Врятувати тендітну фею

— Зайчику, треба купити Панді наповнювач для лотка. Поквапся, бо зоокрамниця зачиняється за сорок хвилин, — швидко нагадавши телефоном чоловікові про потреби їхнього кота, Марина впевнено попрямувала на зупинку громадського транспорту.

Попри насичений робочий день в офісі жінка перебувала в доброму гуморі: тепла осіння погода сповнювала вечір особливою свіжістю із затишним ароматом пожовклого листя. На зупинці вона відкрила на телефоні повідомлення від друга Тараса і весело розсміялася, побачивши світлини його рудого кота Френка із серйозним і вдумливим поглядом, схожим на людський.

Листуючись із товаришем Марина не встигла зупинити маршрутне таксі, однак услід підійшов переповнений тролейбус. Вища за більшість пасажирів у салоні, вона міцно схопилась за поручень та, намагаючись роздивитись неонову вивіску нової кав’ярні крізь вікно, злегка нахилилась над пасажиркою, що сиділа.

— Може, досить нависати наді мною, жіночко?

— Ну це взагалі неподобство, коли сидячий пасажир гарчить на стоячого, — відказала Марина.

— Я спеціально йшла на кінцеву зупинку, щоб їхати сидячи. А з вашими габаритами треба на таксі їздити!

Очі Марини, яка пишалась своєю спортивною статурою, покруглішали, і вона не стрималась:

— А ти себе давно бачила у дзеркалі, коро…. — на мить зупинивши погляд на бурчливій пасажирці, несподівано змінила тон: — Оленко, невже це ти?!

— Маринко!.. Де б ми ще зустрілися? Нумо потримаю твою сумку і пакет, мені не важко.

З тролейбуса колишні однокласниці вийшли разом, оскільки жили в одному мікрорайоні. Приязно спілкуючись, Олена невимушено поцікавилася:

— Слухай, Маринко, ти ж практикуєш? Мені зараз магічна допомога не завадить.

Жінка пам’ятала, що шкільна знайома отримала надприродні здібності від чаклунки, що помирала. Перетворювати свій дар на джерело прибутку молода відьма не схотіла, але час від часу використовувала його для допомоги друзям і знайомим.

Провидиця зупинилась, взяла колишню однокласницю за руку та уважно поглянула в її очі. Олена тієї ж миті відчула, як на лобі виступив холодний піт, і ледве не знепритомніла.

— Слухай, нічого страшного не бачу. Так, ти нещодавно розлучилася, але ж зі своєї ініціативи. Серйозних загроз не відчуваю, тож можеш розслабитися, — не відпускаючи руку, спокійно констатувала чаклунка.

— Оце так! Я нереально втішена почутим. Тільки мені треба трошки оговтатись, ледь не впала від твого моторошного погляду, — розгублено прошепотіла жінка.

— Мій погляд видається тобі моторошним? — молода відьма жартома штурхнула в бік знайому і розсміялася.

Дівчата без поспіху продовжили йти вздовж алеї. Олена поділилася неспокоєм, що останнім часом її зовсім не відвідує натхнення. Для неї, як для письменниці, це відчутна проблема.

— Ти не уявляєш, Маринко, наскільки раніше легко писалось, а тепер не маю жодних ідей, фантазія наче вичерпалась. Думала, що пороблено… Та ти кажеш, що нема подібного. Не знаю, як повернути Музу, — важко зітхнула мисткиня.

Провидиця знову пронизливо поглянула на знайому і на мить замислилась. Раптом очі відьми спалахнули, наче у винахідника, який зробив важливе відкриття. Схопивши супутницю за руку, віщунка енергійно потягла її в невеличкий ресторан зі стравами японської кухні.

— Терпіти не можу суші, Маринко, — заходячи до закладу, невдоволено бурмотіла Олена.

— Ти не мусиш їсти те, що не любиш, та зайти сюди бажано. Ти ж у пошуках натхнення, чи не так? — суворо поглянула та за мить грайливо розсміялася.

Зручно розташувавшись за столиком, приятельки замовили запечені роли, позаяк Олена не їла страви із сирою рибою. Спантеличена письменниця не розуміла, як японська кухня може допомогти надихнутись.

Марина ж, відчуваючи, що джерело втраченого перебуває десь поряд, озиралась навкруги подібно сові, яка повертає голову на сто вісімдесят градусів. Невдовзі, зупинивши погляд на сивому кур’єрі поважного віку, який спокійно пив чай в очікуванні замовлення, провидиця задоволено посміхнулася та стала неголосно вмовляти колишню однокласницю підійти до незнайомця та обмінятися контактами.

Чоловік і не підозрював, що в ньому угледіли джерело натхнення для написання твору. Під час своєї нетривалої трапези, його широкі плечі відпочивали від жовтого рюкзака, що стояв на підлозі.

— Маринко, я, звісно, не скаржусь на брак комунікабельності, але мені якось незручно підходити й просити контакти.

Не чекаючи, поки Олена наважиться звернутись до нетипового кур’єра, чаклунка, озброївшись приязною посмішкою, наблизилась до незнайомця і жваво заговорила:

— Вітаю, пане! Знаєте, моя подруга чомусь соромиться підійти до вас. Чи можу я їй передати ваш номер телефону?

— Втішений вашою увагою, дівчата, але я не знайомлюсь, — незворушно відказав чоловік.

— Вибачте, я не уточнила, що моя подруга письменниця, їй потрібна цікава життєва історія для твору, а інтуїція підказує, що варто звернутись саме до вас, — трохи зніяковівши, промовила молода відьма.

— Ох, історія мого життя не дуже весела. Я б сказав, що навіть драматична, та без сумніву цікава, — пожвавішав чоловік на ім’я Пилип Панасович та охоче залишив номер телефону.

Після цього кур’єр поклав замовлення у великий жовтий рюкзак, вийшов з ресторану, із вправністю юнака сів на електричний ровер і рушив у справах.

У телефонній розмові з паном Пилипом Олена з’ясувала, що йому шістдесят вісім років, з яких майже тридцять рятував людські життя, працюючи пожежником. Тепер чоловік дбає про сусідку, яка опинилась у скрутних життєвих обставинах, і задля додаткового заробітку підпрацьовує на теперішній роботі.

— Я маю врятувати цю тендітну фею, — ніжно відгукувався про жінку, на рік молодшу за нього, пан Пилип.

Виявилося, що кур’єр та Наталя (так звуть «фею») проживають неподалік від наших героїнь. Тому Пилип запропонував Олені з Мариною поспілкуватись у гостях його сусідки.

— До Наталочки вас хоч запросити не соромно, бо в мене, як завжди, не прибрано, — сміючись у слухавку, чесно розповів чоловік.

Олена радісно прийняла запрошення, а Марина не проти була скласти компанію.

Зайшовши у старий, але гарно зовні оздоблений ліпленням київський будинок, колишні однокласниці піднялися сходами на четвертий поверх.

Наталя Вікторівна, тендітна та по-дитячому весела жінка, приязно зустріла дівчат. Навколо її ніг грайливо метушився песик породи коргі на прізвисько Юджин.

— Так, Євгешко, не збий з ніг шановних пані, — Пилип по-своєму інтерпретував ім’я хатнього улюбленця, якого обережно взяв на руки.

Квартира пані Наталі замилувала гостей поєднанням домашнього затишку з цікавим інтер’єром, який створювали різноманітні статуетки та сувеніри. Було видно, що господиня багато подорожувала.

— Так… Ми з Микитою чимало країн свого часу відвідали, — на мить поринувши у приємні спогади про покійного чоловіка, зітхнула жінка.

— Дуже сподіваюся, що ваші та пана Пилипа спогади про життя надихнуть мене на написання книги, — Олена приязно та зосереджено поглянула на співрозмовників, які сиділи на дивані з іншого боку журнального столика.

Марина тим часом захоплено роздивлялась статуетку єгипетського фараона Тутмоса III, заввишки з п’ятирічну дитину, що прикрашала куток вітальні.

— Сильну енергетику має цей сувенір, — весело зауважила відьма та поспішила зручно розташуватись поряд з письменницею, щоб послухати нових знайомих.

— Ми разом з Наталочкою виросли в цьому будинку, — почав розповідь чоловік, злегка обійнявши сусідку за плечі.

Невдовзі гості довідалися, що Пилип, навчаючись у сьомому класі, допомагав шестикласниці Наталі розв'язувати задачі з математики. Саме тоді в нього виникли почуття до неї, які відчуває до сьогодні. Після школи Наталя вступила до хореографічного навчального закладу, а Пилип здійснив свою мрію дитинства — став працювати в пожежній частині.

— Я завжди тобою захоплювалась. Ти — мій герой! — жінка грайливо поглянула на сусіда, накручуючи на палець довге кучеряве руде волосся.

— Та це не завадило тобі вийти заміж за Микиту, тож він крутіший за мене, — по-доброму розсміявся Пилип.

Спогади цих душею молодих людей занурили гостей у події півстолітньої давності. Наталі не судилось стати професійною танцівницею: у вісімнадцять вона вийшла заміж за Микиту, інженера науково-дослідної установи, старшого на п’ять років. Відтоді молода красуня стала домогосподаркою. З розвитком підприємництва Микита зумів реалізуватись у бізнесі й забезпечити подружжю гідне життя. Дітей у них не було, хоча вони й мали бажання. Медицина того часу не могла допомогти. Та навіть без спадкоємців подружжя прожило багато років у радості.

Пилип, одружившись у двадцятип’ятирічному віці, за рік розлучився, оскільки дружині бракувало уваги через його роботу. Полишивши спроби влаштувати сімейне життя, він повністю присвятив себе професії, був неодноразово нагороджений, а потім вийшов на пенсію через вислугу років.

І Наталя, і Пилип загалом були задоволені тим, як складалася доля. Усі роки приязно спілкувались як сусіди. Пилип знаходив час, щоб допомагати Наталі в побуті, адже її чоловік вважав себе людиною виключно інтелектуальної праці.

Декілька років тому важка хвороба Микити зруйнувала щасливе життя сусідки. Спроби врятувати чоловіка швидко вичерпали всі сімейні заощадження. Пилип не залишався осторонь і допомагав, як міг. Та хвороба виявилась сильнішою. Уже два роки як Наталя вдова.

— Не подумайте, я не чекав, коли щось подібне станеться, — почав виправдовуватися Пилип. — Не зичив Микиті нічого поганого.

— Не чекали… Та життя повернуло так, що пані Наталя стала вільною від шлюбу, — замислено прокоментувала Марина.

— Маринко, що ти таке кажеш? — збентежилась Олена.

— Я лише констатую, — спокійно відказала Марина.

— Ви даруйте, моя подруга має надприродні здібності. Відьма одним словом, — швидко уточнила Олена і підперла рукою підборіддя, уважно слухаючи продовження розповіді.

— Коли я залишилась без чоловіка, то хотіла влаштуватися кудись на роботу, та Пилипко порадив займатись улюбленими справами, запевнивши, що подбає про всі матеріальні питання.

— Саме так. Поки я живий, підтримуватиму свою тендітну фею. Хай для цього мені доведеться працювати по десять годин на добу, — чоловік задоволено посміхнувся та лагідно поглянув на сусідку.

— Пилипко, а згадаймо той випадок, після якого ти вирішив, що твоєї пенсії нам не вистачає і треба працювати у сервісі доставлення? — з лукавою посмішкою подивилася на сусіда рудоволоса фея.

— Може, не слід таке розповідати? — засумнівався рятувальник у відставці.

— Та облиш, дівчата зрозуміють, — безтурботно махнула рукою Наталя та охоче взялася переповідати доленосний випадок.

Торік улітку Пилип запросив Наталю в театр. Жінка зраділа, бо їй дуже хотілося вийти у світ після останніх сумних років. Вечірня сукня, яку дістала з шафи, личила бездоганно. Та з туфлями справи були гірші: усі помітно зносились. І от, виносячи сміття, Наталя побачила пару новеньких лакованих туфель-човників, що стояли поряд зі сміттєвим контейнером, наче чекали на неї. Навіть розмір підійшов.

«Це ж треба як пощастило», — подумала жінка і без вагань забрала знайдене взуття.

Ввечері наступного дня Пилип в елегантному костюмі під руку з Наталею у вечірньому вбранні, вийшовши з під’їзду, зустріли їхню сусідку. Та оглянула рудоволосу красуню з голови до ніг і єхидно промовила:

— Знала, що мої туфлі комусь стануть у пригоді. Уявляєш, мені надіслали їх з Італії, але розмір не підійшов. Ха-ха, а тобі личать! Молодець, що не погидувала забрати їх зі смітника.

Після того випадку, який змусив Наталю почуватись, як ніколи раніше, приниженою, Пилип зрозумів, що його пенсії, хай і немаленької, недостатньо. Як прихильник велоспорту вирішив поєднувати приємне з корисним і влаштувався на роботу кур’єром.

Нові співрозмовники багато ще чого цікавого пригадали та розповіли гостям. Після насиченої розмови Олена значно пожвавішала і вже не сумнівалася, що на наступну книгу вистачить натхнення. А Марина відчула сильну життєву енергію чудових людей, у товаристві яких відпочила душею.

— Я перепрошую, ваша подруга казала, що ви маєте здібності… Залиште свої контакти, якщо можна, хотів би порадитись із вами, — тихо попросив Пилип, допомагаючи провидиці одягти пальто в передпокої.

Згодом зателефонувавши чаклунці, колишній рятувальник розповів, що досі нездійсненною залишається його давня мрія одружитись із Наталею. У відповідь на всі його пропозиції руки та серця рудоволоса красуня вправно віджартовувалась.

— Цікаво, чому для вас настільки важливий саме офіційний шлюб, пане Пилипе?

— Це мрія, що пройшла крізь усе моє життя. Розумієте, Марино?

— Тоді надішліть фото, де ви з пані Наталею удвох. Спробуємо підштовхнути її до думки про можливість заміжжя.

Тим часом Наталя написала Олені та виявила бажання поспілкуватися віч-на-віч. Мовляв, сюрприз якийсь готує для Пилипа.

За чаюванням з її фірмовим тортом хазяйновита фея увімкнула комп’ютер і показала письменниці сюрприз, над яким працювала. Олена була приголомшена — це був роман під назвою «Мій рятівник», який захоплював уже з перших сторінок.

— Оце так! Ви маєте талант, без сумніву… — спромоглась прошепотіти Олена.

— Допоможете знайти видавництво? — безпосередньо посміхаючись, по-дитячому закліпала очима Наталя.

— Я все зроблю, щоб допомогти вам видати цей чудовий роман у світ, — запевнила письменниця.

Спілкування з рудою феєю позитивно вплинуло на настрій Олени. Творчої кризи наче й не було.

— Дякую, що повернули мені натхнення! Напишу книгу про вас — непідвладну часу красуню, яка сяє, творить і надихає, — погляд Олени випромінював вдячність і творчу енергію.

Минув місяць. Марина на зупинці громадського транспорту листуючись із другом про щось цікаве знову не встигла зупинити маршрутне таксі. Довелось їхати тролейбусом. Зайшовши в салон, молода відьма не стримала посмішку, побачивши серед пасажирів на місцях для сидіння Пилипа з Наталею, яка тримала песика Юджина на руках. Чоловік миттю поступився місцем новій знайомій, а сусідка похвалилася щойно поданою заявою про реєстрацію шлюбу.

— Я неймовірно щасливий, бо одружуюсь не лише з красунею, а й з талановитою письменницею, чий роман наразі готує до друку престижне видавництво. А книга, до речі, про мене! — рятувальник у відставці сяяв від радості.

— Ми виходимо на наступній зупинці, потрібно ще зайти в зоокрамницю, — приязно посміхнулась Наталя, тримаючи Юджина на руках, і рушила на вихід.

— Наталочко, давай я понесу Євгешку, для тебе він заважкий, — почувся голос Пилипа.