Бінго на Арсенальній

…Печерський район завжди приваблював молодь. Та це й зрозуміло, бо саме тут мешкають багатії. Депутати, керівники підприємств, генерали, іноземці. Звісно, поруч з ними мешкають у своїх панельках, хрущовках, сталінках прості робочі, інженера, переселенці, військові. Поки що мешкають, адже невпинний обіг капіталів все швидше захоплює найпривабливіші землі в центрі міста.

І звичний архітектурний пейзаж старовинного Києва змінюється на потворні багатоповерхівки, які будуються у сучасному стилі, враховуючи витончені примхи володарів життя, але не піклуються ані про історичну спадщину столиці, ані про гармонійне поєднання зі старовинними будівлями, які не тільки є пам’ятками архітектури, а невід’ємно зв’язані з атмосферним минулим, історією та майбутнім не тільки України, а й світу.

З шаленою швидкістю будуються торгівельні центри, тихі дворики перетворюються на коштовні паркувальні майданчики зі шлагбаумами та охоронцями, що проходять співбесіду наче завтра на них чекає по крайній мірі посада у антикорупційному бюро України.

Саме тут формується умовна книга Рекордів Гінесу України, бо тут найдорожчі машини, апартаменти, офіси, модні дівчата з прикрасами на мільйони та хлопці на «Мазераті», які після нетривалих стосунків готові вінчатися у Храмі Святого Андрія Первозванного, неподалік метро Арсенальна.

Напередодні Нового року золота молодь Печерську зібралася в клубі Бінго, який раніше належав заводу Арсенал. Раніше, років 30 тому тут було безліч кружків для малюків. Адже завод був потужний, грошей на нього держава витрачала чимало. Тому керівництво не дуже сильно стежило за тим, які обсяги фінансів витрачаються на культуру.

Звісно, в кружки танцю ходили переважно діти працівників Арсеналу, навіть нагороди за кордоном вигравали. Але те було так давно, що папір, на якому був надрукований розклад занять в клубі пожовтів з часом. Культура вже не так сильно турбувала керівництво заводу. Часи були голодні, не тільки на Арсеналі, а в цілому в державі бракувало грошей. Тому щоб не знищити власний нерухомий актив, якій щомісяця потребував грошей хоча б на косметичний ремонт, керівництво заводу здало його в оренду.

В просторих залах столичного клуба, який був розташований в самому серці Києва - на Печерську, з’явилися більярдні столи, а за вхід на дискотеки, що тут проводилися, який раніше був безкоштовним, спочатку стали брати невеличкі, але гроші. Хоча це не стало на заваді відвідувачів, у всякому разі менше їх не було.

Контингент, який відвідував Бінго був досить різноманітний. Місцеві мешканці району, представники посольств, колишні та діючі правоохоронці, ігромани зі стажем, студенти місцевих навчальних закладів, спортсмени, мажори, бухгалтера, представники туристичних фірм. Також, серед бажаючих витратити «зайві» гроші були помічені яскраві представники офісного планктону, які наприкінці робочого дня приходили пограти в автомати блек-джек та поганяти шари на американському більярді.

Безперечно, там, де було багато алкоголю, салютів та виступів популярних музикантів, а також солідних, грошовитих чоловіків, наче метелики на світло зліталися чарівні дівчата. Це були білявки та брюнетки, з пофарбованим волоссям та природним, феєричними зачісками та сірі мишки - дівчата з сіл та невеличких містечок.

Прямо зараз, два хлопця за столом клубу пригощали привабливу молодицю коштовним коктейлем, з промовистою назвою «Секс на пляжі». Одягнені в модну джинсу та шкіряні куртки вони весь час хизувалися коштовними запальничками, перстнями на руках та товстими ланцюжками на шиях, щоправда матеріал, з якого вони були виготовлені навряд був золотом. Парубки пихкали димом коштовних цигарок, пускаючи кола з диму кудись в бік вікон.

— Хлопці, я трохи зголодніла, - вимовила дівчина, яка три години тому приїхала з Чернігова, але в неї в роті не було ще й макової росинки. Дівчину звали Люся, і вона два дні тому через подругу, з якою раніше училися в медичному училищі познайомилася з хлопцями, які обіцяли їй показати Київ.

— Приїжджай, покажемо тобі всю широту нашої столичної гостинності, — розповідав Вадим, при цьому підморгуючи Максу.

Певний скепсис, з яким Люся поставилася до такої пропозиції був зрозумілим. Але саме зараз, в середині важкої зими, коли карти таро не віщували їй нічого гарного в рідному місті, а три заліки, які вона не здала в цю сесію ставили під загрозу подальше навчання в медінституті, якісь вищі сили змусили її не особливо придивлятися до знаків долі.

Попереду в неї був суцільний туман, який застилав очі. Помисли хаотично блукали в її голові, відчайдушно сподіваючись на чудо. «От якби викладач захворів, то мені б поставили заліки автоматом», -подібні думки відвідували її не тільки уві сні, а й наяву. Зубрити медичні конспекти більш успішних студентів з її потоку не було бажання, а яскраві вогники свята Нового року приваблювали запахом плодів мандаринового дерева та м’якою і такою знайомою музикою на кшталт Джингл Белз.

На додаток Люся посварилася з матусею, і після невеличких роздумів вирішила…перебратися до Києва. «А може то і є моя справжня доля?», - подумала вона, та зібравши свій нехитрий скарб подалася на автовокзал. Адже їй здавалося, що чим раніше вона залишить батьківську домівку, тим швидше вечірні вогники столиці дадуть їй змогу зробити кар’єру, знайти хлопця та народити двійку дітей.

Провінційне життя Чернігова, ажніяк не сприяло втіленню її творчих думок, а пропозиція хлопців, що обіцяли показати Київ, яка ще годину тому здавалася провокативною та нездійсненою, зараз заграла додатковими фарбами. Труднощі та ризики заколисувала передноворічна атмосфера, а зірки, як здавалося Люсі почали вибудовувати шлях до щастя та задоволення.

Автобус їхав з Чернігова до Києва повільно. Сніговий пейзаж за вікном майже не мінявся. Здавалося, що це зображення не кольорове, а чорно-біле. Калюжі, сніг, що падав навскіс, рідкі зупинки на заправних станціях, щоб пасажири мали можливість випити кави та сходити до туалету. Коли велика стрілка на циферблаті її годинника дісталася цифри 12, автобус зупинився на зупинці в столиці, і пасажири почали залишати його салон.

Перше здивування виникло в Леськи коли її ніхто не зустрів. Коли ти сподіваєшся на доленосну зустріч з майбутнім чоловіком, від якого прагнеш мати двійко чарівних діточок, а насправді, кандидат в чоловіки навіть не приїхав на автовокзал, відчуття такі собі. А тут ще атмосферний Київ з людьми, які не звертають уваги на приїжджих, біжать у власних справах, по вуха заклопотані в школу, роботу, зустріч з коханням, вирощування дітей, купівлю продуктів, ремонт авто та решту питань, які мають встановлені терміни виконання.

Перша реакція Лесі була проста і така жіноча. Вона сіла на лавку біля зупинки автобуса з Чернігова та заплакала. Сльози мимоволі текли з її чарівних очей, псуючи фарбу на віях. Вона сиділа наче царівна на галасливому вокзалі, автобуси зупинялися, з них вискакували пасажири та бігли повз. Молодий чоловік, який тільки-но приїхав наступним автобусом з Чернігова, побачивши таку картину не зміг пройти мимо.

— Що сталося? – спитав він, і потік сліз, який загрожував перетворитися на водоспад, раптом припинився. Леся знову повернулася в реальність, а ознаки особи царського виду зникли як роса на сонці.

— Я вперше в столиці, - вимовила дівчина. – Мені потрібно знайти клуб Бінго на Арсенальній.

— Добре, - відгукнувся «принц» та взявши її сумку запропонував піти на тролейбусну зупинку. Принца, до речі, звали Сергій, він був студентом Києво-Могилянської академії, і сам приїхав навчатися до столиці з Чернігова, тому просто вирішив допомогти землячці.

Їхати у громадському транспорті в Києві в грудні, та ще в години пік це я вам скажу той ще квест. Причому, не якійсь там шутер типу Valorant, Counter-Strike чи навіть Doom. Тисячі людей намагалися дістатися кінцевих точок власних маршрутів. Діти, інваліди, пенсіонери, студенти та мамусі з немовлятами. Сидячі місця займаються миттєво, контролери часто перевіряють пасажирів, серед яких половина приїхала з київської та інших областей України.

— Ваш квіточок! – це жінка-ревізор звертається до Лесі, яка задумливо дивиться на архітектуру столиці з вікна. Від несподіваного питання обличчя мешканки Чернігова миттєво стає червоним, а рука тягнеться до гаманця, щоб сплатити штраф суворій контролерші.

Аж раптом з «черева» тролейбуса з’являється її випадковий попутник, який вмить опановує ситуацію і тягне своїй попутниці картку киянина, на якій портрет власника не дуже гарно видно.

— Люся, — ти чому так раптово пірнула в цей тролейбус, голосно каже він, і з боку здається, що це якась родинна сварка. — Тримай свій проїзний!

Грізна контролерша ховає подалі квитанцію на штраф, яку вже збиралася заповнити. Карпи небесні, які вже ось-ось мали впасти на голову Лесі, якімось чудом оминають її. Великий режисер Станиславській, образно кажучи, плескає в долоні. Мандрівка столицею триває.

Далі було метро, але ніяких інцидентів, на щастя, на шляху до Бінго на Арсенальної не відбулося. Коли Леся побачила вивіску Бінго, в неї перестало калатати серце. «Ще трохи, і я неодмінно побачу свого майбутнього чоловіка», - казало воно, і від цього щось всередині неї почало «рухати крильцями», причому це було схоже на метелика. Рухи його маленьких крилець були ледве відчутні, але цього було достатньо, щоб її настрій різко покращився.

Дивлячись на вивіску Бінго вона почала мріяти про яскраве та позитивне майбутнє, яке б різко відрізнялося від тієї сірої реальності, яка її оточувала. «За мить почнеться чарівна історія про дівчину, яка знайшла власне щастя», - подумала вона та рішуче штовхнула двері та увійшла до клуба, куди її запросили.

В цей час події в клубі вірували власним життям. Відвідувачі несли готівку, щоб пограти в більярд та познайомитися з дівчатами. Прибічники гри в покер на автоматах робили ставки, а в залі танцювали шанувальники рухомого способу життя. Серед тих, хто танцював під променями софітів, відвідувачі клубу могли відрізнити одну пару, де дівчина та чоловік були надто різними.

Бухгалтерша Галіна – чарівна білявка років тридцяти не намагалася рухатися занадто швидко. Тримаючи в руках бокал шампанського вона наче переступала з ноги на ногу. Блискуча коротка сукня ледве прикривала її коліна, статна, середнього зросту, з тонким запахом Шанелі, посміхалася, дивлячись на свого супутника, який теж скоріше імітував рухи, ніж справді танцював.

Охоронці знали, що цей міцний чоловік, на ім’я Максим Петрович, голові якого було сиве волосся, пару років тому очолював якійсь підрозділ карного розшуку Києва. Очевидно, що робота наклала певні наслідки на його обличчя, на якому було кілька шрамів, але виглядав він в цілому не погано. Постійні заняття спортом, позитивно вплинули на його фігуру, і на відміну від своїх однолітків він виглядав міцним та струнким.

Великий живіт, ще не став його принадою, а природа щиро ставилася до нього, дозволяючи старіти поступово. Тим паче, що навіть після звільнення з поліції, він ще працював у податкові службі, на повну користуючись власними зв’язками для вирішення всіх спірних питань. Зокрема, з Галиною його звели правильні люди, які хотіли, щоб власні недостачі на фінансовому фронті дівчина відпрацювала під час спілкування з колишнім правоохоронцем.

Отже, Петрович, повільно замовляв дівчині шампанське, танцював в залі, а потім разом з нею грав в американський більярд, щоб дівчинонька розслабилася, увімкнула власний розум та чарівність, аби вони разом пішли з цього забутого Богом закладу, куди обох привезли таксі. В якійсь готель, де не запитують паспортів, щоб двоє дорослих людей віддалися пристрастям та прощенню. Він як пастор, вона як прихожанка, яка трохи завинила на своїй роботі, бо дебет не зійшовся з кредитом.

Десь близько 23-00 до Бінго зайшов немолодий, але симпатичний чоловік. Так, він був трохи пухкий, але зачіска від барбера, перстні на руках, коштовне портмоне видавали в ньому не зовсім звичайного відвідувача. Він трохи розмовляв російською, але з акцентом, основною мовою для нього була англійська. Разом з ним до клубу прийшли дві жінки, його ровесниці. Будова їхнього тіла була симетрична тій, яка належала добре стриженому товстуну з золотими перстнями.

Темно-каштанове волоссям та очі, смаглявою шкіра видавали в ньому араба. Якщо додати, що на його обличчі була акуратна борода, стане зрозумілим, чому коли я його побачив, то одразу ідентифікував його до семітської раси. Щоправда, те, як він поводився з жінками під час гри в більярд – весело, провокативно, демонстративно погладжуючи їх по стегнам свідчило, що цей представник свого народу вже досить асимілювався в європейський стандарт поведінки.

Тримаючи в руках коштовну сигару, яку під час удару києм по шару, він давав потримати одній з жінок, що його супроводжували, араб одразу створив певний колорит навколо своєї поважної персони. Молодь, що сиділа за столиками дивилася на його гру як на шоу, керівництво клубу майже у повному складі вийшло в зал та стало навколо стола, де майстерно забивав шари курець коштовних сигар.

Рраз! – шар, наче прив’язаний до кія потрапив до більярдної лузи. Наступним ударом від двох бортів іноземець вчергове показав високий клас гри: шар знову опинився в лузі. З кожним забитим шаром задоволення публіки, яка оточила більярдний стіл, ставало все сильнішим. Незабаром, на кожний такий удар араба, дехто з відвідувачів почав робити ставки, причому миттєво подвоював свої статки, адже іноземець забивав шари із завидною регулярністю.

Коли грати в більярд арабу набридло він замовив парочку пляшок шампанського та якісь тістечка. Вони сиділи за столом клубу і голосно розмовляли на їм зрозумілій мові. Але коли прийшла пора платити по рахунку, товстун простягнув 100-доларову купюру офіціантці Юлії.

— Вибачте, в нас приймають тільки гривні, - автоматично відповіла вона.

Але в цей момент непомітним рухом руки її покликав для себе генеральний директор, який залишався неподалік після вражаючого шоу, яке влаштував іноземець на більярді. Треба сказати, що в клубі був власний обмінний пункт, і щоб не втрачати прибуток генеральний сам відніс долари до нього, а потім повернув офіціантці, щоб вона розрахувала араба.

Як от волейболістка Аня – висока смаглява дівчина, яка сиділа поруч з молодим чоловіком.

Вона, і це було видно з першого погляду, йому подобалася, але дівчина, що захоплювалася пляжним волейболом, і влітку проводила багато часу на змаганнях на пляжах Труханова острову, мала інші плани на життя.

— Анюта, скільки ще часу до змагань? — спитав Гліб після ковтка пива з бокала, що йому принесла офіціантка.

— За чотири місяці будемо боротися за золото з Динамо, — відповіла дівчина та попросила в офіціантки попільничку.

— Тобто сьогодні можна гуляти? – спитав Гліб та попрохав офіціантку принести меню.

Навколо всіх відвідувачів сьогодні лунала голосна музика. Святкували день студента, а оскільки серед відвідувачів клубу більш половини вчилося у вищих навчальних закладах, в розвагах та пустощах брали участь майже всі відвідувачі, які зараз знаходилися у Бінго.