Випадкові свідки

— Як добре, куме, що ти швидко прийшов.

— Привіт, куме. Показуй свого диверсанта.

Чоловіки вже немолодого віку зайшли до приміщення, привіталися міцненько, гість скинув верхній одяг.

— Це мій перший, — поважно говорить господар. — Тому тебе і запросив. Може вийде його розколоти…

— Насильства я не люблю, а от іноземні мови трохи знаю.

— Більшого й не треба! Той тип точно не місцевий, нашої рідної не розуміє, бельмоче якісь дурниці і нервово позиркує.

Господар покрокував коридором і вказав пальцем на замкнені двері.

— Ось тут посадив. Готовий?

— Що ж ти його в туалеті замкнув?

— То є найнадійніше місце. Бачив би ти, куме, як він свої баняки вирячив, коли я йому очі розв’язав. Думав, луснуть від здивування. Правду кажуть, що вони ніколи й не чули про унітази і пральні машини.

Господар відімкнув двері і запросив гостя у тісне приміщення вбиральні. Перед ними сидів не надто задоволений високий чоловік середніх років і одразу справляв дивне враження. Можливо тому, що був одягнений у довге, гарно обшите вбрання природних кольорів і мав біле волосся по самий пояс. А може через те, що смиренно сидів на унітазі і був щедро обмотаний скотчем.

— Надійно зв’язав. Як же ти його спіймав, куме?

— Сам дивуюсь, наскільки це було легко. Отже, слухай… Я із сусідами як завжди патрулював уночі свій район: самооборона в нас від початку зорганізувалася. Ця ніч була світлою через повний місяць — видно наче вдень. За кілька годин притомилися ми з хлопцями ходити, то й вирішили присісти на лавку. Посідали, почали гомоніти. І тоді Василь показує пальцем на дах п’ятиповерхівки. Ми оглядаємось і бачимо там спалах. Тільки дурень не зрозумів би, що це хтось із ліхтариком ставить мітки. Хлопці і я бігом до під’їзду того будинку. Тихенько піднялись і відкрили двері на дах. А там оцей тип стоїть, озирається навколо так, ніби тут випадково і вперше цей світ бачить.

— І що, здався?

— Та де там! Прицілився і почав по нам стріляти!

— Озброєний був?

— Ага, ось його зброя! — чоловік вказує на кут.

— Нічого собі! Погані справи в окупантів. Замість автоматів луки диверсантам роздають, — гість почав підсміюватися. Біля стіни стояв справжній бойовий лук і сагайдак зі стрілами.

— Ти не регочи! Бо він таки потрапив у мою броню. Добре, що зрикошетило, — господар взяв до рук зброю. — А лук цей не простий — сріблом оббитий, дивись які орнаменти на ньому. Напевно елітний загін до нас закинули. Кляті орки!

— Або поцупив у музеї… То як ви його знешкодили?

— Цей недоумок заплутався в дротах, коли тікав до укриття, і гепнувся. Ми миттю підскочили і зв’язали його. Так і попався.

— Щось говорив?

— Вигукував якісь прокльони, але ніхто нічого не зрозумів. Ми його як скрутили, почали допитуватися. Ми — паляниця, а він якусь нісенітницю верзе. Тоді рота і зав’язали. Я подумав, може ти його зрозумієш.

— Що ж, давай поговоримо.

Гість підходить до полоненого, розв’язує йому рота. Той одразу починає швидко але мелодійно говорити.

— Він що, співає? Щось розумієш?

— Вперше таке чую…

Гість бере пов’язку, знову затуляє дивакові рота і дещо помічає.

— Подивись на його вуха!

Господар відсунув довге волосся вбік.

— Ого які гострі! Кажу ж — не місцевий, — і одразу після цього видає геніальну на його погляд думку: — Так це ж бурят! Сам їх ніколи вживу не бачив, але чуття мене рідко підводить.

— Якщо так, то справи кепські. Я бурятської не знаю.

Господар нахиляється до гостя і півголосом говорить:

— Спокійно. Маю один спосіб, як іноземців розговорити. Є в мене чарівна пляшка. Розв’яже язика будь-кому.

Чоловіки вийшли до кухні, замкнувши полоненого наодинці з його нерозумінням ситуації. Господар дістав із верхньої полиці шафки пляшку з прозорою рідиною.

— Ось наш інструмент допиту. І засіб для заспокоєння нервів. Універсальна річ.

— Можна і собі трошки заспокоїтись. Щоб професійніше допит проводити, — вдало запропонував гість.

— Твоя правда. Налаштуватися на справу не завадить.

Поки господар шукав чарки, з туалету почулося гучне шипіння і різке ляскання.

— Ти знову зливний бачок досліджуєш?! Дурноголовий першовідкривач унітазів. А за воду платити хто буде? — гаркнув господар у той бік.

Чоловіки поспішили до туалету, відчинили двері, а від побаченого здивовано переглянулися. На сидінні унітазу лежали залишки скотчу і пустувало ще тепле місце.

— От же ж бісова душа! Куди він чкурнув?

— Дарма ми, куме, пляшку згадали. Тепер шукай вітру в полі.

— Я ж думав, вони це діло люблять…

***

— Відчиняю!.. — клацнув механізм замка. — Доброго ранку, куме.

— Привіт. Що в тебе знову сталося? Знайшов пропажу?

— На вчорашнього не схожий. Більший за розмірами… Ти проходь.

Чоловіки повторили вітальні ритуали, але тепер пройшли до кухні.

— Ось це здоровило попалося.

На стільці сидів напевно двометровий масивний лисий чоловік, весь у грязюці, яка вже сформувала брудну калюжу на підлозі; на собі мав шкіряне дрантя з купою металевих шматків, пластин і різного сміття. Все разом зі стільцем трималося докупи завдяки кільком рулонам скотчу.

— Як смердить! Ти його на болотах знайшов?

— Не повіриш — там, де і вчорашнього.

— Вуха гострі, як у того лучника.

— Але цей із собою мав меч.

І справді, позаду полоненого лежав великий вигнутий і брудний як сам власник меч.

— Середньовіччя якесь. Не окупанти, а дика орда. Навіщо йому меч?

— Є в мене версія, але ти, куме, не смійся… Ми цієї ночі знову патрулювали. Ходимо собі під місяцем, теревенимо. А тоді чуємо — хтось горланить на весь район. Очевидно, якийсь п’яниця! Ще й у комендантську годину. Пішли на крик і вийшли до тієї ж висотки. Звук лунав із самого даху. Довелося знову лізти нагору. Щойно ми піднялися і прочинили двері, це здоровило як накинеться! Мечем своїм ледь голову мені не зніс. Шолом врятував. Повалили ми утрьох його, почали зв’язувати. Здоровань ще й укусити мене хотів. Бачив би ти його зуби! То кабанячі клики а не зуби!.. То ось що я думаю. Цього разу ми спіймали десантника.

— А де ж його парашут? — засумнівався гість.

— Що за дурні питання, куме? Я тобі не військовий експерт. Але тут усе просто навіть для мене. Висадили його потайки на тому даху, розвідником. А він як роздивився усе, почав горланити, що все чисто і можна наступати. Рацію цей гад десь загубив, сховав або забув через пусту голову.

— Може хоч зараз військових покличемо? Вони з цим розберуться краще.

— Куме, ти що, злякався одненького вояки? Від цього я вже точно щось секретне дізнаюся. Бачиш який здоровий! Командир, напевно.

— Боюсь, що й цього ми не зрозуміємо.

— Та мабуть так. Під час затримання таке кричав, що мені й без перекладу страшно було. Як хочеш, можеш сам послухати. Але ту пащеку потім сам заклеюватимеш.

Гість із неохотою поглянув на здоровенну голову і перемотаний у кілька шарів скотчу рот, уявляючи, які ж там зуби. Від грізного і ненависного погляду здоровили відпало бажання навіть підходити.

— Може іншим разом… Як же ми від нього щось дізнаємось?

— А я тобі зараз покажу! Ось карту приніс.

Господар дістає з шафки рулон і розмотує на столі. На папері детальна карта нашої країни. Далі він бере олівець, продірявлює у скотчі, що на ротові велетня, отвір і вкладає туди олівець. Потім вмикає настільну лампу і направляє на бранця і на зображення

— Показуй, здоровило, звідки готуєте напад! Де ваші позиції?

Полонений зіщулився, спробував заволати і злобливо замотав головою, виплюнувши олівця.

— Марні надії, куме. Цього товстошкірого так просто не злякаєш.

— Йому пощастило, що жінка моя за кордоном. Була би тут — прибила б його за це свинство вдома. А потім і мене за таких гостей…

Поки чоловіки перемовлялися, в’язень зашипів і спалахнув яскравим світлом. Куми відскочили до вікна, затулившись від сліпучого спалаху руками. Далі стався голосний бабах, світло зникло разом із велетнем.

— Це що було?

— Зник твій полонений! Здається, куме, ти мене розігруєш.

— Не віриш власному кумові? Я сам не розумію, що діється…

— Треба з цим розібратися. Цієї ночі піду з тобою стерегти той аномальний дах.

— Ти тільки хлопцям моїм про це не кажи. Подумають, що я окупантів на волю відпускаю.

***

— Як довго нам чекати?

— Першого ми побачили приблизно опівночі.

Чоловіки споглядали за нічними краєвидами, спершись на огорожу навколо даху, і трошки мерзли. Від чого ж іще ці два сміливці могли ловити такі дрижаки?

— То який у нас план?

— План?.. Нехай буде такий: впевнено і гарантовано зрозуміти, що тут коїться.

— Інформативно… Добре, куме, що ти не генерал.

— Ану циц! Чуєш?

Позаду зашипіло. Обернувшись, товариші побачили згусток світла приблизно у центрі цього даху. Далі клацнуло і світло зникло. На місці спалаху з’явилась якась фігура. В нічному світлі було помітно силует людини, але маленької, по пояс, із величезною бородою майже до землі.

— Це що за чубакабра?

Почувши голос, створіння вигукнуло незрозумілу рвучку фразу в той бік і побігло на них. Тільки тоді чоловіки помітили в руках новоявленого велику сокиру. Залишки сміливості десь затонули, друзі розбіглись у різні боки.

За кілька секунд, обернувшись майже одночасно, вони помітили, що погоні немає. Мала людина зупинилася на тому місці, де щойно стояли вони, і мовчки дивилася на краєвиди. Куми переглянулися. Один показав іншому прикладений палець до вуст і вказав на бороданя. Чоловіки повільно підійшли, а за кілька метрів від цілі підскочили і схопили чоловічка з двох сторін за руки. Стримати його було непросто навіть удвох. Зблизька роздивилися дивний одяг: шкіряні строгі обладунки з металевими застібками та пластинами, такі ж рукавиці й чоботи, ще був металевий шолом на голові. Сокира зі складними гравіюваннями випала з рук і виблискувала у місячному сяйві.

Чоловіки із крехкотом притисли бранця до огорожі, ледь не перехиливши його через край. Той перелякано заверещав. У цей момент почулося шипіння, чоловічок блимнув як ліхтар яскравим світлом так, що товариші випустили його і відбігли подалі. Різкий звук і все зникло.

— Що сталося? — захекано дивується ловець диверсантів.

— Чортівня якась!

— Воно з’явилося десь тут.

Куми роззирнулся, довкола лежали різноманітні кабелі, поодиноко стояли закріплені антени. У місці явлення виднілося слабке світіння.

— Напевно вони вилазили з цієї кулі.

Чоловіки наблизились до світла. В невеличкій заглибині в покрівлі лежала прозора куля завбільшки з футбольний м’яч, світилась і поступово згасала.

— Якби сам того не бачив, подумав би, що в тебе в голові одна бавовна. Можемо ще почекати. Раптом ці прибульці не вороги?

— Ти ж сам бачив того із сокирою! І попередні були не люб’язніші. А що, як звідси масово полізуть різні чудовиська? Нам і своєї навали зі сходу вистачає. Ті з будь-яким чортом, духом чи дияволом домовляться, якщо досі ще не продалися. Навіщо надавати їм нового покупця?

— То може ми цю кулю кинемо в море? Якщо полізуть, ненадовго стануть моряками.

— От іноді як скажеш, куме, аж соромно стає. А раптом звідти човен вилізе? Підводний! Буде несолодко.

— Тоді просто її розтрощимо.

— Це найбезпечніший варіант.

Чоловіки поправили на собі рукавички, підійшли і підняли кулю з двох боків, хоч вона і була не важка. Обережно ступаючи, піднесли кулю до краю даху, розгойдали її і кинули. Десь за секунду почувся звук удару і хрускіт розбитого скла. Друзі спустились донизу поглянути на результат, але жодного скельця так і не знайшли. Чоловіки полегшено зітхнули та й пішли освітленою яскравим місяцем нічною вулицею по домівках.

— І все ж, куме, то був не чубакабра…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Л. М.
14.08.2022 01:04
До частини "Випадкові свідки"
Прикольно! З одного слова "диверсант" відразу ж цікавість, бо розумієш - війна, тероборона, попаданця сприйняли за диверсанта. При цьому чимало смішного. Написано легко. Дякую за твір!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олександр Мокієнко
    31.07.2022 23:33
    До частини "Випадкові свідки"
    Написано гарно. До гумористичної складової виникли питання, але це чисте імхо, та питання смаку. Удачі на конкурсі :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • GreyStarling
    31.07.2022 14:41
    До частини "Випадкові свідки"
    Ха-ха-ха, шикарно! З гостровухого "бурята" впав під стіл). І правда, кого тільки в орки не вербують, хехе
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Геник
    01.08.2022 00:26
    До частини "Випадкові свідки"
    На важливе питання відповіді досі не знайшов - навіщо оркам пралки, якщо вони орки і не люблять чистоту)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Інна Загребельна
    29.07.2022 21:36
    До частини "Випадкові свідки"
    Класно! Так і уявляю собі цю картину з дивним бранцем на унітазі) Чудова історія з гарним гумором. Сподобалося)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анастасія Пилипченко
    29.07.2022 19:31
    До частини "Випадкові свідки"
    Надзвичайно кумедна історія, але особливо мені сподобалися надзвичайно живі та яскраві персонажі. Ви молодець!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше