НОВИЙ ПОДАРУНОК

У великому магазині солодощів на просторій полиці з’явилася незвичної форми коробка зі смаколиками. Вона була надто яскравою і чималою – у ній вдосталь ховалося смачних виробів. Коробка дуже тішилася таким скарбом і з нетерпінням очікувала свого часу: «Коли ж мене хтось придбає та поласує моїми смаколиками?»

Аж ось одного передноворічного дня до магазину завітала мама двох другокласників – то були двійнята Тетянка та Івась. Жінка довго розглядала смачні вироби, брала з полиць солодкі фігурки звірят, із насолодою торкалася яскравих обгорток цукерок, ретельно вивчала склад марципанів… Аж раптом побачила чималу коробку! Так-так, саме ту – незвичної форми зі смаколиками. «Нарешті я залишу магазин і потішу когось ласощами», – подумала коробка і не помилилася, бо саме її придбала жінка.

Удома діти були у захваті від коробки:

– Мамо, вона така велика! – промовив щасливий Івась.

– Мамусю, яка вона яскрава, наче новорічна ялинка, – раділа Тетянка.

Але вже за мить діти засперечалися, хто її відкриватиме. Тож матері довелося мирити дітлахів:

– Пропоную зачекати! Нумо проведемо вікторину після вечері! Ми читатимемо загадки, і хто з вас дасть більше правильних відповідей, той і відкриє коробку і чесно розділить ласощі на двох.

– Не хочу чекати! Хочу зараз відкрити! – вередував Івась.

– Мамусю, а чому на двох ділити, хіба ви з татом не їстимете смаколики? – хитро спитала Тетянка.

Жінка взяла коробку, поклала в кухні на підвіконня і ще раз наголосила на тому, що треба дочекатися вечора. Їй хотілося заохотити почитати дітей бодай загадки, адже вони забагато часу проводять із ґаджетами.

А коробка роззиралася довкола і тішилася тим, що на кухні в неї не було таких конкурентів, як у магазині. Вона лише помітила вазочку з печивом на столі, жменьку льодяників у серванті та дві банки на стільниці – з цукром та медом, яких узагалі смаколиками не вважала. І вона таки мала рацію.

У цей час за склом стиха падав сніжок, а на віконному відливі стрибали зголоднілі синички. Вони допитливо зазирали до помешкання і ніби прохали бодай крихту хліба.

Коли настав вечір, жінка зайшла до дитячої кімнати. Вона вже підготувала загадки, і всі вони були про птахів.

– То як? Готові читати і відгадувати загадки? – запитала мати у дітлахів.

– Знову читати? Та ну, не люблю… – запротестував Івась.

– Мамусю, а спробуймо спочатку відкрити коробку, а потім уже загадки, – канючила Тетянка.

Проте жінка зручно вмостилася в кріслі й прочитала першу загадку:

– Жовтогруді щебетушки мають чорні капелюшки, сірі лапки, білі щічки, називаються…

– Синички! – радісно вигукнула дівчинка. – Я бачила їх за вікном.

– Чудово, доню, ти відгадала першу загадку, тож читай наступну.

Дівчинка взяла в мами книжку і завзято виголосила:

– Як зима – вона на гілці, і співа, мов на сопілці. Жовті груди, чорні крила, кусень сала сама з’їла.

– Івасю, міркуй! Твоя черга відгадувати.

– А що міркувати? Це теж загадка про синицю. Та хіба вона насправді любить сало? – зареготав хлопчик.

– А ти піди завтра на вулицю та й розпитай, – засміялась у відповідь Тетянка.

Так весело минув вечір із загадками і веселими розмовами. Діти одержали бажане і чесно розподілили смаколики, не забувши поділитися з батьками.

Наступного дня мама попрохала дітей викинути сміття, серед якого була і яскрава коробка з магазину. «Як? Так швидко мене позбутися? Я ж окраса для будь-якого приміщення», – занепокоїлася й обурилася вона.

– А чому знову я? Я ж минулого разу виносив сміття, – запротестував Івась.

– Та на вулиці холодно, а мені ще й домашку робити, – відмовлялася Тетянка.

– Завжди ці дівчата мерзнуть та хитрують, – пробубонів Івась і, хутко одягнувшись, ухопив сміття й зник за дверима.

Проте коробку ліньки було нести до смітника, тож залишив її під дверима. «Завтра викину, коли йтиму гуляти», – вирішив він.

А наступного дня коробка зникла, і коли діти гуляли у сквері біля свого будинку, то раптом побачили її на дереві. У їхньому яскравому подарунку жваво клювали зерно синички.

– Дивись, це ж наша коробка! – вражено вигукнула Тетянка.

– Ага, а як вона сюди потрапила? – щиро дивувався Івась.

Ще більше дітвора здивувалася, коли повернулася з прогулянки і знайшла на ручці вхідних дверей невеличкий пакунок із цукерками та записку: «Від вдячних птахів». Так їхній сусід дядько Михайло віддячив дітям за коробку, зробивши з неї годівничку.

А дітям було дуже соромно за свою поведінку. Тож Івась і Тетянка щодня навідувалися із зерном до коробки-годівнички, а за вікном помістили ще одну, яку виготовили власноруч. Тепер Івась із цікавістю спостерігав, як синички ласували салом, і охоче допомагав Тетянці робити домашнє завдання. А яскрава коробка у сквері була невимовно вдячна дядьку Михайлу, що натомість опинилася на дереві і прикрашала його, погойдуючись від вітру, наче барвиста ялинкова іграшка. А ще була щасливою, бо тепер її нові смаколики їли щодня птахи. Це було справжнє диво – стати корисною не раз, а надовго.