Коли зими стають скупими на сніг (лірично-імпресіоністична замальовка, спогади)
Коли зими стають скупими на сніг, починаєш цінувати його значно більше...
Ану ж, зізнавайтеся, невже не маєте на своїх телефонах і хмарних сховищах ті самі фото засніжених вулиць?
Маю на увазі не тонесеньку кристалічну марлю, що вмить зникне від найменшого сонячного дотику (крізь неї ще безсоромно просвічує блідість багнюки й асфальту). А гігантські шматки сліпучої порцеляни, які гордовито височіють під сонячними променями.
Від їхньої краси перехоплює подих!
Хоча кудись дістатися стає тяжкою задачею, бо під сильною заметіллю ніхто не встигає розчищати доріжки. На вулицях все нагортають і нагортають кучугури, розписані темними плямками, мов мармур.
То що, є у вас такі фото? От в мене — так.
Вдивляюся в ті світлини й згадую, як вранці мружилася, бо очі не витримували: здавалося, під ногами виблискували тисячі діамантів. Набираєш повні жмені "дорогоцінностей", підкидаєш, і зачудовуєшся, спостерігаючи, як холодно-казкові порошинки розлітаються, мов цукрова пудра.
Я насправді не люблю холод, бо мерзну навіть влітку. Але ці спогади нагадують, що воно того варте!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!