Трава | El césped
Мої перші кроки були зроблені в полі
Трава відкрила мені свої руки,
дозволивши мені ступати по ній.
Я їй зрадив.
Зараз я йду по асфальту.
Інколи я почуваюся сумним,
бо асфальт ніколи не буде таким же м'яким як трава.
Хочу втекти.
Трава чекає.
Трава чекає на всіх нас,
аби, одного дня, покрити нашу могилу.
Я не хочу повертатися до трави.
Багато хто теж.
ЇЇ ненавидять так сильно,
що навіть не дозволяють їй покрити їхню могилу.
Її покривають усім,
але не травою.
Їй байдуже.
Вона продовжує рости,
допоки не доходить до твоєї труни.
Ти не можеш втекти.
Вона завжди тебе наздожене
і буде обіймати
допоки з тебе нічого не залишиться.
І навіть після,
вона продовжить обіймати тебе.
Але ти продовжиш її ненавидіти.
"Чому?" - запитай себе.
Обійми її.
Один раз. Двічі.
Або ж жодного.
Їй байдуже.
Вона завжди тебе знайде.
Її травинки,
такі м'які в дитинстві,
зараз ніби ножі.
Ти в неї просиш пробачення,
але вона тебе не пробачає.
Повертаєшся до асфальту.
Почуваєшся добре.
І знову,
трава тебе кличе до себе.
Повернися до трави.
Обійми її.
Дозволь їй тебе вкрити.
У будь-якому разі,
ти ніколи не зможеш втекти.
Обійми її.
Пройдися по ній.
Дозволь їй тебе відчути.
Твої перші кроки
теж були зробленів полі.
Не зраджуй його!
***
Mis primeros pasos fueron hechos en el campo.
El césped me abrió sus manos
y me permitió pasar sobre él.
Lo traicioné.
Ahora estoy caminando sobre asfalto.
A veces me siento triste,
porque el asfalto nunca será tan suave como el césped.
Quiero huir.
El césped me espera.
El césped espera a todos nosotros
para cubrir un día nuestra tumba.
Nunca quiero volver al césped.
Mucha gente tampoco.
Lo odian tanto
que ni le permiten cubrir su tumba.
La cubren con todo,
pero nunca con césped.
Pero le da igual.
Él sigue creciendo
hasta que alcanza tu tumba.
Tú no puedes huir.
Él siempre te va a atrapar
y abrazar
hasta que no se quede nada de ti.
Y aún así,
él seguirá abrazándote.
Pero tú lo sigues odiando.
¿Por qué? — pregúntate.
Dale un abrazo.
Dale dos. Tres.
O cero.
Le da igual.
Siempre te va a encontrar.
Sus hojas,
tan suaves en la infancia,
ahora son como cuchillos.
Tú le pides perdón,
pero él no te perdona.
Vuelves al asfalto.
Te sientes bien.
Y de nuevo
el césped te está llamando.
Vuelve al césped.
Abrázalo.
Permítele que te cubra.
Igualmente,
tú nunca puedes huir de él.
Dale un abrazo.
Camina sobre él.
Permítele sentirte.
Tus primeros pasos
también fueron hechos en el campo.
¡No lo traiciones!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!