Небо сивіє

Невеликі краплі, як сльози, спадають з небес, вже на трохи листя пожовкле.

А серденько в грудях, потрохи, то мліє,

І до сліз бажає придатись, доки розум спокіє його.

Чорний попіл перекриває світлий наш зір,

Душа бажає, щоб її обійняли.

Осінь сумна, а літа кінець болючий йому,

сподівання й надії розбиваються, як проклятий хрусталь.

Сльози небесні розбиваються об землю,

настане темна пора, й понебу шалено зорі полинуть,

Доки ми будем корити себе за різні справи, яких так й не було