Втрачена зірка в полум'ї вогню

Промені сонячного світла проникають крізь щілину між шторами, освітлюючи маленьку частину спальні, саме ту, де розташоване невелике одномісне ліжко. Вони не гріють, незважаючи на пізній ранковий час і теплу пору року, вони тільки дратують, розташувавшись просто на молодому, жіночому обличчі. Замруживши сильніше очі, юна леді сховалась цілковито, аж по саму голову, щось невдоволено пробурчала.

Вставати не було бажання. Лінь або втома, їй зовсім начхати, головне вона не хоче, не має бажання, інші причини йдуть на другий план, на який вона ніколи більше не зверне увагу без необхідності.

Як тільки вона розслабилася в тій прохолодній, трохи нагрітій її тілом і ковдрою ліжка, по квартирі відлунням пролунав нестерпний дзвін телефону. Він як свердло свердлило мозок, вуха, було нестерпно чути дзвін свого мобільного. Як тільки цей короткий дзвін закінчився, без втручання, слідом за ним через якісь жалюгідні двадцять секунд пролунав другий, уже довший.

— Та хто від мене чого хоче в таку рань?! – роздратовано крикнула дівчина і потяглася до телефону. Перш ніж відповісти вже на третій дзвінок, вона глянула на якийсь час. — Ну чи вже не в рань.

У стрічці "пропущені дзвінки" висвітлилося три пропущені від одного і того ж оператора - її матері, якщо бути точніше.

— Я ж запізнююсь на роботу! - знову крикнула дівчина і поспіхом почала збиратися, набираючи номер свого шефа, за сумісництвом колишнього однокласника.

Чекати, доки їй відповісти не довелося довго. На другому кінці почувся чоловічий голос.

— Ніка, ти чого мені у свій вихідний дзвониш? У тебе щось трапилося? - його голос був швидше не злий, а стурбований.

— Одну хвилинку... - вона в ту ж мить завмерла, а не одягнена повністю помаранчева сорочка спала з її плечей, повністю оголюючи їх і трохи спину. — Вихідний? Коли я його просила?

— Ще тиждень тому, через сімейну вечерю, що начебто сьогодні відбудеться.

— Чорт! Вечеря! - вона легенько стукнула себе по лобі. — Тепер зрозуміло, чому мама дзвонила. Тільки ось чому вранці, а не в обід чи ближче до вечора.

— Як на мене, з дуже важливої ​​причини. - голос змінився більше на голос людини, яка полюбляє позловтішатись, притому не маючи на увазі щось погане. — Через забудьку дочку.

— Краще поспівчував би, а не знущався. - буркнула Ніка і лягла назад на ліжко в одній білизні бежевого кольору, а сорочка, яка вже сповзла лежить біля ліжка.

— Вибач, не можу, нема чому співчувати.

— Ну і біс з тобою. - вона віднесла телефон від вуха і знову подивилася на якийсь час. — Гаразд, я пішла збиратися. Вимикаюсь. - Не дочекавшись відповіді вона поклала трубку, знає що простим "бувай" він не обійдеться. Знає, що він почне говорити щось про підтримку, добре пройдену вечерю і головне встигне вставити слова про її справжніх батьків, хоча ні Ніка ні він їх за все життя не бачили.

Відклавши нагрітий вухом і щокою телефон, дівчина не маючи бажання все ж таки зволила встати та піти в душ, сподіваючись, що хоч він трохи освіжить її мозок і тіло, остаточно пробудить від сну, адже коли стурбований голос друга нагадав про її вихідний, сон повернувся з новою хвилею.

— Вийду з душу, тоді передзвоню їй.

Ввімкнувши максимально холодну воду в крані душу, вона встала під струмінь холодної води, замислившись із приводу сьогоднішньої вечері. Сімейна вечеря справа звичайно не проста, важлива, але цього разу приїде батько, який через відрядження та рейси був відсутній близько пів року.

Поки холодна вода стікає по жіночому тілу з ніг до голови, телефон знову розривається від дзвінків, але цього разу, коли Ніка хоч трохи вирвалася з лап бога сновидінь, дзвін став куди голосніший і куди нестерпніший, настільки що аж вуха зводить.

Як тільки тіло пронизало озноб від холоду, мозок дав сигнал, що настав час підняти температуру води, трохи зігрітися, щоб не захворіти прямо в день сімейної вечері. Така безглузда і жорстка ідея Ніці на секунду здалася цілком не поганою, але тут же згадала, що вона не з тих хто порушує дану обіцянку, тим більше обіцянку перед людьми, які дали їй виховання і дах над головою.

Вступивши мокрими ступнями на холодну кахлю, кістки ніг звело від холоду. Обмотавшись білим махровим рушником навколо тіла, вона підійшла до дзеркала розглядаючи своє обличчя. Жодної зморшки або прища на обличчі, слідів недосипають у вигляді пом'ятого обличчя або темних кіл під очима. Порцелянова біла шкіра, не надто бліда, не надто смаглява. Карі очі, бурштинового відтінку, такі добрі та світлі, вони навіть у поганій людині можуть знайти частинку доброти, або мають маленьку іскру надії виділити в людях добро, навіть якщо цього добра ніколи й не було. Губи, ніжно-рожеві, жодного разу ні ким не протягнуті. Волосся, їх колір, яким у їхній сім'ї має тільки вона.

— Не коли себе шкодувати. - поплескавши себе по щоках, Ніка заплющила на секунду очі. Знову відкривши їх, вона ще раз подивилася на себе у дзеркала. — Настав час збиратися. - легенько стукнула раковиною і пішла в кімнату.

Увійшовши до спальні, мобільний Ніки знову заповнив кімнату нестерпним дзвоном.

— Мам. - коротко відповіла Ніка, піднявши слухавку. — Я була у ванній, не могла відповісти.

— Ти ж не забула про сьогоднішню вечерю? - добрий голос жінки змусивши трохи посміхнутися і повірити, що цей день і вечір будуть не таким поганим, як вона думала годину раніше.

— Брехати не стану, забула.— чесно відповіла дівчина увімкнувши гучний зв'язок, а сама поставила телефон на столик і пішла до шафи.

— Значить, недаремно зателефонувала. - з гуркоту було ясно, що Чіхару зайнята на кухні. Коли вона не була зайнята приготуванням? Завжди біля плити чи пічки.

— Даремно. - трохи голосніше сказала Ніка, відсунувши двері шафи. — Мені вже Суміє нагадав, коли я зателефонувала йому, забувши про вихідний. - оглянувши всі свої сукні, костюми та інший одяг, її вибір впав на чорний класичний костюм з которкими рукавами у верхній частині і білу сорочку під нього без краватки.

— Тоді добре. Можеш прийти на дві години раніше прийти допомогти мені навести лад на голові та обличчі?

— Так, без проблем. Із готуванням допомога не потрібна? - кинувши костюм на крісло біля туалетного столика, що стоїть біля панорамного великого вікна і розсунула штори, повністю пустивши сонячне світло в спальню.

— Ні, я твого старшого брата напружу. Він уже у Японії.

— Нік, привіт. - збоку почувся голос старшого сина, а за ним було чутно, як щось розбилось.

— І тобі привіт братику. - дівчина легко зітхнула. — Мамо, впевнена, що допомога не потрібна. Я сумніваюся, що з посуду хоч щось ціле залишиться, довіряючи все Вальтові?

— Гей! Я взагалі тут! - незворушний голос старшого брата надто голосно пролунав, що дівчина закрилася вуха незважаючи на те, що телефон лежав на столику.

— Ось тому я це й говорю! За годину буду. - швидко діставши спортивний костюм, Ніка кинула його на ще не заправлене ліжко і вона не пам'ятає щоб розправляла. Швидше за все зробила вона це на автоматі після того келиха вина. — Вальт прошу нічого не зламай за цей час.

— Ти за кого мене приймаєш? - старший брат знову обурився.

— За Вальта! Незабаром буду. - і не чекаючи відповіді відключила телефон. Адже знає, що він почне обурюватися і бубонити, що зазвичай в його дусі.

Далі буде