Потороч

Запах смерті – його ні з чим не сплутати.

Він викликав нудотні позиви. Сморід стояв нестерпний, що аж різало очі. Кров, нутрощі, лайно, і той ледь вловимий солодкуватий, приторний запах гниття, котрий виникав на початку розкладання плоті.

– Твою…

Зігнувшись навпіл, Алекс виблював. Спазми стискали ребра знову і знову, аж поки в роті не почулася гіркота жовчі. Очі йому сльозилися, а з рота протяглася нитка слюни аж до самої калюжі під ногами. Ледь сфокусувавши погляд на блювотинні, котре розтікалося підлогою, чоловік знову вилаявся. Ще кілька разів його пройняло спазмом, але шлунок спорожнів, тож він лише мучив себе. Не надто переймаючись чистотою одягу, Алекс витер залишки слюней та блювотиння з губ, і прикрив обличчя рукавом. Ноги йому підгиналися, видавалися геть без кісток, бо ледь втримували вертикально. Кілька кроків, і знову позив спорожнити шлунок.

Сморід сочився з-під дверей сусідньої кімнати, і чим ближче він підходив, тим насиченішим той ставав.

Торкнувшись ручки, чоловік завмер на мить. Він знав, що чекає його по той бік, але нічого не могло підготувати до того, що він побачить. Долоні спітніли, пальці тремтіли, та Алекс все ж натиснув ручку. Сморід вдарив новою хвилею, і в голові знову запаморочилося, порожній шлунок стиснуло. Зазирнувши всередину він закляк.

Брунатні плями засохли на підлозі під ногами. В кімнаті панував безлад. Та навіть попри це він побачив звідки сочився цей нудотний запах. Понівечене тіло ледь можна було впізнати.

В очах потемніло. Слабкість миттєво пронизала кінцівки, і ноги підкосилися. Він зробив хиткий крок назад, потягнувши двері на себе, аби сховати жахливе видовище від очей. Руки тремтіли так, що він ледь міг панувати над власним тілом. Але десь на закутках свідомості, обережність змусила діяти. Страх і паніка – захлиснули, витісняючи всі інші почуття. Алекс протер рукавом ручку, котрої щойно торкався. Заозирався, перевіряючи чи не залишив по собі слідів. Холодний піт вкрив його спину та чоло липким шаром. Видавалося, то сама смерть дихає йому в потилицю, наче знущається над ним. Вона непідкупний свідок того, що тут сталося.

Стягнувши кофтину, Алекс кинувся стирати блювотиння з підлоги.

– Лайно-лайно-лайно-лайно…

Як на зло, здавалося, він лише більше розмазує все підлогою. Паніка ще більше загострилася. Зімʼявши брудну кофтину, він кинувся до столу. Схопивши серветки, знову почав стирати залишки слідів. Навіть коли підлога стала сухою, він продовжував відчайдушно терти. Минуло ще кілька хвилин, коли він зупинився. Очі сльозилися, дихання зривалося. Алекс все ще тремтів. Тиск стукав у скронях.

Тремтячими руками він згріб брудні серветки в кофтину, та ледь звівся на ноги.

В голові набатом дзвеніла єдина думка:

ТІКАТИ!