Казковий світ

Жила-була дівчинка на ім’я Світланка. Вона понад усе любила прогулянки, відчуття свободи та свого фантастичного тата, з яким у неї завжди були чудові стосунки.

Якось татові вдалося вирватися з роботи на кілька годин. Повернувшись додому, він узяв у свої долоні маленькі ручки своєї найулюбленішої та єдиної донечки й, прошепотівши щось їй на вушко, влаштував сюрприз. Завтра вихідний тож вони підуть у похід, але малеча поки про це не знає.

Татко знав усі забаганки своєї доні, тож набрав цілу торбинку смаколиків. Настав ранок, і вони вирушили в дорогу. Виявилося, що татко привів дівчинку до затишного хвойного лісу, де крізь зелені гілки пробивалося сонце, у повітрі пахло смолою, а під ногами м’яко пружинила хвоя. Дівчинці це так сподобалося, бо для неї це диво.

Раптом дівчинка озирнулася — вона почула якийсь шелест, і окликнула тата.

— Тато, дивись, це білка! Вона така гарна! — захоплено промовила вона.

— А давай її нагодуємо свіжими яблуками? Ти ж точно їх взяв?

— Так, доню, тримай, — лагідно усміхнувся татко, присівши навшпиньки поруч зі Світланкою.

Дівчинка присіла і простягнула яблуко білці, а та з пухнастим помаранчевим хвостиком до неї підійшла, бо відчула, що люди не зроблять їй боляче.

Ось так і закінчилося знайомство маленької дівчинки з білочкою. Але на цьому історія не закінчується — адже тато ще не познайомив доню з зайчиком та шишками, які вона безмежно любить.

Дівчинка з татом рушили далі. Вони йшли, йшли, і раптом під ногами трапилася величезна шишка серед густих кущів. Із одного з кущів вискочив зайчик.

— Тату, давай погодуємо його морквинкою! — з захопленням запропонувала Світланка.

Тато посміхнувся і дав доньці моркву. Малеча присіла на рівні зайчика та простягла свої маленькі долоньки разом із ласощами. Зайчик понюхав морквину і обережно взяв її.

— Сьогодні ти відкрила для себе новий світ, — сказав тато, — познайомилася з лісом, тваринами та побувала у справжньому середовищі терапії душі.

Тато підійшов ближче, присів і міцно обійняв доню. — Я так сильно тебе люблю, — прошепотів він, — моя маленька Світланко-зайчику.

Світланка розчулилася: вона дуже сильно любить свого тата і відчувала, що цей момент назавжди залишиться в її серці.