Свобода без екрану в тиші
З якою метою ми беремо телефони до рук, коли у нас є можливість побути в тиші?
Для кожного з нас тиша — це щось своє. У ній — різне бачення життя, різне відчуття себе.
Хтось іде до моря, щоб очистити думки, пірнає у хвилі, аби полегшити душу. А хтось — сидить серед квітів, пише вірші, що торкаються чогось глибокого, ще непрожитого.
Життя — це лише сьогодні. Не вчора, і не завтра. Минуле — це досвід, що навчає жити зараз: з вдячністю озиратися на сад спогадів чи слухати море, в якому чайки розмовляють без упину.
Ми часто беремо телефони до рук навіть тоді, коли ніхто не пише. Бо насправді шукаємо, чим себе зайняти, аби не зустрітися із тишею. Але тиша — це не порожнеча. Це свобода. Хтось чекає її роками, а хтось просто використовує як час для відпочинку.
Тиша — це вже свобода. І ти її відчуєш, щойно дозволиш собі в неї увійти.
Послухати музику вітру вночі, під зорями, — це частинка любові до себе. Усі сплять, а в тебе — час для себе. Не для стрічки новин, не для чужих повідомлень, а для власних думок і мрій.
Взяти телефон у момент тиші — це, ніби, втекти від себе.
А відкласти його, сісти на вітрі й просто подивитись на небо — це повернутись до себе.
І для цього не обов’язково чекати ночі чи зірок.
Достатньо лише одного — усвідомити, що час із собою — це справжня цінність. Це твоя розмова з внутрішнім "я". І вона починається зі слів: "Я люблю себе."
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!