Безликий Імператор 3. Протистояння

Поки дісталися до резиденції, я обговорив з Мілошем пропаганду в Альянсі та дав добро запустити ролики, що виставляють у кращому світлі нашу расу. Дозволив користуватися матеріалами з Шак-Кес: усе-таки невідомий ворог добре сприяє позитивній громадській думці. Краще хай думають, що ми рятуємо галактику. Також зв'язався з Шикасом: потрібно стримати бійців від невиправданої жорстокості. Ми зараз не в тому становищі, щоб диктувати умови всій галактиці, і потрібно якомога менше підстав для ненависті.

Резиденція була колишньою територією варнів: великий острів з одним будинком. Навіть підлітаючи на антиграві, я бачив палац, а не звичайну споруду. Будівлю звели переважно з дерева у старовинному стилі, приховавши сучасні технології.

Проходячи коридором, я розглядав стіни з химерним різьбленням — дуже дивним на мій смак. Зазирав у прочинені кімнати, обставлені дерев'яними меблями з шовком, дивуючись цьому марнотратству. Так, затишно, але я настільки звик до стін із поліметалів, що така розкіш здавалася дещо абсурдною.

— Що там Соллу?

Питання призначалося молодому раднику: він занурився у думки, прикусивши нижню губу і рухаючись механічно. Я мусив повторити запитання.

— Думає і спілкується з капітанами. Наша пропозиція щодо переселення на Ка-30 приголомшила всіх, — Мілош задумливо похитав головою. — Попри безсумнівну вигоду, багато хто не хоче залишати домівку, де виріс чи володіє майном.

— Час ще є, — я зупинився біля дверей до своїх апартаментів. — Нагадай Пелікусам: якщо вони залишаться, зовнішньої торгівлі не матимуть. Ка-30 планується як дипломатичний кордон. Можеш іти, на сьогодні все.

Дипломат поклонився та пішов. Коуд ж уточнив час прибуття старійшини і пообіцяв привести його до мене. Нарешті я сам і можу хоч трохи відпочити.

Зачинивши двері, я, не розглядаючи кімнати, поспішив у душ. Знайти його було просто: на імплантаті була карта резиденції та розташування всіх приміщень. Скинувши форму і повісивши її в спеціальну шафу, заліз під потужні струмені води. Попри розслаблений стан, мозок аналізував увесь день. Кожен момент, будь-яке слово чи реакція збиралися і групувалися в голові. Але все частіше я подумки повертався в минуле — туди, звідки почалося моє правління. Розмова зі Стародавніми перевернула буквально все, змусивши сумніватися у власних діях. Чому так легко все давалося? Досвід? Збіг обставин чи чиясь воля? І це якщо брати час у тілі Реха, а до того? Безликі давно стали іграшкою в руках Предтеч, самі того не усвідомлюючи. Про інші раси годі й казати...

Вимкнувши воду, спостерігав, як краплі скочуються по хутру, падаючи на підлогу і стікаючи в отвір. Зітхнувши, активував сушарку. Потужний потік теплого повітря з усіх боків швидко висушив мене. З кожною миттю в голові вимальовувався чіткий план дій. Доведеться бути жорсткішим і хитрішим. Цілі поставлені, залишилося досягти їх. І головним завданням буде підкорення безликих — мого колишнього народу!

З душу вийшов усміхненим. Я розмірковував над цим днями безперервно після зустрічі з Древніми. Плив за течією і постійно відволікався, але тепер маю мету: кров кипіла від бажання діяти. А сутність Крі на енергетичних планах транслювала задоволення від мого вибору.

Кинув швидкий погляд на форму: оскільки зустріч неофіційна, надягати її необов'язково. Тому вибрав повсякденний одяг: синтетичні вільні штани та накидку на голе тіло. Усе в чорних кольорах із червоними візерунками. Із взуття — сандалії із дерева та м'яких ремінців, які підсунули слуги. Трохи незручно, бо платформа була тільки під подушечками стоп. Проте це виглядало гармонійно з навколишнім оздобленням. Поміркувавши, таки стягнув захисний пояс із форми та закріпив під верхнім одягом. Зайвим не буде. Як і меч, причеплений радше за звичкою.

А ось тепер можна пройтися власними апартаментами. Планування було досить дивним: усього дві великі кімнати. Одна — особиста, де були санвузол, величезне ліжко і шафки для речей. Звідти відкривався вихід на закриту енергетичним щитом терасу. Глянувши крізь нього, я з подивом побачив розлогий сад: фруктові дерева, квітучі кущі та охайний газон. Навіть неозброєним оком було видно, наскільки сад доглянутий. У центрі стояла альтанка, прихована від сторонніх очей рослинами. До неї я вирішив поки не йти і повернувся в кімнату.

Другою кімнатою була вітальня: довгі диванчики, кілька малих столиків, заставлених легкими закусками та напоями. Два крісла навпроти величезного каміна з вогнем, що палав усередині. Справжнім! Я навіть підійшов ближче, але одразу відсахнувся, відчувши жар. Не вистачало ще хутро обпалити! Але запаху диму не відчув — витяжки чудово справлялися.

Підтягнувши маленький столик до крісел, узяв тарілку фруктів і зерновий напій. На диво, він був гарячим: або слуги постаралися, або посуд підтримував температуру. Сівши, я активував над каміном робочу панель. Досі прихований екран висунувся вперед, дозволяючи мені спокійно працювати через імплантат. Занурившись в інформацію з наукового відділу, почав розбиратися в нових технологіях.

Поки що із серйозних робіт були лише пси-щити на основі того, що ми знайшли в сховок Предтеч. Вівер з радістю погодився допомагати, особливо тому, що це розвивало його учнів. Білий шакрін завжди тішив мене своїм ентузіазмом і абсолютною вірністю. Здається, тоді на Шак-Кесі я змінив його натуру, вклавши частину себе. Приємним додатком стало й те, що своєю вірністю він заражав учнів у ментальній школі.

Наступним завданням була розробка захисту від пси-впливу та можливість вбудувати його в енергетичні щити. Решта була експериментами або чимось буденним: посилення ємності лазерів, поліпшення дестабілізаційної хвилі, вивчення кислотних кораблів-торпед тощо.

Пролунав обережний стукіт. Я відчував Коуда, двох гвардійців та ще одну істоту поруч із ними. Старійшина сприймався інакше — ніби він ущільнив сили в одну точку, повністю закрившись від довкілля. Це створювало відчуття міцної скелі серед стоячої води.

А далі він відрекомендувався: Мейдж Фортіс — перший старійшина на Міхті. Я здивовано поглянув на псионіка, але той лише випромінював упевненість. Довіра чи хитрий хід, щоб задобрити мене? Після невеликої паузи ми почали розмову. Але не словами, а обмінюючись думками та емоціями. Це нагадало спілкування з надрозумом Кесом; старійшина відразу за це вхопився, намагаючись вивідати більше. Діалог нагадував битву: кожен намагався промацати опонента й здобути знання. Ми не могли повністю довіряти одне одному, тому й не торкалися важливих питань. Коли я втомився від поверхневих балачок, запропонував гостю поїсти. На мій подив, після вагань старійшина погодився.

Надіславши повідомлення гвардійцям, я чекав на слугу, впершись поглядом у вогонь. Мейдж замовк, випромінюючи рішучість, що пробивалася крізь його захист. До чого саме він готувався?

— Полум'я може зігріти, але за необережність жорстоко карає. Чи не так, Рех-Крі? — я змовчав, не бачачи сенсу відповідати на риторичне запитання. — Це як наша сила. Без контролю вона перетвориться на нестримну пожежу. І насамперед згоримо ми самі.

— До чого це? — я подивився на мотаті прямо. Його загадки втомлювали не менше за попередні розмови.

У двері постукали, так і не давши Мейджу відповісти. Слуга в супроводі командира гвардійців закотив візок зі стравами. Побачивши колеса замість гравітаційної подушки, я здивувався такому архаїзму. Поки підлеглий розставляв їжу, я відчув сильне занепокоєння. Джерело виявив миттєво — слуга, що стояв поруч. На енергетичних рівнях його не існувало: порожнє місце. Тільки в одних істот я бачив подібне — безликі!

Я надіслав сигнал Коуду й одночасно спрямував думку-образ старійшині. Гвардієць негайно відкрив вогонь, але вбивця, відчувши небезпеку, підстрибнув, на ходу змінюючи форму рук. Знаючи навички дорохімів безликих, я не намагався вплутуватися в ближній бій — відскочив убік і оголив меч. Саме тому я й не став ціллю нападу.

А ось мотаті мене здивував: він навіть не ворухнувся, зустрічаючи ворога витягнутою рукою. Я очікував, що випущені кігті от-от проткнуть плоть старійшини, але натомість убивця зав'яз у повітрі, де вирував потужний сплеск пси-енергії. Та це ж неможливо!

Завдяки втручанню псионіка, Коуд і двоє гвардійців, що прийшли на допомогу, вцілили в безликого, прошиваючи голову й тіло. Вони не зупинялися, поки не розрядили весь магазин. Образ слуги почав розмиватися, втрачаючи обриси і перетворюючись на аморфну людиноподібну подобу. Дошки зашипіли від крові нападника, від чого здійнялася хмара диму.

— Пропоную переміститися в інше місце, Імператоре, — Коуд поклонився, вказуючи на вихід.

Серце шалено калатало, але не від страху, а від люті. Другий замах за день! Оскільки гвардійці почали швидко заповнювати кімнату, готуючи труп до винесення, я пішов до виходу. Лише наостанок озирнувся на пошкодження: було трохи шкода коштовного оздоблення. Мейдж Фортіс ішов за мною; я відчував його інтерес до невідомих істот та причин нападу. Мене ж цікавило те, як він застосовував псионіку. Думаю, ми знайдемо, чим обмінятися.

Гвардійці привели нас у копію моїх апартаментів, перенісши туди всі речі. Молодший із них швидко поставив столик біля крісел, розставив їжу і, вклонившись, зібрався йти, але я зупинив його.

— Коуде, зв'яжися з Ратіо, дізнайся, як вбивця підробив імплантат, раз пройшов крізь охорону. І уточни щодо резонатора, щоб тут поставили.

— Запит подано вчора, радник вислав необхідне обладнання. Інформацію скоро надішле, щойно отримає труп для дослідження, — без запинки відповів боєць, немов знаючи, про що я попрошу.

— Дякую.

Я дещо здивовано дивився на командира гвардійців. Два відбиті замахи за день, надсилання потрібних запитів без команди — мені подобалася його робота! Я випромінював схвалення і вдячність. Коуд це відчував і задоволено помахував хвостом, схиливши голову в поклоні. Поміркувавши, я тихо промовив:

— У тебе є право на прохання. Ти заслужив.

— Служу Імператору! — відсалютувавши, задоволений гвардієць вийшов із кімнати.

Право на прохання давало можливість просити що завгодно у правителя, і той не міг відмовити. Мейдж зацікавлено дивився на нас, не промовивши жодного слова. Схоже, замах його не надто вразив, оскільки він залишався спокійним.

Я подивився на стіл — після таких подій їсти хотілося нестерпно. А принесені страви виглядали вкрай апетитно. Перед трапезою я ще раз запропонував старійшині приєднатися. Він вагався. Лише зараз я зрозумів, що, можливо, безцеремонно нехтую якоюсь традицією його народу — недарма ж вони приховують свою зовнішність.

— Правильно, молодий Імператоре, — спіймавши мою думку, відповів псионік. Його рука плавно потягнулася до тканини, що закривала обличчя. — Але, гадаю, оскільки тепер у нас спільний ворог, немає сенсу приховувати таку дрібну таємницю.

Я завмер, уважно спостерігаючи за мотаті. Він розстебнув непомітну застібку, і тканина опустилася, відкриваючи обличчя. Біла суха шкіра, запалі очі, що світилися потойбічним світлом. Відсутність губ оголювала зуби. Носа також не було: на його місці виднілися два отвори. Він мав відразливий вигляд і міг налякати, але я сприйняв це спокійно. Чомусь мені це нагадувало звичайне людське обличчя, просто... інше.

— Так, Рех-Крі. Ми всі колись були людьми, як тобі й сказав Древній. Просто наша раса досить швидко дійшла до цього стану, виявивши знання всередині нас. А тепер, якщо дозволиш, я поповню сили їжею.

Я усміхнувся і сам підсунувся ближче до столу. Різні салати й закуски ігнорував, налягаючи на м'ясо. Моє звірине тіло обожнювало дичину, і я із задоволенням піддався цьому потягу, уже забуваючи часи, коли ще альфаром намагався стежити за раціоном. Мейдж їв обережно й повільно. У кожному його русі відчувалася аристократична витонченість.

Коли з трапезою закінчили, я взяв фруктовий напій і зручно влаштувався у кріслі перед каміном. На жаль, вогню не було — слуги не встигли його розпалити, а турбувати гвардійців через таку дрібницю не хотілося. Ми мовчали, кожен збирався з думками. Я міркував, що саме можна повідомити, а про що краще промовчати. Але старійшина одним реченням загнав мене у глухий кут.

— Рех-Крі, ти готовий до повного злиття свідомостей? — я запитально подивився на псионіка. — Наші розуми відкриються одне одному, ми дізнаємося все. Це знак повної довіри у мого народу. І мені є що запропонувати в обмін на твої знання.

Відчуваючи мій сумнів, псионік запропонував для мого спокою покликати Коуда. Але я розумів: якщо він візьме мій розум під контроль — ніхто вже не допоможе. Натомість я міг отримати сильного союзника й абсолютну довіру. Думав я довго, зважуючи всі за і проти. Мейдж мовчав, чекаючи на рішення; він навіть заглушив емоції, щоб не заважати.

— Згоден. Що потрібно робити?

— Відкрий розум, відчуй пульс нашої сили, тягнися до неї...

Вслухаючись у голос старійшини, я занурився у свідомість. За кілька миттєвостей я ніби швидко гортав книгу життя Мейджа Фортіса. Могутній псионік. Найстаріша з відомих мені істот — понад чотириста років. Він застав зародження Альянсу, спостерігав за внутрішніми чварами. Пережив Чистку в Людській Імперії та очолив вигнані народи різних рас. Заснував Міхту. Потім побачив Кризу і появу Шак-Крі на карті галактики. Увесь цей час він вдосконалював навички у псионіці, навчаючи гідних. Через його розум я дізнався про плачевну ситуацію мотаті: раса налічувала лише кілька тисяч осіб. Цього замало для відродження, навіть довголіття не рятувало від вимирання. Це була одна з причин, чому він хотів передати мені знання.

Друга... бажання взяти расу Шак-Крі під контроль. Але що більше він дізнавався про мою історію, то сильніше я відчував його страх та подив. А згодом — усвідомлення хибності свого задуму й повне каяття переді мною. Так, він міг би спробувати зламати мій розум, але сила Крі, втративши контроль, імовірно, спопелила б нас обох. І Мейдж це також розумів.

Коли ми виринули зі злиття, обидва важко зітхнули, проте транслювали задоволення. Цей обмін виправдав себе. Учні Мейджа увійдуть до моєї школи, щойно добудують станцію Ка-30. Я й раніше планував створити зовнішній корпус для навчання, а викладачі псионіки з Міхти стануть цінним надбанням для шакрінів.

Шак-Крі ж захищатиме нейтральний світ від будь-яких зазіхань, адже він незабаром увійде до складу Шакрінської держави. Залишилося тільки переконати ворона.

І старійшина отримав те, чого давно прагнув: знання про новий аспект сили. Те, що робив рід Крі, не піддавалося логіці, чому Мейдж ще більше радів. Наскільки я зрозумів, він працював у дещо іншому напрямі: впливаючи на зовнішню енергоструктуру, діяв на матерію. Наприклад, стискав повітря, як під час замаху. Працювати ж зі свідомістю міг будь-який псионік. Мій же рід спирався на принципи емпатії та використання ресурсів тіла. Знання старійшини допомогли швидко в цьому розібратися, як і вибудувати подальший розвиток власного потенціалу.

Роздуми перервав терміновий виклик від Соллу. Подумавши, що від Мейджа приховувати щось немає сенсу, я активував зв'язок. Переді мною виникла проєкція розпатланої дівчини; яскраві кінчики вух свідчили про її збуджений стан.

— Тобі потрібно втихомирити своїх фанатиків!

— Детальніше, — я не здивувався різкому переходу до справи від прямолінійної лідерки корпорації.

— Подивися сам!

На зображення прийшло відео з якогось бару на станції Ка-34. Звуку не було, тому я просто спостерігав за картинкою. Спочатку все йшло спокійно: найманці та шакріни пили, розділившись по своїх групах. Потім найманець вигукнув щось, піднімаючи келих, і засміявся. Один із шакрінських бійців мовчки встав, повернувшись спиною до камери, через що стало видно символ Дітей Імператора. І з мечем наголо кинувся на людей, перетворюючи їх на фарш. Найманці навіть не встигли чинити опір, як були вбиті. Перевівши погляд на Соллу, я очікував подробиць.

— Ми вже перевірили. Наша людина сказала: «За славу Імператора». На що твій відповів: «Люди не гідні Отця». І вчинив бійню, — бачачи моє насуплене обличчя, лідерка Амісі додала: — Копії записів зі звуком я вишлю тобі і дипломатам.

— Що ти зробила з ними?

Дівчина скривилася на це запитання, але відповіла:

— Нічого. Викинути зі станції я їх не можу, як і помститися. Усю відповідальність у таких ситуаціях береш на себе ти. Ми це обумовлювали під час підписання договорів.

— Зрозумів, — бачачи, що Соллу хоче відключитися, поспішив розв'язати всі питання одразу. — Що з приводу пропозиції перемістити станцію? Я відповіді так і не отримав.

— Більшість людей переконали. За кілька днів перевозитимемо блоки станції. І нам потрібно буде поговорити — це стосується вашої експансії.

Я кивнув і відключився. Подивившись на Мейджа, я зловив його розуміння щодо складнощів управління державою. Після злиття нам не потрібно було навіть посилати один одному думки — все відчувалося і так, безпосередньо.

Тепер… треба вирішити питання з Мардом. Викликавши його, я довго чекав на відповідь і, схоже, застав на черговому ритуалі. У багряному балахоні з білим орнаментом великий шакрін мав поважний вигляд. Молот у руках лише доповнював образ жерця Дітей Імператора.

— Поясни мені, що за бійня сталася на Ка-34?

Він мовчав. Спершу я подумав, що він не розуміє, про що йдеться. Але що довше я дивився на його обличчя, то чіткіше розумів його наміри. Невже він навмисно проповідує зверхність шакрінів, пропагуючи расизм?

— Отже, слухай сюди: винних доправити до мене. У нас і так багато ворогів, щоб мати їх ще й усередині. Я не потерплю внутрішніх чвар! — я замовк. Мард навіть не кліпав, дивлячись мені в очі. — Чи маєш що сказати?

— Ні, Імператоре. Прошу пробачення за цей інцидент, — він поклонився і тихо додав: — Це більше не повториться.

Не подобалася мені поведінка Марда, але проникнути в його розум я не міг. Гадаю, час повертатися до столиці та перевірити верховного жерця особисто. Відключившись, зв'язався з Корою і передав їй усю інформацію — нехай візьме під контроль.

Важко зітхнувши, я трохи помовчав, а потім продовжив обговорювати плани на школу та входження Міхти до складу Шак-Крі. За годину продуктивного діалогу я провів старійшину до транспорту, випроводжаючи до його володінь. Гвардійці взяли нас у щільне кільце, тримаючи щити активними, що викликало легке занепокоєння у Мейджа. Але він розумів, що сьогоднішні замахи серйозно вплинули на поведінку Коуда.

Повернувшись до себе, думав лягти спати, але сон не йшов — мізки все ще кипіли від насичених подій. Тож я зайнявся справою: систематизував отримані від псионіка знання і переслав їх Ратіо та Віверу. Нехай розбираються. Хоча науковець одразу почав бурчати, що деякі речі треба обговорити з фахівцями, аби заглибитися у тему псионіки. На що я послав його… до дипломатичного корпусу.

Тільки після цього заспокоївся і занурився в медитацію, проникаючи дедалі глибше у свій розум. У мене попереду довгий шлях до повноцінного розкриття псионічного потенціалу.

На ранок я був бадьорий. Медитація дозволила розуму відпочити, а тіло спокійно могло витримувати без сну кілька діб. Наказавши збиратися до столиці, я з легким сумом оглянув кімнату. Побув би тут ще кілька днів, насолоджуючись спокоєм і тренуваннями. Та хто ж дасть.

Поки я переодягався, зайшов Мілош. Побачивши мене напівголим, радник зніяковів, перепрошуючи, проте я махнув рукою, даючи знак, щоб викладав суть. Після короткого монологу я зрозумів — він хотів залишитися тут, щоб встановити зв'язок із новим союзником і вирішити деякі інші питання. Я відчував, було ще дещо, про що він соромився казати. Дівчину знайшов, чи що?

— Ти впевнений? Допомога знадобиться?

— Ні, — Мілош замахав головою і впевнено додав: — Якщо виникнуть проблеми, звернусь до колег.

Я дав добро та перевів йому преміальні — хай хлопець розважається, поки є можливість. На здивований погляд Мілоша я поплескав його по плечу і попрямував до транспорту. Коуд уже зачекався, нетерпляче розмахуючи хвостом.

Зворотний шлях минув без пригод. Ми спокійно долетіли до лінкора, а потім здійснили стрибок до Ка-30. Та щойно ми вийшли з гіперпростору, на зв'язок вийшов стурбований Шикас.

— Імператоре, у буферній зоні помічено кораблі варнів. Поки було виявлено тільки один Кіготь. Розвідку вислано, чекаємо підтвердження. Що накажете?

В голові крутилась лиш одна думка: що вони, в порожнечу, тут забули? Краще таке не ігнорувати і перевірити все одразу.:

— Лечу до вас, приймайте. На місці розберуся.

Я задумався. Буферною зоною називалася частина космосу, що відходить на три зоряні системи від кордонів держави. Фактично це була нейтральна територія. Але що ящірки забули поруч із нами? У них що, проблем мало з дергами?

Попередив про всяк випадок старійшин Міхти. Вони також не могли дати відповіді, що тут забули варни. І, на подив, попросили розібратися з цим питанням, представляючи інтереси їх планети.

Знаючи, що на малому руйнівнику супроводу вийде спокійно організувати зв'язок із радою, я оголосив про нараду. Наш крейсер тим часом швидко наближався до великого прямокутного чорного моноліта. Саме так виглядав дредноут Предтеч. Він перевищував за розмірами лінкори і був майже вдвічі довшим за крейсер, на якому я летів. Все ж таки три кілометри завдовжки і по чотири сотні метрів завширшки та заввишки — один із найбільших кораблів всесвіту, про які мені відомо.

Зараз на ньому постійно мешкали науковці, які вивчали механізми і принципи дії лазерної гармати. А Ірита лише допомагала нам розкрити таємниці величезного корабля. Щодня я отримував повідомлення про бодай дрібні, але важливі відкриття.

Попри те, що я підколював штучний інтелект, вона була рада мене бачити. І влаштувала урочисту зустріч із десантників та екіпажу корабля. Шикас був у перших рядах, салютуючи разом з усіма. Можливо, якби в мене не було псионіки, я б і не помітив у мужніх і серйозних обличчях бійців бодай якогось натяку на добре ставлення. Проте вони обожнювали свого правителя. Піддані готові були померти за мене, не замислюючись. І це наповнювало неймовірною силою; сутність Крі, здавалося, мурчала від задоволення, купаючись в емоціях. Псевдосвідомість рідко виходила на контакт, часто залишаючись спостерігачем. Але в такі моменти або в небезпеці сукупність сил Крі проявляла себе.

Голограма Ірити з'явилася переді мною. Не знав би про ілюзію — подумав би, що ШІ перебуває тут, настільки реалістичною була картинка.

— Бачу, тебе повністю відновили? — з усмішкою запитав я, йдучи вздовж лав десантників. ШІ та Шикас стали з боків. Коуд із гвардійцями йшли позаду.

— Так! Усі малі ангари запущено. У вашому розпорядженні сотня дроїдів під моїм управлінням. Також замовлено снайперські та ремонтні фрегати для заповнення порожніх місць, — голограма шакрінки посміхалася, гордо задерши підборіддя. — Головна гармата відкалібрована, ми здатні пробивати до трьох тисяч кілометрів твердої породи. Але цикл перезарядки збільшився на дві стандартні години.

Непогано-непогано, такою атакою можна супутник планети продірявити. Або ж дестабілізувати чиюсь планету, знищуючи атмосферу. Усмішка спотворила обличчя поза волею.

— Ммм... Імператоре, ваш вираз обличчя мене злегка тривожить, — тихо промовила Ірита, тож довелося взяти себе в руки. Вона як ні в чому не бувало продовжила: — Розвідники прибудуть до точки через стандартну добу. Та радники чекають на вас, прошу.

Ми сіли на мобільний кар, призначений для швидкої подорожі кораблем. Тепер слово взяв Шикас, розповідаючи про справи у флоті та напади найманців. Нічого нового я не дізнався, але колишній капітан, а нині адмірал, доволі докладно пояснював усю ситуацію загалом.

Коуд весь час поглядав на всі боки, хоч штучний інтелект і запевнила його, що корабель під її контролем. Треба буде дати йому відпочити, щоб він не перегорів. Проте я був упевнений: він зробить усе, щоб залишитися поруч.

За якихось пару хвилин ми досягли містка — звідси можна керувати всім кораблем. Якщо Ірита дозволить. З минулого разу, коли я тут був, додалися приладові панелі та додаткові крісла для екіпажу. Але зараз у кімнаті управління перебував я, адмірал Шикас, Ірита і Коуд.

Варто було сісти на трон у центрі приміщення, як кімната перетворилася на зал ради в столиці. Ратіо, очільник наукового корпусу з синього роду, як зазвичай, розслаблено сидів у кріслі. Він поглядав на оточуючих напівзаплющеними зеленими очима. Хитрий і прагматичний, але без нього, сумніваюся, що науковий відділ зміг би досягти сьогоднішніх результатів.

Поруч з ним перебував Дуух-Крі — мій дядько. Воєначальник Шак-Крі, головний керуючий будь-якими військовими силами держави. Чорний шакрін нервово походжав уздовж довгого столу, поблискуючи жовтими очима; його явно напружувала моя відсутність і скинуті на нього зобов'язання доглядати за Терою.

У найдальшому кінці, наче нерозлучна парочка, сиділи фінансовий і адміністративний радники. Вічно зайняті, але готові виконувати будь-які доручення. Два підлеглих, які роблять непомітну на перший погляд, але від того не менш важливу роботу. Місце Мілоша пустувало — цього й слід було очікувати. Ще непримітною тінню в кутку сидів Одрі-Крі. Контрольований за допомогою спеціального пристрою очільник тіньового життя Тери не виявляв жодних емоцій чи зацікавленості. Старий шакрін лише відповідав на запитання або доповідав, коли цього вимагала ситуація.

Мала б ще поруч зі мною сидіти Кора, але вона була відсутня у справах. Колишня гладіаторка, майбутня дружина, яка зараз опікується наглядом за найбільш нестабільними підлеглими на Тері. Єдина істота, яка не просто не боїться мого гніву, а й здатна заспокоїти або спрямувати мою лють у потрібному напрямку.

Спочатку ми заговорили про Варнійський союз. Усі зійшлися на думці: ворога потрібно знищити повністю, особливо враховуючи його близькість до кордону. Далі я пройшовся основними питаннями, але ситуація після звіту не змінилася. Тільки Ратіо доповів, що чекає на тіло вбитого шпигуна, аби з'ясувати, як тому вдалося обійти захист імплантату.

Потім я розповів про ближче об'єднання з Міхтою. З огляду на те, що Ка-30 закриватиме нас від зовнішніх ворогів і можливого нападу з боку нейтрального світу, радники це рішення палко схвалили. А судячи з карти, де Ка-35 була кінцевою системою, ми від цього лише вигравали.

Подумавши, я доручив підлеглим організувати дослідження Ка-35 на наявність нових гіперкоридорів. Та й побудувати станцію спостереження — можна навіть автоматичну. Сюрпризів нам не треба. Хоч у кожній системі й були зонди, я вважав, що це не той захід, яким варто обмежуватися.

Зрозумівши, що більше запитань не буде, я завершив збори, відпускаючи всіх. На що Ратіо зі сміхом промовив:

— Ось так би частіше, без проблем і головного болю від пси-впливу.

На це я тільки оскалився, пообіцявши незабаром особисто зайти до нього. Коли зв'язок вимкнувся, поруч зі мною виникла Ірита.

— Що плануєте робити, Рех-Крі? Можу запропонувати гарячу ванну, простору кімнату і голографічних красунь...

Я дивився в лілові очі ШІ, розуміючи, що вона зараз не жартує. Перевів погляд на серйозного Шикаса і Коуда, який раптово зніяковів.

— А чому б і ні?