Це (цикл)

ЦЕ (частина 3).

Від волань Синього Бога голова Уркха розірвалася. Крики проклятої статуетки завдавали йому майже фізичного болю. Це було нестерпно.

Синій Бог увірвався в життя Уркха зненацька й одразу став його жахіттям. А такого не мало бути. Уркх, величезний і кошлатий людожер, сам був атрибутом чужих жахів і з задоволенням переходив з одного в інший. Але не тепер. Тепер йому допікав Синій Бог.

Синій Бог був статуеткою заввишки сантиметрів сорок, що зображала старого у високій шапці та з довгою бородою. Шапка майже подвоювала зріст старого і мала форму трапеції, що звужувалася догори. Верхні кути були заокруглені, тож здалеку вона нагадувала трикутник. Борода статуетки була такою ж трапецією (або трикутником), що звужувалася донизу, і майже закривала ноги Синього Бога. Уркха особливо дратували грубі вертикальні смуги, що складали бороду Синього Бога, — хоча він би не зміг сказати, чому. На відміну від них, візерунки на шапці анітрохи його не чіпали.

Синій Бог з'явився з нізвідки. Уркх натрапив на нього в одному з жахіть, і відтоді статуетка переслідувала його, з'являючись то тут, то там. Уркх ніколи би не запідозрив у цій цяцьці чогось зловісного, якби Синій Бог не почав _горлати_. Спершу це ще можна було терпіти, але поступово звуки, які видавала статуетка, почали зводити Уркха з глузду. Коли Синій Бог завив учергове, Уркху здалося, що в нього зараз відваляться роги. Паніка й тривога заволоділи ним. Знайшовши Синього Бога, Уркх утратив спокій. Відтепер він не міг навіть заснути спокійно. Крики чортової статуетки вривалися в його свідомість і трощили його мозок на друзки, в кожному з яких повторювалися й повторювалися волання Синього Бога.

І найприкріше, що в Уркха не було _перчаток_, щоби розчавити в них цей горлатий шматок каменя. О, з якою насолодою він би це зробив! Уркх на власні очі уявляв собі блакитнуваті уламки Синього Бога, які він стирає на порох. Але _перчатки_ були створені для інших цілей, і Уркху було до них не дістатися.

Він намагався розбити статуетку, жбурляв її об каміння, кидав у прірву, топив у болоті, закопував глибоко в землю — але вона все одно поверталася до нього.

Тепер самому Уркху почали снитися жахіття. Жахіття про Синього Бога. Але саме через них він зумів звільнитися. Уркх навчився пов’язувати жахи в нестійкі ланцюжки, метою яких було розірвати їхню черговість. Він зводив з жахіть крихкі мости, що розсипалися під ногами, — переплітаючи чужі жахіття з власними. Все, що було йому потрібно, — залишити Синього Бога в незнайомому місці й одразу ж зникнути, обриваючи сліди.

Тому за першої ж нагоди він заховав Синього Бога в жахіттях однієї дівчинки — і тим самим нарешті позбувся його.

[2.10.2011]

----------------------------

Це — продовження (або передісторія) оповідання, написаного 12 років тому! Власне кажучи, опис Синього Бога в новій 3-й частині — це саме той детальний опис, який міг би бути в оповіданні 1999-го року, але тоді я не вважав за потрібне включати ці подробиці. Сама назва «частина 4» мала на увазі якусь передісторію, про яку, щоправда, я навіть не думав аж до 2011-го року. Деякі думки були — окремо — але остаточно оповідання оформилося лише тепер.