Розділ 4
— Чому чаклунка його таким зробила? Навіщо? — запитала я в мами того вечора.
— Бо Марина його кохала, а він ні, — зітхнула мама, згадуючи минулі роки дружби з Сіркою.
— Я з Мариною були подругами, проводили стільки часу вдвох, коли мешкали в гуртожитку. Навіть твій тато мене трохи ревнував до неї, — посміхнулась мама перед тим як згадати про сумне:
— Проте в один момент вона змінилась. Марина була знахаркою, як я, але вона оволоділа темною магією. Всі, хто навідувались до Марини по допомогу, ставали вовкулаками.
— А тато?
— Марина з‘явилась на наше весілля й зачаклувала його. Вона була сама несвоя…
Голос мами ставав дедалі тихішим, наче вона й зараз перед собою бачила червону від люті Марину.
— Я намагалась його вилікувати, але він всеодно щоночі обертався, — схлипнула мама.
Я підсіла ближче й обійняла її.
— Твій тато ставав лютішим, і тому ми розійшлись. Я не знала куди він пішов, аж поки не наснився мені цієї ночі. Якраз перед тим, як тобі наснитись.
— Він казав щось про зграю вовкулак, — згадала я.
— Так, Асю. Деяких вовкулак Марина тримала при собі, як охорону. Серед них був і твій батько. Поки він не утік.
— Утік?
— Не знаю як, але він чинив опір закляттям Марини і втік від неї. Марина навіть наслала на нього вовкулак, і Іван не переміг, — мама витерла сльози зі своїх карих очей.
— Стоп, а як же я побачила його уві сні? — запитала я.
— Не знаю, Асю, — знизала плечима мама й гірко зітхнула.
— Пробач мені, Асю. Лягай спати.
Мама тихо вийшла з моєї кімнати й закрила двері…
Я й до того не виходила на двір, а тепер, після розповідей мами про чаклунку і все це тим паче не хочу йти гуляти.
— Я розумію, Асю, але, хоча б іноді виходь, щоб повітрям подихати, — вмовляла мене та, котра вчора ввечері розповіла жахливі історії.
— В мене уроки, мамо, я не маю часу, — ніколи не думала, що для мене школа колись буде порятунком. З мамою зійшлися на тому, щоб я раз на кілька годин провітрювала кімнату.
Після уроків, поки мама не повернулась, я почала читати все, що встигла нагуглити про вовкулак цієї ночі. Проте, що далі я читала, тим більше думки плутались одна з одною, аж поки не вклади мене спати. Просто за столом...
— Не лізь куди не кликали, бо вб‘є!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!