Власне "Я" та любов до себе

Квітлана потрапила у дивовижний світ квітів.

Вона любила їх, але зусиллям волі вчилася полюбити й сонечко з літом, що доволі погано впливали на її самопочуття та душевний стан.

Якось, вийшовши з будинку, в якому оселилася на ніч, вона побачила табличку, що вела прямісінько в даль. А дівчина в нас — пізнавальна та допитлива. Вона любить пригоди, хоч і часто скаржиться на те, що почувається зле. Але саме в такі миті вона про це забуває — і йде вперед, не думаючи ні про що.

Квітланка не мала карти, та й не любила нею користуватись — вона йшла туди, куди вело серце.

І ось — вона вже на місці. Дивиться, а навколо — квіти різних сортів, і всі такі чарівні, що неможливо намилуватися.

Серед усієї цієї краси вона здається зовсім маленькою — хочеться взяти її на руки. Та насправді Квітлана доросла. Просто вона любить свободу і ховається за всім, що приємне її тендітній душі.

Вона йде, йде… А потім — бац! — падає в траву й на всю околицю вигукує:

— СВОБОДА!!!

Ну вже дуже їй її не вистачає.

Лежить і мріє про котика, який міг би стати їй справжнім другом. Вона хоче собі маленького, рудого, з полосатою шерстю. Але поки що Квітлана лише мріє про нього серед троянд, тюльпанів, фіалок та іншої квіткової краси.

Раптом вона підіймається, дивиться вдалину — а там біла кульбаба... Побачивши її, вона підскочила так стрімко, що забула навіть про те, що треба під ноги дивитися, бо може впасти і про те, як сильно любить троянди й тюльпани.

Загалом — дівчина доросла і щаслива. Вона просто вчиться любити теплу природу так само щиро, як мріє про власний простір.