Сон

Я знову стояв на подвір'ї, де щасливо гралися діти. Стіни будівлі були доглянуті, усі гойдалки та гірки здавалось нещодавно пофарбовані. Все було на диво добре. Декілька дітей затягнули мене до своєї гри. Невже все завжди було так добре? Я почав забувати попередній світ.

Сидячи на лаві біля дитячого майданчику мою увагу привернув ігровий замок з гірками, у ньому були дивні іграшкові дверцята. Більшість дітей уже пішли в будівлю в свої ліжка, а мені й досі щось не давало спокою. Хтось з дітей відпадково відчинив їх, я заворожено дивився в отвіт на них,було помітно різницю між фарбами. Я підійшов ближче. Здавалось що дивлячись через простий отвір в стіні ігрового замку все зовсім інше. Виднілися густі хмари, листя на деревах зовсім не було, звідти дум сильний вітер. Я пригадав усе. Не довго думаючи озирнувся навколо і швидко проліз через дверцята. Опинившись в паралельній реальності я знову побачив ті самі занедбані стіни диявольского табору. Судячи з усього сценарій на виживання в цій частині уже розпочався. До мене повільно підійшов маленький хлопчик: він був у ранах, з перебинтованою ногою, на вигляд дуже втомлений та хворий. В мить щось чорне швидко схопило його прямо переді мною. Трішки крові бризнуло мені на одяг. Пролунав гудок, схожий на сирену. З приміщення вийшли ті самі гіди та побачивши мене, здавалось, не впізнали. Знову перша кімната. Знову короткий екскурс по місцевості. Єдине що відрізнялось це люди, які були зі мною в кімнаті та один з гідів перебинтований в декількох місцях.

Вечір.

"Що сталось того разу?" - запитував я у себе намагаючись врятуватись - "Привиди? Інші учасники? Невже тут є зрадники? Але я нікого з них не пам'ятаю." - тривожні думки не полишали мене. Моє місце знову було на ліжку, але.. коли усі засинали я повільно поліз під нього. Мене хтось помітив: ще один хлопець проліз з другої сторони та причаївся, напевно відчув щось не те, як і я. Ми тихо чекали і намагались не спати всю ніч. З нашої точки зору ліжко було досить дивне: алюмінієві кріплення, бамбукові дошки та.. колесика на ніжках. Раптом почувся шум: з коридору долинали два голоси, високий жіночий та грубий чоловічий голос. Вони сперечались між собою про щось.

- Троє. - голос чоловіка заперечував жінці.

- Ні четверо. Сьогодні буде четверо! - двері тихо відчинились і голоси стали більш дзвінкіші. За, здавалось, буденною суперечкою торохтіла стара лікарська койка.

- Циц, не буди нікого! Прикрий пельку! - Кроки спокійно пропливли по кімнаті ненадовго зупиняючись час від часу.

- Сам циц, цицкає він мені. Зараз ще тобі це вколю, хочеш?

Я подивився обережно з під ліжка після цих слів, жінка, лиця якої я не бачив колола кожній дитині в кімнаті щось і тіло.

- Сьогодні одна на ліжку, дуже шкода. Берем її та йдем.

- Лише одну? - здивовано але зацікавлено промовив він, натякаючи на нещодавню суперечку про кількість.

- Так, але роботи буде досить багато~ - двері в кімнату тихо проскрипіли, неначе їх щось відкрив повністю, я вхопився за корсет ліжка руками та глянув на хлопця поруч, він зробив так само. Хтось з тих людей підійшов до ліжка та трішки припіднявши його рукою висунув колесика на ніжках ліжка.

- Гей, допоможеш? - з нотками веселощів сказала жінка.

- А, так. - чоловік допоміг відсунути ліжко та дістав колесика з іншого боку. - Поїхали.

Вони взяли величезне ліжко та з легкістю покотили його по коридору. Ми, як могли, трималися знизу аби нас не помітили.

- Що думаєш робити?

- Поки що й сама не знаю. - вона різко перевела тему. - Верх? Низ?

- Низ?

Перегукуючись погочдами ми не розуміли про що вони говорять, здавалось, що вони були на своїй хвилі.

- Тоді мені верх.

- Могли і не ділити.

- Могли але..

- Але-але.

- Ти кривляєшся з мене?

- Ні-і-і-і.. що ти. - вони трішки зупинились. Почувся брізкіт ключів та шум замка. Після скрип дверей.

...

- А.. ааа.. - чийсь дивний втомлений голос тихо долинав до нас під звуки малої електричної пилки та повільних постукувань по чомусь ламкому.

- Так не люблю коли вони стонуть. Більше не використовуватимемо цей наркотик, гаразд? - стукіт на мить припинився, напевно через зацікавленість розмовою жінки.

- Погоджуюсь, але від попереднього вони часто гинули, особливо малі. Може спробуємо потім змішати два?

- Може спробуємо. - стукіт продовжився, почувся звук нібито щось зламалось. - Ще один! Ще один! Поглянь! - вона радісно запищала.

- Твоя любов до людських зубів мене вражає. - чоловік вимкнув пилку, та почав щось шукати, чувся металевий брізкіт якихось інструментів.

- Але ж це так прекрасно, прекрасніше за те що ти робиш. - хитрий голос жартівниво знецінював його вподобання.

- Хіба всі вподобання є чимось гарним? Навіть мистецтво - це не завжди щось прекрасне. - з гордістю доказував той своє.

- Ти думаєш твоє збочене бажання різати шкіру та статеві органи це мистецтво?

- Не тобі судити мене, збоченка.

- Ха-ха. - веселий сміх швидко змінився на серйозний тон. - Так. - в спонтанній тиші роздався хрускіт кісток і соковите чвакання плоті. Стук. Жінка продовжувала молоти нещасне тіло чимось важким.