Сталевий літачок

Гедвіг судомно розгортав креслення, придбані на чорному ринку. Попри страх за брата та осінній холод, чоловік був впевнений у своїх планах. Він встигне все підготувати до того, як віднесе замовлення в Ельдорадо. Та доведеться відмовитись від нової роботи… Вартові його знають і не здивуються повній сумці приладдя. Добре, що він має звичку тримати в себе деякі запчастини та копії креслеників від нелегальних замовлень. Їх радо прийняли б на чорному ринку, хоча запчастини до ключів від будівель можуть коштувати йому голови. Дещо доведеться докупити, але то не страшно.

План був простий, як двері. Без жодних проблем він пройшов у ворота Ельдорадо. Заніс клієнту відремонтований сталевий мацак. Подумки подякував багатієві за небажання навіть торкатись бідняцької землі.

Гедвіг натягнув хустку на обличчя, хоч ця частина міста і була теплішою. Попереду найскладніше. Зайти в дослідницький центр завдяки скопійованому механізму-ключу. Узяти брата — й по педалях. Як знайде щось, здатне врятувати його голову або дати шанс втекти з міста, сфотографує на саморобну камеру. Компромат — ось найкраща зброя Гедвіга.

Все йшло гладко, план здавався ідеальним. У простому, але не латаному одязі він не викликав підозр. Під пальто в нього був робочий костюм. Коридорів та дверей багато, але впевнений вигляд дав йому необхідний час на пошук потрібних. Хто б міг очікувати диверсії від чорних інженерів, коли на кожного з них є повне досьє й визначений рівень довіри?

Те, що Гедвіг побачив у лабораторії, його підкосило. Дві дюжини людей, різних статі та віку, лежали в капсулах непритомні з трубками, що стирчали з роту та вен на руках. Опанувавши себе, Гедвіг побіг між рядами, вишукуючи знайоме обличчя. Малий виглядав блідим та змарнілим, але водночас немов законсервованим у своїй юнацькій безтурботності, наче моторошна фарфорова лялька. Чоловік спробував відкрити капсулу — та не піддалась. Від розпачу він почав її бити, ніби сподівався голими руками розтрощити скло.

Шум привернув увагу працівників центру. Гедвіг почув, як до лабораторії наближаються охоронці, брязкаючи масивними сталевими кінцівками по бетонній підлозі. Тремтячими руками він витяг камеру та клацнув кілька разів. Наскільки чіткі вийдуть знімки, він і гадки не мав. Часу перевіряти теж не було.

Білий як смерть Гедвіг використав всю красномовність та швидкість ніг, аби забратися з центру. Повернувшись додому без брата, він без сил впав на стілець з однією лише думкою: план був лайно. Він повернеться за малим, обов’язково повернеться! Та цього разу підготується краще. Потрібен новий план. І допомога — сам він не впорається. Отож, зібрати групу майстрів. Знайти родичів інших… донорів. І головне: змайструвати “Голема”. Екзоскелет, великий та міцний, здатний витримати двох. Його та брата. На всіх інших байдуже.

***

Гедвіг повернувся з зібрання втомленим, але впевненим в успіху як ніколи. Довіра до нього як до інженера впала нижче плінтусу, замовлень поменшало. Та його повстання було готове змінити порядок у місті, покинути буденність, ба навіть покласти життя заради кращого майбутнього! І це все — за одною лише командою Гедвіга. Родичі “четвертих” вже бачили нечіткі, але красномовні фото з дослідницького центру. Мережа розповсюджувачів чекала команди їх оприлюднити.

Гедвіг вдягнув “Голема” і подав умовлений сигнал. З нього почався зворотний відлік не тільки для чоловіка, а й для усього міста. Бунтівники штурмували ворота Ельдорадо. Охоронці багатіїв були ідеально екіпіровані, але Гедвіг та інші майстри потурбувались про озброєння бідняків. В сутичці пролилася перша кров. Самовпевнені багатії певно вперше відчули себе загнаними щурами. Якби Гедвіг був не такий зайнятий, побився б об заклад — вони вже тікають, давлять одне одного в чергах на дирижаблі.

Чоловік, скориставшись метушнею, разом з родичами донорів та групою повстанців вирушив до триклятого центру. Бетонні стіни, захищені металевими щитками, легко витримають будь-які удари. Вирішили йти через двері. Перш ніж вони закрились за спиною, Гедвіг почув, як вулицями рушили важкі бойові машини.

Продертися крізь охорону було навіть легше, ніж він думав: всі сили кинули на захист еліти, а не якихось там вчених. Гуртом змогли відімкнути капсулу. Якусь жінку, певно, син поспіхом витягнув назовні. З розірваних вен хлинула кров, а бідна “четверта”, зробивши кілька хрипких вдихів, завмерла назавжди. Хлопець впав біля неї на холодну підлогу й завив.

Вони врахували цей гіркий досвід. Довелось повозитися, аби відімкнути всіх від апаратури, що качала з людей кров та постачала їм харчування. Гедвіг не поспішав, уважно спостерігаючи за помилками інших. Він чекав, чекав не один місяць, тож година-друга вже не зіграє ролі. Якась дитина, котру привезли десь зо тиждень тому, вже оклигала й відкрила очі.

Вправно відімкнувши свого малого від моторошних трубок, Гедвіг повантажив непритомного Лойта на екзоскелет. Юнак дихав, і це головне. Руки потрібні були чоловіку для захисту, але то не надовго. Вже скоро він покине місто і зможе знов обійняти брата.

— На жаль, Лойт залишиться “овочем”, — зробив висновок один з лікарів, яких Гедвіг та інші завчасно привели до штабу, розташованому поза містом між кількох масивних щитів.

— Що? Малий… але ж він дихає! Він дихає, він живий! — розпачливо вигукнув Гедвіг.

— Він дихає, але вже не прокинеться. Мозок та деякі внутрішні органи незворотно пошкоджені. Без апаратної підтримки він довго не протримається.

Гедвіг не міг змиритися. Але інші лікарі казали те саме.

— Ні, цього не може бути! Мій брат зобов’язаний викараскатися! Ми підемо до іншого міста, там знайдуться лікарі, які допоможуть…

— Або він помре від холоду й голоду в дорозі. Гедвігу, вам варто прийняти дійсність. І теж щось поїсти.

Чоловік зняв з себе “Голема” і відчув, як земля пливе під ногами, тиснуть стіни. Хитаючись вийшов на вулицю, аби вдихнути свіжого повітря, та легені заполонив дим. Місто все ще палало, хоч деякі повстанці вже святкували перемогу. Їм вдалося захопити значну частину озброєння. Ті мешканці Ельдорадо, що не встигли втекти, здалися й знаходились під вартою. Лікарі оглядали нових і нових поранених.

Гедвіг вперше осягнув масштаби того, що накоїв. За визволення Лойта він обіцяв повстанцям розділити багатства Ельдорадо між усіма… Та тепер в нього немає брата, а центр майже перетворився на руїну. Без відновлення інфраструктури всім, хто йому довірився, загрожує повільна смерть. Як і його малому. Якого він не вберіг. Не зміг... Але містянам ще можна допомогти. Батьків вже давно немає, а повстанці тут, і вони живі. Гедвіг дивився як вітер жене дим з центра міста й розумів: час виконувати нові обіцянки.

***

Чоловік сховався в майстерні від всіх. Він вже кілька годин міркував, як діяти далі. Чого найбільше хотів Лойт? Рішення прийшло раптово, водночас жахливе та грандіозне у своїй величі. “Ні, має бути інший вихід” — та його не було. Зчепивши зуби, Гедвіг почав креслити головний проєкт свого життя. На втілення пішло кілька тижнів. Ще якийсь час він боявся… побачити. Справ по відновленню інфраструктури було багато, але неможливо ховатися вічність. Одного дня чоловік набрався сміливості та прийшов до брата.

Гедвіг роздивлявся крізь скло спокійне обличчя. Умиротворене — здавалося, Лойт усміхався. Ніби знав, що завдяки його крові ціле місто отримало шанс на щасливе майбутнє. Як він і мріяв — однаково щасливе для всіх.

— Пробач… Я не мав іншого виходу…

Цієї ночі він довго не міг заснути, а на ранок чоловіка розбудив дивний звук. Він вийшов на дах та застиг, дивлячись в небо. Над тихими вулицями вільною птицею кружляв літачок, виблискуючи сталевими крилами.

— Дякую, братику, — прошепотів Гедвіг, ледь стримавши сльози. — Ти змінив не тільки мене, але й цілий світ.