Скорбота

Гучні баси розривають повітря, стробоскопи прошивають зал, диско-шар крутиться, малюючи сріблом на стінах.

— Якби я була живою, у мене б вже епілептичний припадок почався від цього блимання, — скиглить Олеся, вмостившись на барний стілець.

За шинквасом стоїть Вітя і натирає склянки.

— Ти сама обрала бізнес, — усміхається, — Знову не догодив?

Геловінська вечірка у розпалі. Відьми танцюють з упирями, зомбі із чортами, русалки звиваються на пілонах. Модні коктейлі в гарбузових фужерах, Джеки зі свічками на столах, срібляста павутина по кутках прикрашають залу. Гості вдають з себе всяку нечисть, тільки Вітя з Олесею справжні — двоє закоханих вампірів.

— Приготуєш мені «Криваву Мері»? — питає Олеся.

Сьогодні на ньому біла сорочка і чорний фрак, волосся прилизане. Чорні брови нависають над чорними очами, губи нафарбовані червоним. Блідість шкіри підкреслена яскравим макіяжем. Білі ікла виблискують, коли він посміхається. І як Олеся раніше не бачила, який він красунчик? У житті вони б ніколи не були разом. Інша справа – після смерті.

— Що святкуємо? — питає Вітя і дістає з холодильника інгредієнти. Холодильники поставили, як у морзі — для атмосфери.

— Свєта дзвонила, — змовницьки підморгує Олеся, — Вони з Ігорем хочуть тут весілля святкувати. Буде фурор.

— Ги-ги, — регоче Вітя, — Весілля у «Скорботі».

«Нічний клуб «Скорбота». Для тих, хто живе вночі», — сповіщає неонова вивіска над залізними дверима.