Нове завдання

Навкруги вирувало життя,ось і ще один шматок нашого Всесвіту. І хоча Мараліон перебував між двома світами одночасно і у жодному повністю, як завжди після переміщення, запахи цього місця огортали його брудною пеленою. Завдяки цій властивості магічних переміщень мандрівник мав кілька хвилин аби оцінити оточення в яке його закинули. Візуально він сприймав доволі чисте приміщення з глянцевим покриттям підлоги і стін. У його світі це була б печера із шліфованого каменю, але цей матеріал називали — плитка. Стійкий запах сечі та поту, намагаються приховати під чимось, що мало нагадувати квіти, але змушувало сльозитись ельфійські очі.

Люди в барвистому вбранні, де переважали штани як на чоловіках, так і на жінках снували за покликом голосу, що лунав з усіх закутків. І сповіщав про "п'яте перо", якщо вірити власним вухам. Деякі ж перебували у стані заціпеніння вглядаючись у свої переносні прилади контакту. Хтось навіть говорив сам до себе, поправляючи прикраси запхані у вухо.

Звичайно, ельф його рангу і статусу готувався до подорожі в цей світ і переглянув сотні годин магічного туману із уривками життя людей. Та все ж часу було замало для повного ознайомлення, а ситуація не терпіла продовження терміну підготовки. Вивчення мови було в пріоритеті. Нав'язливий дотик до передпліччя і сповільнення потоку часу розбилося на друзки. Інстинкти волали прийняти бойову позицію. Але розум був швидший, і на обличчі ельфа ворухнувся лиш один мускул. Ну звичайно, ця молода особа вже почала руйнувати його завдання, а Старійшини запевняли, що вона вкрай потрібний напарник.

— Вони схвильовані. Одні відчувають радість і полегшення. А інші чомусь роздратовані. А якщо тобі цікаво, то я в захваті! — швидким потоком вилила з себе інформацію ця ... Лісова німфа на ймення Наяда.

Перше завдання, а вона вже поспішає поперед ельфа у хащі.

Мараліон проковтнув все обурення, яке налітає хвилями з тієї миті як його повідомили про підмогу в якості молодого дарування. Зрештою вона не винна, що потрапила в пару до ельфа-самітника.

— Я вдячний за спробу, але все що ти сказала читається з виразу обличчя. Для цього не потрібно мати вроджене чуття до людських емоцій.

О, Білі старійшини, вона ще й очима завертає. Німфа справді не образилася на його слова, а лише продовжила розправляти складки на туніці пісочного кольору, що пасувала до бриджів. Усвідомивши, що дівчина перевіряє чи її вигляд не надто дивний для нового середовища, Марал вирішив оглянути й себе. Ну, оригіналів із довгим волоссям та плетеними прядками тут вистачало. Єдине, що могло привернути увагу — це був його ріст та статура. А тому він злегка зсутулив плечі і перев'язані хвіст пшеничного кольору на манер того хлопця із барвистим згортком за плечима. Рука тяглася до руків'я меча, але почухавши потилицю, він згадав, що прийшов лише з кинджалом. Адже в цьому світі немає істот настільки загрозливих, щоб потрібні були навички Клану меча.

Все це немало б значення, якби вони потрапили у лісову місцевість, як і планувалося. Ельф відкинув марні гадки, адже якби магія працювала як потрібно, їх би тут взагалі не було.

Щоб якнайшвидше повернутися, потрібно полагодити потік лейлінії. Тому пора вибиратися з цього людного місця і відшукати локації з надмірною енергією. Ельф вирішив, що вони робитимуть. Але Наяди вже не було на місці, щоб вислухати вказівки.

Вона жваво оминала людей, явно переслідуючи парочку людського молодняку. Марал наздогнав її за кілька кроків, але не став відчитувати за кричущу неповагу до субординації, бо німфа мило бесідувала з подорожніми.

— Ох, я теж люблю єднатися з енергією дерев, відчувати потоки сили.

Ельф не повірив власним вухам, невже вона такий невіглас, що вже розкриває людям своє походження. Але поспішність не належить до його рис характеру, тому він кивнув людям і приєднався до всіх з милою (на його думку) усмішкою у бік Наяди.

Людська дівчина відповіла:

— О, тоді ми будемо раді бачити вас обох у групі для відновлення. Ми зупинимося на чудовій базі у горах. Місця ще залишились і ми завжди раді тим хто розуміє користь медитації і єднання з природою. А як тебе звати?

— Мене звуть Наяда і я дуже люблю єднатися з природою.

— А, Надя, то приємно познайомитись. Я — Злата, а це мій брат Марко.

Мараліон стояв непорушно і уважно розглядав співрозмовників та оточення загалом. А тому він зауважив коли німфа привітно поглянула на юнака, єдине, що вона не усвідомлювала яку дію мають очі чарівної істоти для звичайних людей з інших світів. Хлопчина вже відкрив рот і збирався приклонити коліно, щоб цілувати ноги прекрасному створінню. Ельф по дружньому обхопив хлопця за плечі, дякуючи за запрошення.

— Це така гарна ідея, але ми хотіли здійснити справжній похід та заночувати під відкритим небом.

— А подорожуєте з палатками, ну що ж нам і так до Верховини, а там ще подумаєте в дорозі. Ви вже квитки маєте, в якому ви вагоні?

Ельф зрозумів, що напевно, саме ті квитки і видають жінки, що ховаються за віконечками, а тому потягнув Наяду в їхній бік.

— До зустрічі, якщо того забажають гори,— прокричала на прощання німфа. А Марко дивився їй у слід закоханими очима, не інакше.

— Що ти коїш? Чи ти не знаєш правил для першого контакту?

— Ой, та чого ти так сваришся? Від них пішли такі дружні хвилі. І я багато дізналася. Бачиш нас закинуло не у гори, а десь недалеко. А найлегше добратися туди металевими зміями, які вони називають поїзди.

— Я міг відійти у тихе місце і відкрити внутрішній зір. Переглянути куди протікають лейлінії і ми б пішли за потоком.

— Але, якщо ми далеко від місця енергетичного перелому, то можемо витратити дні і тижні на дорогу.

— Тоді спробуємо по моєму, а якщо не вийде, то поїдемо поїздом. Де нам усамітнитися?

— У ті двері де намальовані чоловічки, люди заходять стурбовані, а виходять щасливі. Давай спробуємо там, мені так цікаво. Крім того, нам все одно складати звіт про особливості тутешньої цивілізації.

Марал вирішив послухати німфу, щоб потім вона мусила відповісти йому тим самим.

За дверима знову сиділа жінка, що мала виглядати у віконечко. Чим же завинили ці люди, що їх закрили в таких маленьких комірка? Так нагадувало йому гномські виправні колонії аж дрижаки пробирають.

— З Вас п'ять гривень і відмотайте собі папір тут, бо в кабінці нема.

Марал усвідомив, що не встиг обміняти золото на місцеву валюту. Але Наяда вже пхала йому в руку папірець. Він лише звів угору брови, та не час виясняти звідки в неї гроші. Вона теж дала папірець і відщипнула малесенький шматочок паперу, Марал же вирішив, що потрібно міряти на лікоть, але здивований погляд жінки змусив його зупинитися.

Біда була ще в тому, що тут жінки і чоловіки ішли в різні сторони, а тому вони з німфою розділилися, з одного боку добре. Нарешті він відпочине від її порад, а з іншого вона може ще щось накоїти. За наступними дверима були білі ємності з водою і диміла пахуча паличка, вкриваючи кіптявою стелю. Невже люди мають платити за те щоб потрапити до святилища? Та коли він побачив як чоловік розстібає штани і випорожнюється туди звідки мали б брати воду для омивання, ельф згадав, що люди використовують великі білі мушлі для справляння потреб тіла, і запах який намагалися приховати за димом з палички був тому свідченням.

Як же мало він розумів про це місце, тому швидко зайшов за ще одні, менші двері, і зачинився. Вільного простору тут було обмаль, довелося сісти зверху на білий пень, де дзюрчала вода, але принаймні ніхто за ним не спостерігав.

Головне очистити думки від зайвого і налаштуватися на хвилі Всесвіту, і навіть голосне газовипускання за сусідньою стінкою не стане йому на заваді.

Кілька секунд і все матеріальне зникло, перед його зором постала простора рівнина.

Десь тут має бути лінія по якій вони прийшли, але Мараліона здивувала велика кількість тоненьких потоків енергії, що нагадували павутину. В їхньому світі нічого схожого не було, як і в інших. Ельф наважився прослідкувати звідки вони витікають і куди ідуть. Хоча для цього і прийдеться не виходити із внутрішнього зору. Двері відчинити було просто, хоча очі їх і не бачили.

— А щоб тобі гномську бороду в кашу. Ельф добряче стукнувся в невидиму перешкоду, благо людей поруч не було. Крім того, що був зайнятий своїми справами у сусідній ніші для полегшення. Так діла не буде треба розривати зв'язок.

Та істота оповита легкою зеленою димкою обхопила його руку і повела. Не хто інший як Наяда.

— Чому ти вирішив йти навмання?

— Тут все гірше, ніж ми очікували. Немає єдиного місця злому. Всю магічну площину розривають тонкі енергетичні нитки. Я хотів знайти джерело, відчуваю воно десь близько…

— То он від чого ті дивні вібрації, що заважають моїй магії. А я думала це через перше переміщення — заколисало.

— Обережно! Та не поспішай так, тут сидіння.

Ельф зупинився оглянути простір. Справді, людей він бачив — вони відображалися кольоровими хмарами енергії, а от пусті крісла — ні.

"О, то ці силові промені не хаотичні, вони сягають ледь не кожної людини. Але що це?" - майнуло в думках Марала. Він постарався зберегти розміщення людей і ниток, наче карту. І повернув собі зовнішній зір.

— Поглянь, найбільше скупчення перешкод для лейліній знаходиться біля тієї групи молодих людей, що занурилися у свої фони. Ні, у телефони. Можливо, вони здійснюють магічні ритуали прямо зараз. І насправді, всі у цьому світі чарівники? Не усе, що показує наш туман для навчання, я зміг одразу збагнути. Але точно зрозумів, що вони використовують їх для контактів з іншими, як ми дзеркальні поверхні чи магічні кулі.

— Але якщо вірити нашим збирачам знань, то ці застосунки у них вже є кілька років. Чому тоді перешкоди для магічних потоків почались лише зараз?

— Влучне запитання. І чому Старійшини послали нас саме у ці гори? Схоже, нам доведеться розібратися самостійно.

— О, ви так розглядаєте нашу групу. Таки надумали приєднатися?— Злата підійшла до нас з боку. Невже вони аж так витріщались?Ельф та Наяда лише переглянулись і схоже, вперше зійшлись у міркуваннях, а тому Марал сказав:

— Звичайно, адже час на похід ще знайдемо. А от нові друзі трапляються вкрай рідко та й мені б не завадило єднання з природою і людьми. Сестра каже, що я став нудним самітником.

— О, це він прикрасив те що я насправді кажу, — підключилася німфа.

— Так це ж чудово! Більше людей — більше нових знань і цікавіший обмін енергіями. Крім того Марко не припиняє говорити про тебе,— ненав'язливо прошепотіла Злата.— До речі, ми вирішили їхати автобусом, бо частина групи приєднається до нас по дорозі. Щось там наплутали, ну хіба не пригода?

— А? — коли чогось не розумієш, просто здивовано дивись, хоч це правило німфа запам'ятала.

— Ой, та якщо ви переживаєте за квитки, то їх ще можна здати. Автобус трохи дорожчий, але всі місця ззаду будуть наші. Тому ми весело проведемо час.

***

Ельф не очікував, що люди веселяться від тісного металевого контейнера з маленькими вікнами і жахливим запахом всередині. Щоб хоч якось сидіти, він мав підтягти коліна ледь не до вух. Наяду спеціально пропустив до вікна, бо боявся, що вона задихнеться. Але ні, схоже їй справді було весело.

— Ти бачив? Листя на їхніх деревах вкрите якоюсь смолянистою речовиною чи то кіптявою, але ті все одно ростуть, ну хіба не диво? У нас би вже все вимерло.

Я утримався від коментарів, щоб хтось не почув, що я справді думаю про це місце, тому лише кивнув.

— А ти зауважила, Злата навіть зараз фіксує життя на телефон, можливо, це їхній літопис? Вони так відповідально до цього ставляться, що потім навіть переглядають записи один одного на більших площинах. Треба перевірити.

Він втиснув себе в крісло так глибоко як лише міг, бо Марко перехилився через спинку свого сидіння і старався запам'ятати кожну рису Наяди. Чи багато він почув, залишилось питанням.

— Хочеш я тобі заспіваю, о прекрасна, німфо? В мене і гітара з собою.

Супутниця ельфа так здивувалася, що вода, яку вона пила полилася носом. Але чари є чари, поки дівчина кашляла і витирала обличчя, він вже римував якісь нісенітниці про єднання сердець.

— Слухай, хлопче, а можна твій телефон? Маю повідомити друзям, що наші плани трохи змінилися. Все ж ми йшли у гори без телефонів.

Нарешті сенс сказаного дійшов до голови Марка і він розкрив очі від здивування.

— Що зовсім без гаджетів, будь-яких? Та навіщо? Там же і так ловить лише один оператор і то на горі, знаєш інші ще не встановили вишки. А про інтернет я взагалі мовчу, Злата навмисне обрала віддалену садибу, щоб ні в кого не виникало бажання відволіктись.

— А, ну наша робота пов'язана із телефонами, то ми хотіли від них відпочити.

— Що call-центр чи консультанти якоїсь фірми? О, я вас розумію сам ціле літо гарував на один з таких, люди такі нестерпні.

Ельф не міг заперечити і щиро кивав головою.

— То що даси подзвонити? ( Чому дзвонити, де тут дзвони? Але це слово він пам'ятав точно.)

— А,так звичайно. До речі, як тебе звати, чувак?

— Мар-, апчхи, -н.

— О, Маркіян? То ми майже тезко.

Як добре, що ці балакучі істоти все вирішують за нього, ельф знову кивнув і прийняв цей плоский прямокутник, що мав таке значення в житті людей.

Наяда мовчки спостерігала за цією сценою, досі промокаючи пляму на одязі. Марко зрадів, що місце поруч з його судженою звільнилося і одразу зайняв його. Де й взялася гітара, і от вже вся група підспівували його акордам.

Ельф лише зрадів і похитуючись пробрався до передніх дверей, бо задні були вщент заставлені наплічниками та торбами. Який же тут нестерпний запах і набридливий гул. Але всівшись на сходинки, він уважно розглянув предмет. Ніяких магічних коливань, що ж таке відчуває Наяда? Відкривши внутрішній зір, ельф чітко побачив нитку енергії, що тягнеться до пристрою. А якщо його знищити? І Мараліон почав стискати телефон долонею, що пам'ятала бої з велетнями. Але вся сила не знадобилась, нитка зникла, а хрускоту й не було. Зір відновився, прямокутник просто потемнів і нічого вже не з'являлось. Так просто. Хоча ні, він же не зможе знищити всі телефони цього світу. Чи зможе?

Повернувшись на своє місце ельф віддав прилад людині.

— Вибач, схоже я випадково його зламав.

Хлопець побілів, а Наяда осудливо глянулага Марала. Але через якусь мить телефон видав коротку мелодію і знову запрацював.

— О, та ти його просто вимкнув. Будеш дзвонити?

— Може, вже як приїдемо, тут надто шумно,— старався вигадувати переконливо ельф.

— То я спитаю Злату чи ще довго?— хлопець пішов шукати сестру серед інших людей.

— Дякую, — кинув Марал слідом.

Врешті залишившись відносно на самоті ельф звернувся до німфи:

— Так от, якщо їх вимкнути, перешкоди зникають. Значить, це не залежить від людської магії. Мабуть, справа у тих вишках, про які згадував хлопець.

— Думаю, що так, я ще трохи розпитала його. Здається саме гори, спричиняють перешкоди зв'язку тієї вежі і телефонів. Хоча він ще щось говорив про 3G. Отже, якщо збудуємо стіну з такого ж матеріалу як і їхні гори, то це може допомогти.

— Я б не був такий певний. Можливо, доведеться викликати Вищих магів, щоб вони знищили всі вежі. Але такий сплеск енергії може спричинити руйнування меж між світами і їхнє злиття. Ти б що обрала: магію, яка працює не правильно чи життя поруч з їхньою цивілізацією?

Наяда відвела погляд на гори, що вже виднілися вдалині. І схоже, постаралася уявити як це жити разом з цими людьми, з їхніми застосунками, що мають спростити щоденну працю, а насправді блокують істинну магію життя.

Мараліон в свою чергу, думав, що йому зараз би пригодився гном із хорошою киркою, щоб дослідити гірські породи. А металевий звір котився далі, повний людей, що навіть не здогадувалися як все може змінитися.