Принцип сірої людини

«Якщо ти не такий, як інші — приречений на самотність.

Люди ставитимуться до тебе підло...»

— Олдос Хакслі, «Який прекрасний новий світ»

Сіра кішка сиділа на гілляці старого дуба й повільно вилизувала свої пухнасті лапи. Як і кожна кішка, що себе поважає, вона була цілком поглинена цією справою. Іноді підіймала очі, швидко окидаючи поглядом нічний парк. Та довкола було спокійно, й тільки глухе гупання модерного «хаусу» з дискотеки поблизу порушувало тишу старих дерев, заважаючи кішці прислухатися до звуків природи.

Та їй було байдуже до людських справ. Впевнившись, що ані здобичі, ані небезпеки поблизу немає, вона знову взялася за лапи.

Раптом кішка завмерла. Її погляд впився в кущі під деревом. Звідти чулося тонке попискування. Вуха маленької сірої «тигриці» навелися точно на джерело звуку. Саме в цю мить музика стихла, і кішка чітко почула шарудіння в траві. Ніздрі вловили збуджуючий запах — запах ЖЕРТВИ.

Граційно вигнувшись, вона почала спускатися з гілки. Кілька секунд — насторожено. Потім блискавичний кидок, удар кігтів, короткий, відчайдушний писк — і тиша...

________________________________________

На мосту, що відділяв парк від дискотеки, з’явилася компанія молодиків — із десяток. Голоси їхні були п’яні. Йшли повільно, час до часу вивергаючи дикий регіт і перехиляючи літрові пляшки горілки. За хвилин десять дійшли до клумби й зупинилися.

Деякий час вдивлялися в квіти, ніби справді щось там розглядали. А потім, із реготом, почали топтати пелюстки й стебла. Беззахисні квіти хрустіли й зникали під черевиками. Ще зранку вони тягнулися до сонця разом зі школярами, що посадили їх у щедру землю.

Але кого це зараз хвилювало?..

Незабаром одному з молодиків, очевидно, набридла ця «розвага», і він відійшов від гурту — в кущі, «відлити». Пристроївшись біля дерева, він не помітив, як із-під лавки, що стояла поруч, вилізла чорна постать і завмерла у нього за спиною.

Це була людина середнього зросту, в чорному костюмі й масці. За спиною — щось схоже на меч чи палицю. Вона підійшла майже впритул, не порушивши й сухого листочка, і застигла.

Коли справа вже підходила до завершення, хлопець почув за спиною спокійний, але холодний голос:

— Ну що, закінчив?

Чомусь ці слова миттєво протверезили «бритого». Холодний піт вкрив йому спину. Тремтячими руками він вихопив ніж, різко розвернувся й ударив незнайомця в живіт.

Та той лише ледь здригнувся — лезо зісковзнуло по чомусь твердому й не завдало шкоди. Більше хлопець нічого не встиг: важкий кулак зніс його з ніг. Макс знепритомнів.

З-за клумби долинуло:

— Гей, Макс, ти де там? Йди сюди, бо вип’ємо й твою долю!

Та Макс уже десять хвилин нічого не скаже.

Банда, перекидаючись вульгарними жартами, рушила до місця, де зник товариш. Ввалилися на невелику галявину, пом’явши живу огорожу. Побачивши Макса з приспущеними штанами, зареготали ще дужче. Аж поки один із них не підійшов і не спробував підняти товариша.

Побачивши закривавлене обличчя, він сахнувся.

— Хл-л-лопці… Гляньте но сюди… В нього ж кров… Він мертвий!!!

Голос його зірвався на вереск. Компанія закам’яніла. Хтось озирнувся. Раптом той самий хлопець закричав:

— ТІКАЙМО! Це ніндзя! Вони його прибили! Ми всі тут здохнемо! Тікай!!!

Але… Сталося дещо, чого ніхто вже не встиг усвідомити.

Передній устиг тільки побачити темну постать, що вискочила з-за кущів. Наступної миті — сильний удар у груди, і він звалився. Так само впали й інші. Серія точних, важких ударів. І за хвилину всі лежали на траві.

Чотири постаті в чорному зупинилися, оглядаючи лежачих. Ті самі “герої”, що щойно топтали квіти, тепер стогнали мов побиті собаки. Хоча квіти тут ні до чого. Чорні постаті прийшли не заради них.

Упевнившись, що ніхто не загинув, вони безшумно зникли в темряві алей.

________________________________________

І лише один свідок лишився.

Сіра кішка сиділа на гілці, не рухаючись. Її очі байдуже, мов у духа, спостерігали за тим, що сталося. Вона все бачила. Все розуміла.

І знала: ті, що лежали внизу, теж були ЖЕРТВАМИ.