Дива Купальські

Три дні не спадала вже спека. Нічні зорі мерехтіли все яскравіше, обіцяючи духоту ще на два тижні вперед. Десь кувала мінлива зозуля, співали поодинокі цвіркуни в росі й сповіщали про ранню годину гордовиті півні. Дівки – ще не встигло розвиднітись заспане небо – збирали лісовий цвіт та вплітали свої пісні у духмяні вінки разом з квітами. Юнаки спозаранку стягували дрова на вечірнє багаття. Все село дзижчало, наче бджолиний вулик по весні, в переддень липневого свята. Дбайливо люд передавав із уст у вуста перекази та легенди, що нерозривно пов’язували Івана Купала з потойбічними силами духів, і робили усе можливе, аби позбавитися негод та хвороб. Всеміл полюбляв ходити на вечорниці та юнакові полювання. Але перед розвагами він мав скосити траву для худоби.

Галявина була залита сонцем. У повітрі гули бджоли, літали метелики та комахи, зводили танок зморені пташки. Недалеченько починався ліс. Юнак оглянув місцину. Погляд зачепився за незнайомку, що несміливо визирала з-за височенного дерева лісу так, наче не могла вийти із прохолодного затінку. Хлопець ніколи раніше не бачив її. Гостя мала довгі золотаві коси, обплетені квітами, трохи курносий веснянкуватий ніс та виразний сяючий погляд. В її очах не було остраху, тільки допитливість. Тільки вони стрілися поглядами, як дівка зникла у гущавині. Всеміл ще кілька хвилин вглядався поміж стовбурів, одначе марно - дерева не приховували собою жодної постаті. Хлопець стусонув плечами, відганяючи неприємну студінь, і взявся до роботи. Додому він дістався, коли сонце вже повернуло на вечір. Із парубоцьких думок не йшло марево дівочої постаті.

До того, як присмерки огорнуть землю, кожен мав омитися водою, тому усе село поспішало до річки за гущавиною. Всеміл прийшов до річки майже останнім. Всі думки тягнулися до лісу, який ховав блідолицю незнайомку. Несвідомо він шарпав поглядом дерева, сподіваючись знов знайти серед них дівчину. Щось магічне вона залишила по собі - щось, що не давало викинути її з голови. І парубку в святковий вечір не хотілося чинити опір дивам. Аж ось чиясь тінь промайнула серед стовбурів. Юнакові здалося, що у проміннях вечірнього сонця зблиснули пасма дівочих кіс. Ведений божевіллям, Всеміл здійнявся на біг. Позаду хтось окрикнув його, та молодикові було байдуже. У вухах звеніло. Щезли усі голоси та звуки, а у голові засіла підступна омана. Перед очима наче заліг цупкий туман, який раптово покинув молодика одного просто посеред лісу. Тоді омана потроху почала звільняти розум й лишала по себі лише неприємний біль.

-Повертайся! - наче шепіт біля вуха майнув дівочий голос.

-Виходь, мавко! - іншого пояснення Всеміл не мав: все скидалося на те. Хлопцеві було лячно, однак він прикипів поглядом до гущавини. Листя дикої ягоди з шелестом ворухнулися і молодикові показалася нявка. Дівчина навіть не дивилася на прибулого й не зважувалася вимовити хоча б слова. Юнакові не такими здавалися лісові русалки: у тій, що стояла перед ним, не було жодного лукавства чи злості.

-Чом ти дивилася на мене? – таки наважився порушити безмовність парубок.

-Бо було цікаво, - і замовкла, пильно роздивляючись Всеміла. На якийсь час між ними знову запала тиша. Знову стало чутно регіт, плюскіт та дзижчання. Навка повільно притулилась до стовбура. - Я хочу побачити людей. Відчути, як це – бути людиною.

-Зазвичай мавки таке не кажуть, - здивовано відповів на це юнак, знов оглядаючи незнайомку.

-І як багато мавок ти бачив до мене? - поцікавилась дівчина, посміхаючись. Парубок і собі знічено усміхнувся:

-Жодної.

-От і я за це, - кивнула головою володарка лісу і замислилась. - Слухай, а як ви святкуєте Іванову ніч?

-Звідки ти знаєш про неї? - підняв брову хлопець. Магічні істоти навряд чи повинні знати про людські святки.

-Чула від сестер, - стусонула плечами та у відповідь.

-Зрозуміло. Ми завжди стрибаємо через багаття, аби захиститися від усього поганого, та шукаємо цвіт папороті, який може позбавити хвороб і нещасть. Також співаємо пісні і танцюємо. Зазвичай це дуже весело, - знов посміхнувся Всеміл, поринаючи у спогади та передчуття. Із кожним його словом русалка тускнішала. Все, чого прагнуть її сестри – залоскотати кожного, хто необачливо сходить зі стежки. І більш нічого. Юнак помітив похмуре біле обличчя своєї співрозмовниці і знов заговорив: - Утім, цього разу ти сама зможеш побачити усе. Звісно, якщо дійсно того хочеш.

Нявка на мить припинила дихати. Вона не тямила себе від радості, що нарешті зможе вирватися на волю. Та неспокій швидко охопив серце: що, як цей молодик просто її вб’є?

-Якщо ти даси мені можливість провести одну ніч, як звичайна людина,-повільно почала вона. - Я покажу тобі, де кожен рік квітне папоротевий цвіт.

-Дійсно? – не вірячи блимнув парубок. То ж чарівна квітка, яку ще жоден не відшукав.

-Мавкам та іншим мешканцям лісу він ні до чого, - посміхнулась у відповідь русалка.

-Ну пішли, як не брешеш, - мавка кивнула на знак згоди. - Мене, до речі, Всемілом звати. А тебе?

-Мальвою, - тільки й сказала лісова русалка.

Назад вертались майже мовчки. Іноді дівчина питала про різні речі, та переважну більшість шляху кожен подумки повертався до свого. Довкола все купалося у теплих промінцях западалого сонця і цвірінчали дзвінкоголосо птахи. Нарешті попереду промайнула бистрина річки, у якій омивалися люди.

-Гей, Всемілу! - окрикнув його Святослав, відділяючись від гурту. - Ти куди так зірвався?

-Ходив зустрічати дівку, - і хлопець кивнув на мавку, що озиралася довкола. - Мальвою звати.

-Мене зви Святославом, дівчино, - привітно посміхнувся юнак, роздивляючись гостю. - Ти звідки? Не бачив я тебе ніколи у нашому й сусідніх селах.

-З лісу, - просто сказала у відповідь, трохи розчервонівшись. Це вже другий раз, коли вона справді говорить з людиною. Її співрозмовник спантеличено здійняв обидві брови, а Всеміл виправив:

-Вона там збирала голубицю. Я побачив і вирішив запросити до нас. Дізнався, що сама їде через наше село до своєї бабці. Тут лиш на один день, а потім знов поїде.

Здавалося, що його товаришу таке пояснення сподобалося, і він живо почав розповідати лісовій русалці про село, заплановані розваги та скаржитися на тутешніх дівчат, в особливості на Бажену. Дівчина наполохано стояла і не знала, куди себе подіти. Всеміл натомість завдячував деякій легковажності свого приятеля.

-Отож вона так і не сказала, де її плетиво, уявляєш? - закінчив Святослав, вже підводячи молодих людей до гурту.

-А нащо воно тобі? - спитала Мальва, розглядаючи дівчат. Ось кого вона так прагнула побачити – справжніх людських дівчат, яких так не любили її сестри.

-Чи ти не знаєш? - здивувався інший юнак, роздивляючись гостю. - Дівки ворожать так на судженого. Якщо парубок витягне їхній вінок, то вони стануть парою. Принаймні, на Іванову ніч. Ото Святославу і пече виловити вінок Бажени. А ти що, дійсно ніколи так не робила?

Мальва похитала головою, все ще роздивляючись плетива. Вона була в цьому справжньою майстринею, та однак ніколи не ворожила на вінках. Їй кортіло спробувати. Навка зробила крок назустріч веселощам ночі, залишаючи Всеміла:

-Хочу поворожити як люди, - шепотнула тому на вухо, і молодик кивнув їй, заохочуючи до спроби.

Юнаки позаду жартували і реготали, навколо шуміли люди, спадала осточортіла задуха. Дівчатка розмовляли про своє та співали, заплітаючи одне одному коси й готуючись до ворожіння. На їхніх безтурботних обличчях, прикрашених рум’янцем, майоріли відблиски ярила.

-Можу я приєднатись до вас? - трохи боязко спитала нявка, очікуючи на відповідь. Всі, як одна, озирнулися на неї і привітливо посміхнулись. Мавка узялася сплітати стебельця квіток разом, намагаючись якомога сильніше впровадитися до дівчачої спільноти.

- Ти дійсно вперше святкуєш? - спитала Ярослава. Вона наче була найстаршою і скидалася на головну мавку їхнього лісу – Кострому. Така ж гордовита і виважена, та одначе приємна.

-Так, - відповіла лісова русалка, уплітаючи колосся до вінку.

-Тим краще, запам’ятаєш усе ліпше, - підморгнула Бажена і підняла очі до неба. - Мені б хто вернув моє перше святкування – оце насолода була.

-І не кажи, любонько, - докинула Ярослава. Усі дівчатка на декілька хвилин заринулись у спогади, вдоволено посміхаючись.

-Невже у вашому селі не знають цього свята? - врешті решт порушила теплу мовчанку Бажена. - Чом для тебе це вперше?

-Бо сестри мої не надто люблять такі свята і виходити кудись з дому, - нервово посміхнулась нявка. Взагалі-то то була правда: інші мавки виходять з лісу лиш на час Зелених свят. Зате в володарок лісу свої ігрища і таїнства, що не поступаються людським. Вони танцюють у напівтемряві на незаквітчаній землі, уплітають весняний цвіт у вінки, співають пісень і, звісно, полюють на необачних чоловіків. Та все може набриднути, як повторюється рік за роком.

Дівчата співчутливо подивилися на їхню гостю, подумки зіставляючи сестер навки з суворими батьками. Між тим хлопці потроху заходять до води. Всі селяни вже чекали початку гадання на березі. Дівки заквапилися, ставлячи свічки всередину плетив і припиняючи балачки.

Вже біля води нявка помітила, що серед очікуючих молодиків стоїть і Всеміл. Дівчата коло неї зашепотіли до своїх вінків, наказуючи плисти рікою. Мальва й собі промовила кілька замовлянь. Одна за одною дівки поклали цвіт на спокійну річку й замерехтіли над нею вогники свічок. Плетівки розпливалися у різних напрямках, наче зграя птахів у вранішньому небі. Деякі з них йшли на дно, гасячи світло ще однієї надії, деякі – вливалися і танцювали з течією. Таким був і вінок мавки – він витинав кола на воді, мов би вправна танцівниця, і ніс свій вогник вдалечінь. Коли всі плетива були вже спущені, юнаки із запалом розпочали полювання. Один за одним вони хапали квіткові сплетіння, за якими стежили від початку. Спостерігачі вболівали за своїх синів і доньок. Ярило вже заходив за небокрай, викидаючи прощальні промені.

-Я ж обіцяв тобі гарного вечора, - нарешті виліз з води Всеміл, крокуючи до нявки з її вінком і щиро посміхаючись. Він відчував відповідальність за веселощі гості. Дівчина радо вхопила своє плетиво й подякувала. Теплі почуття до свята зворушились усередині. Русалка одивилася. Навколо юрмилися інші молодики і молодиці, розмовляли і сміялись. Інші селяни вже тонкою ниткою простували через ліс назад до села. Вони із нетерпінням чекали початку веселощів. Хтось із натовпу навіть почав зводити пісню, яку швидко підхопили інші. Сплетіння голосів тягнулось до самого села. Там бренчали гуслі, чуттєво вигравала ліра, гомінким відлунням неслись бубни. У танку сходились селяни, що голосно єднали повітря зі співом. Всеміл зірвався з місця, першим кидаючись у рухливий натовп. Збіговисько молоді також галасливим струмком влилось у бурхливе море, зносячи лісову русалку за собою. Язики полум’я лоскотали небо і сипали іскрами. Рухливі тіні ворушилися разом із музикою. Буремна курява йшла з-під ніг. Все злилось до хороводу сплетених рук. Так здичавіло. Так швидко. Так прекрасно. Дихання забивалося, ноги підкошувалися, а руки боліли, та мавці було все одно–жадана воля заполонила повітря. І дівчині це подобалось.

Врешті через багаття почали стрибати перші юнаки під галас розпашілого натовпу. Мальва відійшла подалі, аби не заважати сміливцям, і вишукувала очами Всеміла. Їй кортіло спробувати, та сама не наважувалася. Як намовлено, поряд не було жодного нового знайомого.

-Ось ти де, дівчино, - весело кинув молодик, даючи гарний вінок. На запитальний погляд лісової русалки додав: - То плетуть бабусі для молодих, аби щасливі були. Подарунок на згадку.

-Дякую, - посміхнулась у відповідь, надягаючи плетиво. - Ти стрибав через вогонь?

-Кожного святкування, - запевнив її юнак, й собі оглядаючи полум’я. - Хочеш спробувати?

-Хочу, та не можу, - засмучено простягнула навка, торкаючись тканини своєї сукні і переходячи на шепіт. - Небезпечна забава.

-Та ніц із тобою не станеться, - підбадьорливо посміхнувся парубок, протягаючи долоню. Мальва подивилась на неї, пригадуючи страшні історії сестер про загрозливий жар. Хлопець посмикав рукою у повітрі і це спонукало до дії. Лісова русалка ухопилася, роблячи крок. Коли, як не зараз, робити помилки?

Вони почали бігти і з реготом стрибнули, залишаючи землю внизу. Довгу мить вони летіли, відчуваючи пал багаття, чуючи захоплені викрики, смакуючи почуття. Іскри кружляли навколо, мов світляки. Приземлення було таким ж легким, як і політ. Усередині калатала радість й жага до ще одного стрибку. Молоді подивились одне на одного, все ще тримаючись за руки, і посміхнулись.

Все змішалося в одну купу: спів, танці, стрибки, розмови та регіт. Все небо було утицяне мерехтливими зірками, а свято, здавалося, лише набирало обертів. Врешті місяць велично зійшов до середини неба, запрошуючи до пошуків папоротевого цвіту.

-То вже ж діло, - незадовільно зщурилась Ярослава, збираючи залишки ворожин. - Бігати по лісу та шукати квітку. Якою ще ніхто ніколи не бачив.

-Дивина якась, - погодилась Бажена, допомагаючи. - Та однак весела. Можна добре розважитись.

-Оце сміх буде, як папоротевий цвіт – то лише вигадка, - докинула Леля. Мальво, що ти думаєш на це?

-Не вигадка то, - запевнила їх дівчина, поглядаючи на Всеміла. Той про щось перемовлявся із Святославом і іншими незнайомими їй юнаками. - В мене сестри квітку збирають кожне літо. Щоправда, їм жодної користі.

-То таки брехня те, що вона зачарована? - сумно витягнула Леля.

-Та ні, - одразу ж поспішила виправитись нявка, сподіваючись, що звучить досить переконливо. Надто важко вигадувати історію, що хоч трохи скидається на життя звичайної людини. - Просто вони нічого не бажають до цвіту. Не можна виконати бажання, коли його нема.

-Твої сестри дивні, - відповіла Бажена, вигинаючи брову. - То таке хіба буває: не мати, чого просити?

-Може й немає, чом насідаєш? - насупилась Ярослава і лукаво подивилась на дівчину. - Не всі ж одружитися хочуть.

-Та хто б казав, - реготнула у відповідь Бажена.

Вхід до лісу зустрів неосяжною темрявою, що ледь освітлювалась світлом полум’я. Мавка допитливо озирнулась і першою зрушила з місця. Для неї ніч у лісі була знайомою. Жодного остраху, бо вона поверталася додому. Гурт йшов повільно, осяюючи собі шлях факелами і зрідка перечіпляючись через купини. Поруч співали коники, галявини зоріли місячним сяйвом, а гілки пофарбувалися у темний яхонт. Мальва трохи сповільнила крок й потроху опинилися у самому кінці, затримуючи і свого супутника.

-Я обіцяла тобі папоротеву квітку, - з невеликим смутком сказала вона. - А тепер її отримаєш не тільки ти.

-Ну то втечимо? - легковажно посміхнувся парубок, неоднозначно розмахуючи у повітрі своїм смолоскипом. То був лише жарт, бо лісом із мавкою він бігати точно не збирався, та нявка замислилась над цим. - Годі тобі, я шуткую. Підемо усі разом, чого ж ні?

-А як же ти тоді передаси своє бажання? - лісова русалка знітилась, перебираючи тонкими пальцями тканину вбрання.

-Запам’ятаю місце та й годі робити, - підморгнув юнак, підіймаючи вогниво вище. – Наступного свята піду сам-один.

-Ні, - твердо відповіла нявка і підняла очі до неба, вишитого примхливими зірками. - То лиш одна можливість. Сьогодні.

-Це чому? - недовірливо сіпнув бровами молодик. Скидалося на те, що його намагалися відділити від гурту і заманити до лісу. Вночі. Об руку із мавкою.

-Бо цього разу сестри вирішили не збирати цвіт, - терпляче відповіла дівчина, все ще не відводячи очей від небокраю. Запала нетривала тиша. - Ти гадаєш, чому ще жодна людина не знайшла квітку?

-Й гадки не маю, - лукаво відповів юнак.

-Мої сестри зривають його, тільки він всотав достатньо місячного світла і чар. Вони точно знають місце кожнорічного цвіту. Ви просто не встигаєте знайти його й забрати першими.

-Якщо вони першими його забирають, то чом у цю ніч Івана не будуть?

-Цікаве питання, на яке я не маю відповіді, - стусонула плечами Мальва, скидаючи з себе мереживо чіпкої прохолоди. На відміну від спекотної днини, зараз було свіжо. - Гадаю, через надлишок вже існуючих мавок.

-У якому це сенсі? - здивувався Всеміл. Смолоскип у його руці небезпечно смикнувся вбік. - По нашим переказам нявками стають дівки, що закінчили життя самогубством через нерозділене кохання, або нехрещені діти.

-То таки не брехня, - погодилась дівчина, сіпаючись разом із полум’ям по ліву руку супутника. Попереду майоріли леді помітні білі цятки людських сорочок. Гурт значно випереджав. - Але є й такі, які народжені чарами папоротевих пелюсток. Вони вирізняються від інших мавок тим, що не співають. То ми йдемо по цвіт? Швидко знайдемо, загадаєш бажання і повернешся. Ніхто й не дізнається.

Якусь мить парубок ще вагався. Думки роїлися, мов здичавілі бджоли. Спокуса простягала руки, вмовляла й оманою танцювала у думках. До того ж, ліс повен інших людей. Мавка чекала, із усмішкою помічаючи, як це схоже на її нещодавні вагання біля багаття. Для досконального відтворення вона посмикала рукою у повітрі. Молодик криво усміхнувся, роблячи перший крок. Одинокий вогник відокремився від низки собі подібних і втік до гущавини.

Тепер вони не йшли стежкою. Кожен крок пробивали дрижаки. Разом із серцем впевнено билось незрозуміле передчуття: щось середнє зі страхом і очікуванням. Супутники розмовляли один з одним, ділились про враження від святкування та ігрищ. Ноги зводило втомою, та вони вперто йшли, долаючи перешкоди. Галявина за галявиною і ось та сама: осяяна місячним світом, благословенна зорями й Ярилом, закрита від усіх темними стовбурами дерев. Вона манила й тягла до себе, наче цінна знахідка для спраглого мандрівника. Майже по центрі, оточена смарагдовими травами, гордовито цвіла папороть. Здавалося, що мить зупинилася, зосередившись лише на рослині. Гості важко дихали і уважно спостерігали, не наважуючись наполохати жодну частинку дивовижного перелісся. Мавка несміливо торкнулася дарованого вінку. Час.

-Йди, - прошепотіла і трохи штурнула юнака. Той вштрикнув палицю із вогнем до землі й неспішно пішов. Ближче і ближче.

Всеміл нахилився просто до цвіту і чарівне сяйво запроменіло на щоках. Він привідкрив вуста і видихнув:

-Аби жодних грішин і негод, лиш щасливість і здраві літа.

-Приказка? - смішно скосила брови мавка. Парубок просто посміхнувся замість відповіді. Квітка навіть не ворухнулась. Молодик гадав, що відбудеться щось надзвичайне, та ніц дивного. Він здійнявся на ноги й повернув назад. Мавка подумки прощалась із волею. Юнак зупинився перед нею і витягнув з-за пазухи якусь річ.

-Це тобі, - гребінець ліг у розкриту долоню лісової русалки. Простий, без прикрас і різьблення. Всеміл посміхнувся: - Подарунок. На згадку.

-Як і вінок? - округлила очі нявка, роздивляючись річ. - Чому?

-Хотів би сказати, що за добротою душевною, - криво усміхнувся. - Та наші кажуть, що відкупитися від мавки можна лише гребінцем. Про всяк випадок носив із собою з того моменту, коли побачив тебе. Мав передчуття, що ти таки не звичайна дівиця.

Мавка лиш усміхнулась у відповідь: вона відчувала шкірою тепло деревини, з якої був виготовлений подарунок.

-Дякую тобі, - стиснула у руках і серйозно подивилася у вічі: - За усе.

-Тобі також, - відповів задиркувато. - Було весело, так?

-Так, - у голосі пробився розпач. Жадана воля у повітрі важко осідала додолу. Останні миті дозвілля невблаганно спливали й залишали після себе гіркий присмак на вустах. Навка дивилася на нового знайомого так, наче вони більше ніколи не зустрінуться. Втім, так і було. Час було прощатись і повертатись до сестер. При думці, яку кару вони їй підготують за самобутність, вона гірко посміхнулася. Однак Іванова ніч була варта того. Вона в останнє подивилася на квітку, яка стала заставою її маленького щастя. Пелюстки пуп’янка повільно осідали й розсіювалися світом, не досягаючи землі. - Дивись! Швидше!

-Так от як починаються купальскі дива, - тихо й повільно вимовив молодик, не в змозі ворухнутись. А коли таки озирнувся на дівчину, її поруч не було. Він не почув жодного шурхоту або звуку. Так, наче знайома разом із папороттю щезла. Лиш одне після себе лишила: строкатий вінок на охололій траві. А поруч палав вогонь смолоскипу, подібний до полум’я вечірньої зорі.