Світ мушель

Десь по світу гуляє дівчина з мужнім характером та іноді вона хоче бути слабкою, як і інші дівчата. Її звати Ольга.

У неї всі думки про те, що стається за день. Чомусь їй важко дається їх вгамувати та дівчина знає вихід. Навіть два.

Передусім вона любить себе дуже-дуже. А потім кладе на полицю телефон та йде гуляти сама до моря у холодну погоду, бо її там улюблене затишне місце.

Яке спитаєте ви? — усе море. Оля любить у холодну пору та, коли людей немає і воно все належить лиш їй.

Взимку звичайно не знімеш взуття, як влітку та це не біда. Адже є такі місця, де є багато мушель маленьких та трохи більших і Оля бере, і ступає по них. Звук для неї - неначе вона в раю. А ще як вітер в обличчя дме та звук хвиль наповнює її душу спокоєм, то взагалі мить, якою за 5 хвилин насолодитися не можливо.

Та все таки Олічці мало для заспокоєння слів про любов до себе, звуку мушель та великих хвиль. Тож дівчина бере із собою гарний, зручний кошик. Ідучи, збирає квіти, промовляючи "а я люблю себе", "у мене все добре", "Я щаслива" і шукає дуже здорові мушлі, що називаються рапани.

Ось для чого дівчині кошик на морі. Не завжди вони знаходяться та Оля не здається, та ставить собі в голос програму : де ж вони? Де мої великі мушлі, рапани?" А коли знаходить бодай одну, то така радість на обличчі, неначе їй років п'ять. Хоча можливо їй вже за двадцять... Хто знає.

У неї є мрія, якось зайти на територію моря, а там ціла гора рапанів. Ото вона радітиме. Навіть кошика не вистачить — думає вона.

Насправді, це все мрія – піти на море самій та ще й з кошиком і по дорозі, щоб були квіти.

Звичайно, все це вона отримує і так, але задоволення їй це приносить лиш хвилин на п'ять, бо все таки це мрія і красуня не сама.

Попри все, дівчина все одно мріє, що в один якийсь день усі її бажання будуть здійснені. А саме: прогулянка по морю в холодну пору без нікого та багато - багато рапанів, щоб навіть кошика не можливо було підняти.