«Поки ти мовчиш — я живу»

Ти ще жива? бо я не чув,

ні голосу, ні навіть звуку.

Лиш свист снаряда, вибух, гул,

і дим, що лізе прямо в руку.

Мені здалось це вже кінець,

та знов відкрив очі у багні.

І не було ані сердець,

ані тепла лише вогні.

Я бачив пси бігли крізь страх,

і небо падало в багряне.

А я стояв в своїх гріхах,

і згадував твоє мовчання.

Весна тут пахне, як метал,

і шкіра тліє на бетоні.

А той, хто вчора ще кричав,

тепер мовчить на самоті.

Усе, що тримає живим

це не броня, і не наука.

А тільки думка, що твій дім,

ще є, ще гріє, ще не зруйновано звуком.

Напиши хоч щось. мовчання — біль.

воно гучніше, ніж обстріли ракет.

Я не герой. Я просто ціль,

яку життя ще не списало з віри.

І якщо ти ще десь жива,

скажи одне. Не треба більше.

Бо в цих очах давно зола,

а серце б'ється вдвічі більше...