Терези мистецтва 2. Теорія гармонії в мистецтві.

1. Я гу-ля-ю бі-ля до-ма ву-ли-ця-ми міс-та

- - 1 - 1 - 1 - 1 - - - 1 -

00101010100010 14ж

2. Не-квап-ли-во та сві-до-мо – я ж ход-жу на-вмис-но.

- - 1 - 1 - 1 - 1 - 1 - 1 -

00101010101010 14ж

3. По-ход-жа-ю я не-спіш-но, бо чо-ло вже си-ве.

- - 1 - 1 - 1 - 1 - 1 - 1 -

00101010101010 14ж

4. Жі-ноч-ки ж струн-кі та пиш-ні, ще й я-кі кра-си-ві!

- - 1 - 1 - 1 - 1 - 1 - 1 -

00101010101010 14ж

Хочу надати графічний приклад аналізу віршування за допомогою схеми, яка зображена на малюнку. Для розгляду наведу, як приклад, уривок з власного вірша «Я гуляю біля дома». Весь текст тут поділено на склади, а також додано спеціальні позначки. Вся схема створена для наочності взаємного зв’язку між точками гармонії. Такий вигляд схеми, на мій погляд, візуально підтверджує її схожість з візерунком на ажурній тканині, де є вертикальні та горизонтальні лінії-нитки.

Позначки на схемі

Жирним шрифтом у рядку вірша та знаком «1» під рядком виділено наголошені склади, а простим шрифтом у рядку та знаком «-» під рядком позначено ненаголошені склади. Також цифрами знизу позначено: 0 – ненаголошений склад, а 1 – наголошений.

Підкресленням ….. позначено риму (кінцеву або внутрішню). Вертикальними лініями позначені кінцева та внутрішня рими.

Таким чином визначаємо (через звичайний аналіз віршування):

- по ритмічній систематиці – розмір віршування ямб з першим ненаголошеним складом (пірихій) у всіх рядках, кількість складів у всіх рядках 14.

- клаузула (закінчення рядка) – скрізь жіноча (з наголосом на перед кінцевий склад).

- по римуванню – схема римування попарна, збігаються закінчення 1-2 та 3-4 рядків. У тих самих рядках існує також внутрішня рима. Рима глибока (двоскладова) наприкінці рядків, та така ж сама всередині рядків.

Такий самий аналіз цього вірша проведу вже з погляду гармонії віршування, яка описана у попередніх главах. А саме, визначу лише 3 елементи гармонії, які застосовано у цьому прикладі – ритміка, кінцева та внутрішня рими (алітерація не застосована, вид строфи не розглядаємо для спрощення аналізу).

1. Ритмічний «візерунок» цього вірша має форму двоскладової стопи з наголосом на другому складі. Такий розмір – ямб. Ця ритміка є 1-м елементом гармонії. Ритміка чітко проглядається на схемі по періодичному повторенню знаку «1» у рядках. А кожний наголошений склад у стопі є точкою ритмічної гармонії. Всього складів у кожному рядку 14. Ненаголошеним лишається перший склад (пірихій) та останній. Маємо 6 точок гармонії (наголосів) у кожному рядку за ритмічною ознакою (у першому рядку один наголос втрачений, невиразний).

2. Кінцева рима влаштована таким чином, що фонетично збігаються закінчення 1-2 та 3-4 рядків. Цей збіг ми чуємо «на слух». Схема римування попарна (стосовно рядків). Рима глибока (двоскладова). Клаузула скрізь жіноча, з наголосом на перед кінцевий склад. Тобто, кінцева рима як така є 2-м елементом гармонії віршування у наведеному прикладі. А сама фонетична відповідність закінчення 1-2 (міста – вмисно) та 3-4 (сиве – сиві) рядків є точками гармонії. Тут варто зазначити, що – якщо точку гармонії описувати точніше – точкою є саме наголошений склад з двох фонетично співзвучних складів, перед кінцевий у наведеному прикладі. Тобто склади (міс – вмис) та (си – си) .

3. Внутрішня рима застосована всередині тих самих рядків на третіх наголошених складах (дома – домо) та (спішно – пишні). Ця рима є 3-м елементом гармонії. Точками в такому разі є склади (до – до) та (спіш – пиш).

Спробую тепер підвести певний підсумок для цієї глави. Відповім на таке питання – чи схожа все ж таки зображена схема гармонії вірша на візерунок ажурної тканини? Або так, чи достатньо вона схожа? Горизонтальні зв’язки бачу, вертикальні – наочні. Періодичність повторення «вузликів ниток» проглядається. Нібито, все на місці. Якщо поширити цю схему від уривка на весь вірш, то можна буде побачити ще й вертикальну ритміку через періодичне повторення форми строфи (катрен). Відповідь така – схема на візерунок схожа, звісно, за умови достатньої уяви у читача. Що я й хотів довести.

Згадаю мої закони гармонії для віршування та ще раз їх промовлю для цього конкретного випадку. У наведеному прикладі визначено лише три елементи гармонії – ритміка, внутрішня та кінцева рима. Четвертий елемент додати до розгляду легко. Треба лише прочитати весь вірш цілком та побачити в ньому періодичне повторення строфи, тобто катрену з чотирьох рядків. Ось так:

Я дивлюся не на кожну… Он гарненька дама!

Та торкатися ж не можна – тільки споглядаймо.

Багатію я думками, думаю досхочу.

Слідкувати ж за жінками не встигають очі…

Це повторення форми строфи буде четвертим елементом. Воно робить вірш більш виразним через ритміку строф, тобто більших фрагментів тексту.

На цьому залишимо мій вірш з його чотирма елементами та спробуємо поглянути на гармонію віршування ширше. Чотири елементи – то є максимум? Але ж якщо до цих елементів додати ще й алітерацію (звукопис) – акцентоване повторення певних звуків (літер), яке часто можна зустріти у віршуванні – то вірш стане ще більш насиченим та виразним. Це буде вже п’ятим елементом гармонії віршування. Цього достатньо чи творча фантазія поведе мене далі?

Чи можна ще якось ускладнити техніку віршування? Спробую. Для продовження теми згадаю «принцип рондо» (рондель), який теж застосовується в поезії. Йдеться про такий прийом формування тексту, коли останній рядок вірша повністю або частково збігається з першим. Цей рядок нібито повертає читача до початку вірша, «зациклює» його, утворюючи своєрідне емоційне «кільце» (рондо, коло), та є певним смисловим акцентом вірша. Цей прийом також підвищує виразність поетичного тексту, дає ефект нескінченності певного процесу або його циклічності.

Варто на додаток до «рондо» згадати ще й такий класичний прийом віршування як «вінок сонетів», де наступний вірш починається останнім рядком попереднього. Дає ефект плавності та безперервності «поетичної течії», логічного та м’якого емоційного переходу від однієї строфи до іншої. Авторитет великого Шекспіра буде тому підтвердженням.

А коли вже згадалися сонети, то варто сказати й про значну кількість форм строфи, кожна з яких дає свою виразність та художню наповненість віршам. Безперечно, форма строфи є окремим та повноправним елементом гармонії віршування. Сонет – найскладніша форма строфи, що (традиційно) складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів та двох тривіршів.

Якщо описувати строфи від складних до найпростіших, відрізняючи їх лише за ознакою кількості рядків, то перелік буде значним – від сонета (14 рядків) через дециму (10 рядків), нону (9 рядків), октаву (8 рядків) та септиму (7 рядків) до секстини (6 рядків) та квінтету (5 рядків). Далі йде найрозповсюдженіша форма з 4 рядків – катрен. Потім терцина з трьох рядків, і нарешті дистих або дивірш (двовірш) з двох. Це досить солідний поетичний інструментарій, як на мою думку.

А якщо вимогливому поету цього недостатньо для висловлення художнього задуму, то існують ще й іноземні форми – наприклад, з далекої Японії, хоку та танка. Тут вже варто поміркувати про те, аби не заплутатися у всіх цих складностях та тонкощах.

Наприкінці, у якості «вишеньки на торті» додам трохи екзотики. Згадаю один цікавий випадок з мого власного досвіду. Якось мені довелося робити поетичний переклад віршів з калмицької мови, тож стикнувся з особливостями їх національного віршування. Вони не є широко відомими, тому розповім детальніше. Щодо ритміки у мене питань не виникло, а ось рима у калмицькому віршуванні виявилась дуже незвичною.

У нашій силабо-тонічній системі віршування римою вважається фонетичний збіг закінчення (!) рядків. Причому йдеться саме про склад (краще два або й три склади), а не про окрему літеру. Але калмики міркують інакше. Їхня літературна традиція помітно відрізняється від нашої. Вони вважають за риму збіг перших літер на початку рядків. Саме окремих літер. Звісно, варто застосовувати й збіг складів на початку поетичних рядків, але достатнім буде простого збігу літер. Починайте поетичний рядок щоразу з однієї літери, отримаєте калмицький вірш.