Яблуневе деревце
Була собі дівчинка на ім’я Оля. Вона найбільше на світі любила червоні яблука. Жовті та зелені їй зовсім не смакували — мали вони якийсь присмак, що не подобався дівчинці. А от червоні яблучка були для неї найсмачнішими.
Якось Оля їхала до села й побачила край дороги бабусю з кошиком. Зацікавившись, вона підійшла ближче й побачила різні корінці. Серед них були й корінці червоних яблунь. Дівчинка так зраділа, що, почувши ціну, одразу полізла в кишеню по гроші. Хоч їх і було небагато, та на бажані корінці вистачило.
На радощах Оля прибігла додому й вигукнула до своїх сестричок:
— У мене буде власна яблунька! Ура! Я ще не знаю, як правильно її садити, але хочу спробувати!
Сестри запитали, чи не потрібна їй допомога.
— Ні, поки що я сама впораюся. Якщо буде важко — покличу, — відповіла дівчинка.
Сестрички погодилися й залишили її.
За дві години Оля викопала ямку, посадила корінець, засипала його землею й полила водичкою. Щодня вона дбайливо доглядала за деревцем, і вже за рік воно виросло. Сестри дуже пишалися Олею й теж захотіли посадити щось власноруч. Вони дізналися, де живе бабуся, й побігли до неї з грошенятами. Кожна обрала саджанець на свій смак — одна кислуватих яблук, інша солодких, ще одна — жовтих чи зелених.
Посадивши їх, дівчатка були щасливі: тепер у кожної була власна яблуня. Вони ділилися врожаєм, тиснули сік, змішували яблука у блендері й вигадували безліч смачних рецептів. Найбільше ж вони пишалися одна одною.
Тепер у кожної сестри є своя вишукана яблуня — і не важливо, кисла вона чи солодка. Головне, що своя. Відтоді дівчатка намагаються все робити разом — і це приносить їм справжню радість.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!