Хельга

Так сталося, що коли Юрко навчався в школі та йому було десь 14 років, уваги дівчат до нього було багато. Кілька однокласниць – відмінниць та тих, які навчалися добре, були не проти піти разом з ним на побачення. Він мав непогану пам'ять, багато читав і за рахунок цього міг будувати розгорнуті речення. А на заняттях з рідної мови та літератури писав непогані оповідання, які періодично цитувала класна керівниця.

— Серед оповідань хочу відмітити те, що належить Юрі Коршунову. Він, і це одразу можна побачити, не переписував свій твір з якогось першоджерела...- ці слова класної керівниці Олени Іванівни додавали йому ваги в той час поки однокласниці переглядалися між собою.

Така увага до власної персони була для нього завелика. Але коли його перша замітка з’явилася у місцевій газеті про його таланти довідалися не тільки викладачі та учні школи, а навіть її директор та члени батьківського комітету.

— Пропонуємо вашій обдарованій дитині взяти участь в міському конкурсі на краще оповідання про Україну, - якось запропонував громаді викладач історії в Приладобудівному університеті Севастополя Олексій Булавін, чия дочка вчилася в п’ятому класі школи. Матеріал, з якого був пошитий його солідний піджак, на який в цей момент дивилася мати Юрія чимось нагадував їй штору в центральній кімнаті квартири, де вона мешкала.

— Я не проти, - одразу, без зволікань, відгукнувся директор школи, який і сам був вчителем історії та постійно завищував оцінки доньці Булавіна. Адже авторитет вузівського педагога для нього був досить вагомий.

— Треба спершу поговорити з дитиною, - обережно відповіла мати Юрія і додала. — Адже для нього це буде серйозним випробуванням.

— Добре, — погодився директор. — Чекаємо на вашу відповідь у понеділок. Поговоріть з сином, бо честь школи потрібно захищати на всіх рівнях. В тому числі на місцевих творчих змаганнях.

***

Хельга була новенька в нашому класі. Учні в ньому нерідко змінювалися. Це так ставалося доволі часто, тому всі встигли звикнути. Хтось виїжджав разом з батьками за кордон, а дехто навпаки міняв школу та друзів, бо, наприклад, його батька переводили до нового міста, де він продовжував службу. Саме так і сталося в родині новенької учениці.

Її тато раніше служив на підводному човні, а зараз пішов на підвищення - його призначили служити в штаб флоту. Тому, опинившись в Севастополі, дівчина вирішила, що потрібно піти саме до нашої школи, яка вважалася навчальним закладом для тих, хто прагне поглиблено вивчати математику.

Хельга була чарівна: її біляве волосся та модний стиль одягу приваблював всю юнацьку половину нашого класу. Під час навчання вона не поспішала продемонструвати вчителям власні знання. Хоча, коли її викликали відповідати розповідала впевнено та стисло. Те, що вона знає їхній предмет, подобалося педагогам, які не намагалися задавати їй додаткові питання, бо хотіли на початку дати розкритися талантам дівчини.

Чому саме Хельга, спитаєте ви, а не Олю чи Олюсю? Все просто в неї в роду були німці, а вже потім бмтьки переїхали до України. Тому, на пам'ять про німецьке коріння, батьки вирішили назвати її саме Хельга. Визнаю, це ім"я досить пасувало їй, бо оглядячи як граційно вона виконує справи на уроці фізичної культури, як красиво тримає мяч під час виконання гімнастичної справи, в мене було відчуття, що вона прийшла до нас в клас, на час залишивши свою іноземну родину, щоб показати приклад того, яким чином слід ставитися до виконання завдань вчителя.

(Далі буде)