Та й таке

Лінус ніколи не хотів бути програмістом. Та й не знав він, чесно кажучи, ким взагалі хотів бути. В 32 роки він вже перестав рахувати всі свої місця роботи, та це не дуже його хвилювало.

"Хто стабільний – той вже сивий" – повторював він кожен раз дзеркалу у ванній кімнаті, та сміявся з декількох сивих волосків у своїх кучерях. У чому Лінус точно був упевнений – так це в тому, що йому дуже подобається смачно поїсти та випити пива з друзями. На теперішній роботі платили добре, програмування він знав ще зі школи, тож почував себе, як він казав, "по кайфу".

– Якась ху*ня, чо ти не працюєш?! – звернувся Лінус до екрана, почухавши потилицю.

Те, чим він займався – не було програмуванням в класичному вигляді. Зараз взагалі залишилося мало класичних програмістів, які були ще за часів його навчання в школі.

Широку популярність набули системи штучного інтелекту заточені під конкретну область, яким згодовували базові дані про бізнес, а вони вже писали код відповідно до поставлених завдань – такий собі віртуальний програміст. Дуже зручно: система працює цілодобово, не потребує особливих умов праці, не займає робоче місце.

Якщо бізнесу потрібен був новий функціонал, або щось змінювалось – систему або навчали заново, або проводили перенавчання. І коли таких повторень перенавчань ставало дедалі більше, з'являлися помилки.

Обов'язки Лінуса: шукати причину помилки, та виправляти її. Або повністю стерти систему, якщо помилок було занадто багато. Та таке не дуже віталося, тому що процес початкового навчання доволі довгий: бізнес простоює, гроші не йдуть, премії за це не платять.

"Окей, давай спробуймо по іншому..." – Лінус намагався зрозуміти, що саме не так.

Програма, яку він обслуговував – це був звичайний онлайн-магазин будівельних матеріалів. Глобально все працювало як треба, та в деяких випадках система не приймала заявки на купівлю. Ситуація повторювалася так рідко, що ніякої закономірності в тому не відстежувалось.

Це дуже бісило Лінуса, він витратив майже тиждень на цю помилку. Ну, якщо точніше, зовсім не тиждень: перші декілька днів він займався своїми справами (якщо чесно, всі його справи – грати в комп і тусуватися з друзями), з думкою: "там усе просто, за пару днів зроблю". Наближався дедлайн, а головне – наближалися вихідні, витрачати їх на роботу він не збирався.

– Такс, добре, ліземо в базовий код. – Лінус хруснув пальцями, підсунувся ближче до екрана і прищурив погляд.

Код таких самописних систем дуже примітивний – можна помітити повторення однакових шаблонів зі зміною декількох цифр, змінних чи умов. Читати таке – наче з дитиною спілкуватись. Покопирсавшись декілька годин, Лінус побачив дуже явну закономірність: серед нескінченного полотна тексту весь час проскакували одні й ті ж самі цифри - "2798". Вони щось нагадали йому.

– Мда, без пива тут не розібратися! – мозок вимагав розрядки.

За мить келих вже наповнювався шиплячою рідиною, а голова – спогадами, ностальгія захлиснула Лінуса разом з запахами хмелю...

Це було коли його взяли на роботу. Проєкт тільки створювався, він повинен був провести базове навчання системи. Для цього до нього прислали куратора з бізнес-процесів компанії. Це була гарна дівчина з коротким чорним волоссям.

У них зав'язався роман. Лінус не називав це стосунками, все було дуже швидко: зійшлися та й розбіглися. Чому? Не згадає, чи просто вже не хоче згадувати. Дівчина звільнилася, він про неї повністю забув, навіть ім'я вже вилетіло з голови.

Та Лінус згадав, що у день розставання, він знатно наклюкався ще зранку, а це була середина тижня. Треба було навчити систему опрацьовувати неправильні заявки. За інструкцією, при навчанні, усі поля форми заявки не мають містити повторюваних значень. Лінус сидів п'яненький та розважався: вигадував собі різні імена та уявляв, як він замовляє покрівлю для уявного будинку, або підбирає плитку у кухню. Кожна тестова заявка була зроблена унікальною, як і вимагала інструкція. Але у полі з номером телефону всі номери закінчувались цифрами "2798" – так само закінчувався номер тієї дівчини...

"Та й таке", – лице Лінуса стало серйозним. Він перевірив, дійсно: всі заявки, які містили в полі з номером телефону, або в описі, або деінде, цифри "2798", визнавалися системою, як помилкові. Це могло мати непередбачувані, більш суттєві наслідки, ніж просто неприйняте замовлення від клієнта. Уся програма могла перестати працювати, якщо десь пролізе цей простий набір чисел.

По правильному потрібно стерти систему, та почати навчання з самого початку. Та по голові Лінуса за таку банальну помилку ніхто не погладить, ще й на вихідних замовлень роблять більше – керівники не погодяться на простоювання навіть на один день. Якщо це все починати, то тільки вночі.

– Та й таке! – промовив Лінус в екран посміхаючись і розвів руки в сторони.

Він допив пиво, накидав швиденько декілька рядків коду, щоб користувачі не змогли ввести підряд числа "2", "7", "9", "8" і вимкнув комп'ютер.

У нього почалися вихідні.