Квіти життя у попелі війни

Він біг. Ноги слухняно рухалися в одному ритмі. М'які кросівки рівномірно гупали по доріжці на узбіччі траси. Наплічник трохи підскакував при кожному русі та легенько бив по спині.

Запахи весняного вечора у селищі приємно лоскотали ніздрі: запах вологого туману, талого снігу, сирої землі, але дещо примішувалося до цих звичних ароматів. Сморід чогось горілого. Ніби м'ясо підгоріло у каструлі. А ще сморід паленого одягу, волосся та гуми.

Олесь оминув остов обгорілої автівки. Там все ще лежали обгорілі людські рештки — двох батьків та двох дітей. Вони, мабуть, намагалися втекти з села, коли в нього заходила техніка окупантів. Він закусив губу. І продовжив бігти. Починалися сутінки. Деінде ще лежали грудки брудного снігу. Він оминув тіло, яке скорчившись лежало біля однієї з грудок. Лісапед, покривлений та вкритий сажею, лежав неподалік. А поряд все ще лежав мішок з картоплею. У ніс вдарив жахливий запах гнилля та тліну. Хлопця ледь не знудило. Він закрив ніс та оббіг тіло у кількох кроках. Він знав хто це. Дід Василь, їхній сусід. Він весь час щось чинив чи майстрував в себе в гаражі. Лише раз на тиждень він вибирався до магазину, щоб щось купити їстівне. І так і не доїхав.

Він кинув останній погляд на знесені танком ворота, повалений паркан та обгорілий двоповерховий будинок. Від нього лишився лише каркас і одна стіна. Решта битою цеглою лежала на землі. Наче якась велетенська хижа тварина обгризла будиночок як голодний собака кістку. Він знав як звати цю тварину. Росія. Олесь пригадав бабцю Орисю, яка часто запрошувала його у гості, просила щось трохи допомогти, та із вдячності пригощала його смачними пирогами, вишнями та яблуками. Тепер рештки її розірваного тіла лежали перед руїнами її будинку. Олесь витер слози та побіг далі.

Хлопець завернув за ріг і почув крик:

— Стоять! Ей, пацан. Куда бєжиш?

Олесь різко зупинився та застиг на місці. на іншому боці дороги, на узбіччі стояв БТР з величезною літерою "V". У сутінках він ледь розгледів опухлу пику у танкістському шоломі з вузькими очима.

— Дяденька, я нікуда нє бєгу! Я треніруюсь! У міня пробєжка. Вечором. Я же бєгом занімаюсь. Спортсмєн я.

— Спортсмєн гаваріш? — вузькоокий росіянин недовірливо посміхнувся. — А может тібя таво… Обискать? А ну іді сюда пабліже!

Олесь слухняно підійшов ближче. Бурят підняв автомат на навів на хлопчика.

— Е, ніззя так! — з люку висинулася друга голова. — Ета же ребьонок.

— А йеслі у нєго там граната?

— Гранат нєту. Я покажу… — Олесь зняв з плечей наплічник.

— А чо там у тібя, а ну-ка покажі! — крикнув йому другий росіянин. — Сматрі мнє! Йеслі найду — пристрєлю!

Олесь відкрив та показав що там всередині наплічника. Росіянин зацокав язиком.

— Бутилкі! А водка йесть?

— Йесть. В магазін забежал, купіл для дедушкі. Он вьіпить захотєл. Не забірайтє! — Олесь заканючив жалісним голосом. Росіяни зареготали.

— А ну дай сюда! Сколько іх там у тібя?

— Мало, — відповів хлопчик. — Двє чєкушкі.

— Слабакі! — вигукнув росіянин та зареготав. — Па паллітрє нада піть, с горла! Парусскі! Давай сюда вадяру!

— А йеслі отдам. пропустітє?

— Чєсноє афіцерскоє даю!

Олесь поставив наплічник на землю, дістав пляшки. І протягнув обидві росіянину. Той протягнув одну товарищу, другу поклав у кишеню. Та раптом вскинув автомат.

— А тіперь тікай, хахол! Счітаю до пяті! Успеєш убіжать — жить будєш!

Олесь відчув як по спині покотився холодний піт.

— Раз, два, трі, четирє. пять, вишел зайчік погулять!

Олесь рвонув з місця та припустився бігти у темряву, петляючи, наче заєць. На щастя, окупанти розстріляли майже всі ліхтарі у селі, і на вулиці було вже темно. Світло у вікнах теж не вмикали, щоб якійсь п'яний росіянин не вистрелив у вікно з гармати танку, кулемету на БТРі чи просто з автомату. Якщо десь і світилися вікна, це означало лише одне — саме там зупинилися окупанти "на постой".

Тим часом окупант продовжував дурним голосом читати "счіталочку":

— Вдруг ахотнік вибігаєт прямо в зайчіка стріляет! — і тут же почулася автоматна черга. Кулі застрибали по асфальту.

— Піф паф, ойойой, уміраєт зайчік мой! — прокричав другий солдат та зареготав.

Щось пекельно гаряче обпалило хлопчику ліву ногу. Але це не зупинило хлопчика, а страх ще додав йому сил. У кілька стрибків він пірнув у диру у паркані. Заревів мотор, і БТР повільно поїхав уперед, услід за ним.

— Начінаєтся ахота на зайчіка Фєдота! — закричав росіянин та огидно зареготав.

Олесь сів на купку піску та камінців, витягнув еластичний бінт та швидко перев'язав ногу. Головне — зупинити кров. І знову поліз у наплічник. він підняв хибне дно і дістав звідти дві пляшки. А ще свічку. І запальничку.

— Оба-на! Йопта! І куда наш зайчік убєжал? — з удаваним розпачем крикнув росіянин.

— Он куда-то туда за забор нирнул, я вроде відєл, — відповів другий голос. — Ну ти долбень! Канчай йево!

— Ай-да за нім, йопта! А то вєсь азарт сука попортіл!

БТР зупинився напроти паркану. Двоє росіян злізли з "броні" та пішли до забору. Олесь мовчки розстібнув куртку. Тут, на ремінці на грудях у нього висіли дві кобури, з яких виглядали руків'я метальних ножів. Він витягнув один та зачаївся. Огидна пика з вузькими очима протиснулася у пролом, хлопчик схопив ніж та метнув його у незахищене горло ворога. Солдат застогнав, захрипів, забулькав, та впав у бруд долілиць. Його напарник крикнув:

— Сандак! Какова? Ти чо валішся? — солдат нахилився до товариша, і тут Олесь піднявся з грудки і метнув другий ніж. Цього разу ніж ввійшов у горлянку до самого руків'я та застряг. Солдат встиг випустити чергу навмання та впав на спину, випустивши автомат.

— А тепер настав час розплати, — пробурмотів Олесь, і запалив свічку.

Він визирнув з другого отвору у паркані, підпалив пляшку та метнув її у БТР. Спалахнуло. Він одразу підпалив та метнув другу пляшку — у самісінький повітрозбірник, як його вчив батько. Саме він колись так спалив ОМОНівський БТР на Майдані вісім років тому. З БТРа почали вистрибувати інші солдати, охоплені полум'ям. Олесь схопив з землі автомат, прицілився, та дав чергу. Двоє солдатів упали одразу, прострілені наскрізь. Ще один солдат впав, і більше не ворушився. Але одному вдалося збити полум'я, і тут Олесь скинув автомат ще раз та дав останню чергу, перш ніж затвор заклацав. Солдат впав, випустивши автомат на землю. І тут вибухнув боєкомплект у БТРі, на мить на вулиці стало світло, наче днем. Башту розірвало навпіл. Кулемет впав на землю. Корпус розірвало від вибуху одразу кількох місцях, і вогонь злетів, здавалося, аж до неба. Хлопчик видихнув, та нахилився за другим автоматом. Він забрав "магазини" ще від двох автоматів, та сховав їх у наплічник. Потім він швидко попрямував до сараю. Він поспіхом сховав всі чотири автомати у компостну яму та прикрив зверху сухим дерном. А тепер треба звідси забиратися, бо постріли та вибухи переполошили інші патрулі. Незабаром тут буде ще два чи три БТРи, або навіть мотопатруль. Занадто багато як на одного хлопця-підлітка.

Олесь виліз через другі ворота з "чорного ходу", які вели на сусідню вулицю. Звідти вже, кульгаючи, тихо пробираючись городами, він пішов додому. Лише зараз він відчув біль у простреленій лівій нозі. З вечірніми пробіжками доведеться зачекати. Поки рана не загоїться. А потім він знову продовжить цю боротьбу.

— І один в полі воїн, — пробурмотів Олесь. — Не помер зайчик, і не помре. Не дочекаєтесь.