Нове завдання

Таверна "Місячного кота" була улюбленим місцем збору такого різношерстого люду, що й людьми назвати важко. Ай навіть неможливо, бо людина могла тут знайти лиш біду на власне гузно.

Трійка гірських тролів була тому мальовничим підтвердженням. Хоч вони й були в доброму гуморі, норов мали запальний. Коли один з них лупнув по столі оброслою каменями рукою — кухоль на протилежному боці столу підстрибнув і зробив сальто. Останнє наповнило терпіння мага по вінця, він підняв стиснуту в кулак руку, але не випустив магію. Бійка з тролями не була бажаним полегшенням, хоч і могла відволікти на деякий час.

Рашмор заглядав в такі місця лиш в ті часи, коли дно чарки могло заховати від власних думок. Але атмосфера насичувалась масною лайкою і піснями на всякий лад. А маг хотів загорнутись у забуття, що дарувала настоянка із назвою "Пекельне полум'я". Він кинув кілька монет на таку заяложену стійку, що глушився навіть дзенькіт, накинув каптур і ступив у дощову ніч.

Хоча ні, він вивалився на двір ледь втрапивши у немаленький дверний прохід. Та цього ніхто не бачив, бо мерзенна погода погнала всіх по кутках. Хоч Раш і вважав себе тверезим як скельце, ноги його вперто зраджували. А вилити душу хотілось…

Мозолясте дерево прийняло і пінту пива, що передувала настоянці і нерозбірливе буркотіння мага.

" От скажи, чого тим бабам треба? Я два роки, після кожної справи, приходжу лиш у її ліжко. Яка різниця, що місяцями нема і звістки, чи я маю їй листи порталом відправляти як якийсь м'якотілий сопляк? А золото? Вона ж може жити рік на ті монети, котрі я лишаю."

Дерево, на жаль, відповідало лише скрипом гілля та важкими каплями, що падали на підняте обличчя мага.

" Ти думаєш я падкий на пишні форми, чи що не можу знайти іншу? А от і ні!" — сказав Рашмор і ткнув кору ножем, який витягнув у запалі суперечки. " Я сумую за її вогнем, за тим як палають її очі, коли вона сперечається чи просто хоче пожартувати. Аж ні, той недолугий коваль зробить з неї порядну жінку, хазяйку дому. А я можу котитися і далі не розповідати чим займаюсь. Я ж то думав, що оберігаю ніжний жіночий розум від інтриг і проблем. Але то тепер називається — важкий характер! Та я того її коваля в безкраї болота закину! Хай би його ельф побрав!"

Сказав і замахнувся, але дерево не хотіло приймати удар, старий в'яз таки слухав і опустив важку гілляку на очільника Магів Тіні, а зараз — вбитого горем коханця.

Чи то доля зіграла лихий жарт, чи то Рашмор розгубив уміння від "Пекельного полум'я", але приземлився чародій не у болото, а на ідеально гладку поверхню. Не маючи часу на роздуми, він почав дертися вгору як сліпе кошеня. Ніж випав і з дзенькотом покотився вниз. В його голові трохи прояснилося, бо холод прийняв до самого єства, а мокрий край плаща одразу заледенів. Лише коли зламана гілка, що залишилась від войовничого дерева встрягла в розломі, він отримав секунду на передишку. Отже, магія його підвела і замість теплого ліжка на постоялому дворі, Раш опинився тут. Саме час заректися більше ніколи не торкатись настоянок. Але присяги зв'язують обов'язками. А саме обов'язків він не любив найдужче.

Гілляка зрушила з місця чи то випадково, чи дерево досі мало жаль на такого телепня. Бідака совав ногами в пошуках опори та єдиною надією лишалось хіба примерзнути.

Ну що ж було чи не було… Слабенький спалах і незграбний рух вільною рукою.

О, пухкий сніг прийняв зморене останніми подіями тіло. Рашмор завмер, розкинувши руки й ноги, утворивши ідеального чорного ангела на білому полотні зими.

Блакитне небо різало очі, а голову пронизували хаотичні думки. Досвід між просторових переміщень взяв гору над алкогольним туманом. А одна ідея змусила мага стати навкарачки, щоб знайти снігових тролів поблизу.

Увагу привернув дзвінкий гавкіт десь попереду. Уява малювала білих вовків Асенгарду, але побачив маг упряжку собак. Принаймні так здалось, на перший погляд, бо видиво розмивало сонячне світло відбите від снігового покриву. Вони й у порівняння не йшли з розміром тих вовків. Але гавкали на прибульця з усією злістю, що ховалась у їхніх тілах.

Рашмор усміхнувся до себе, оце Мараліон посміється із його п'яних походеньок. Маг відкинув з обличчя довге чорне волосся, на якому намерзав кожен подих. І його пронизливо блакитні очі увіп'ялись в такого ж кольору айсберг. Той виступав у всій величі над безмежним простором води. Гавкіт наближався і тепер можна вже розрізнити постать, яка й керувала упряжкою. Знайомитись Раш не мав бажання, а тому махнув рукою описуючи складні фігури. Але не було ніякого сяйва, лише темна постать, що описує палкою кола і зигзаги. Вперше в його довгому житті страх скував серце і забрався під шкіру швидше за холод.Рука біліла латкою не загорілої шкіри. Він загубив наручне кільце із каменем простору! "Але як це можливо? О, всепоглинальна темряво, схоже, його закинуло дальше ніж він очікував. Наче для підтвердження думок, під'їхав чоловік із пристроєм зв'язку, який маг бачив лише у людей з іншого виміру. Той кричав йому щось не зрозумілою мовою, показував руками лягти чи пригнутись. І лише, коли на мага наставили місцевий варіант переносної гармати, що дивилась темним отвором просто йому в груди, Рашмор врешті випустив з рук гілляку. І чемно ліг в сніг, цього разу обличчям додолу. Йому здалось, що блакитноокі собаки не гавкають, а насміхаються. Чи це просто спиртне досі бурлить у його крові?

Очільник клану Магів Тіні не почав молитись усім богам, бо завжди покладався лише на себе. І цього разу він теж викрутиться, правда ще не знає як. Щока вже заледеніла, коли хтось добавив ударом по потилиці. Не такого забуття прагнув Рашмор, коли заходив ввечері у таверну "Місячного кота".