2. Макс
00:01 / 21 травня 201.. року
Старе крісло рипить. Макс розплющує очі. Голуби знову тривожно шурхотять крилами під дахом. Горище – його таємне місце, якого так йому бракувало в цьому великому, але тісному і чужому місті, як рік тому переїхав сюди. Це він вперше свій одинадцятий день народження і Новий рік святкував далеко від дому, куди, мабуть, вже ніколи не повернеться.
В нетрях будинку чується ляскіт дверей, важкі кроки сходами, скрегіт дверей під’їзду. Хтось пішов геть.
Цей будинок старий, із залізним трикутним дахом, має три поверхи і один під’їзд. Мабуть років вісімдесят точно йому.
Поряд, затишний дворик з палісадами і лавкою. Навколо двору нависають три п’ятиповерхові «хрущовки», які наче затуляють собою від небезпек зовнішнього світу меншого брата. А за ними шумлять вулички спального району столиці.
Якось хлопець підібрав ключі, які загубив п’яний двірник Гриша. Макс хотів зразу повернути їх. Але злякався, що дідуган, який кожного ранку шкрябав мітлою асфальт подумає, що Макс надумав вкрасти ті ключі.
Подібне вже траплялося, ще до переїзду з рай центра до міста. Сусідська коза забрела у їх город. Макс її відвів бабці, якій тварина належала, а та накинулась на нього з лайкою, ще й ціпком погрожував.
Добрі діла творити приємно, та інколи – не безпечно.
А він намагався робити все по нормальному, як вчила баба Проня, як описувалося в книжках, які давав читати вже тут, у місті, сусід дід Петро, як показували в фільмах від «Зорро» й «Міцного горішка» до «Зоряних війн» та «Людини павука». Він хотів бути схожим на героїв тих творів. Вирішив, що нічого страшного не буде, якщо віддасть ключі пізніше, і зробив дублікат.
В райцентрі вони з хлопцями мали свою «базу» в закинутій хаті. А тут Інтернет та комп’ютерні ігри пригод на вулиці не заміняли. Хоча теж цікаво різатися в «стрілялки» і гонки он-лайн чи інколи тинятися вулицями і досліджувати буд майданчики.
Він часто лазить сюди, коли мати на роботі чи працює вечорами вдома.
Вона тільки після смерті баби Проні забрала його до себе в місто, а так все життя для нього скоріш була як тітка, яка інколи навідувалась – декілька разів на рік. Привозила подарунки, гроші і знов зникала в місті. Все обіцяла забрати, але він кожен раз залишався з бабою Пронею, яка його виховувала, разом з сусідськими тітками і бабами, які гляділи його коли баба їздила на роботу – на Укрпошту.
А потім серцевий напад і смерть баби Проні.
Життя змінилося.
Переїзд в місто. Апатія до всього. Непорозуміння в новій школі. Він ні з ким не розмовляє, з нього кепкують, а йому байдуже. Мати щось намагається робити, розпитує, купує якісь іграшки і «гаджети», але все марно.
Макс відкидає сумні спогади і думає, що ранок все одно наступить, від цього нікуди не дітися. А день буде важким. Важчим ніж той що минув, бо вчора все почалося, а вже сьогодні може закінчиться. А добре чи ні – не відомо.
Підсвічує смартфоном і йде у глиб горища до люку.
Годинник на екрані телефона горить цифрами: 00:11
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!