Pink Monster

Моя колишня обізвала мене «педрилою» і покинула.

— Заткнись і спробуй!

Я пригадую, як вона вперше запропонувала мені напій, без якого тепер не минає жоден мій день. Того дня в кімнаті було дві відьми — моя колишня і Леді Гага, що лунала з її телефону і наполегливо повторювала про бажання покататися на чиїйсь жердині. Відверто кажучи, після того доленосного ковтка Рожевого Монстра ніхто не катався на моїй жердині, але є й плюси: я почав чути голоси.

— Дуже смачно!

Раніше я тримався подалі від енергетиків, незважаючи на спроби всіх довкола переконати мене в їхній безпечності — я був переконаний, що вони роз’їдатимуть мою печінку точно так, як кислота Чужого в однойменному фільмі. Про це я колись давно прочитав на сайті, з якого також дізнався, що користування безпровідними гаджетами гарантовано призводить до раку яєчок.

«Я придбав Apple AirPods і вже за декілька днів лікар повідомив мені, що ліве яйце потрібно ампутувати!» — таким був заголовок тієї лякаючої статті. Відтоді в моїй кишені лише дешеві навушники китайського виробника, які я купив в «Аврорі» за 30 гривень.

За тиждень після того ковтка з сексуальної рожевої банки до моєї кімнати залетіла колишня, і я був вимушений вимкнути трек Брітні Спірс, у якому вона ділилася з власною матір’ю інформацією про те, що закохалася в злочинця. Розмірковуючи про необхідність розповідати про таке власній матері, я на секунду подумав, чому від поціновувача death-metal я так швидко перейшов на плейлисти з назвою White Girl Party. Однак мої роздуми порушив нервовий голос колишньої:

— Глянь на себе!

Її критикуючий погляд ковзав моєю кімнатою, заваленою пустими бляшанками з-під Рожевого Монстра, яких щогодини ставало все більше.

— Ти те й робиш, що п’єш цей дурнуватий напій! Навіть забув про нашу річницю — ми зустрічаємося рівно 6 тижнів!

Я перелякано дивився на неї, але в голові чув лише голос Кеті Перрі, яка знала про одну з вкладок, відкриті на моєму ноутбуці в той момент і дзвінко радила мені закрити компромат. Дослухаючись поради Кеті, своїми тремтливими від кінських доз кофеїну руками я навів курсор на вкладку під назвою Sexiest Hollywood actors, але замість того, щоб тицьнути на хрестик, промахнувся і випадково відкрив на весь екран сторінку з голим Бредом Піттом. Всередині все обвалилося, і мені таки вдалося швидко прибрати світлину американського секс-символу з екрана, однак колишня це помітила. На її обличчі з’явилася ще більша відраза, вона розвернулася і впевненими кроками пішла до дверей, а тоді обернулася і винесла мені вирок:

— Ну ти й педрила!

Я ще якийсь час дивився на закриті нею двері своїми розширеними зіницями, а потім допив рештки Рожевого, увімкнув Сабріну Карпентер і під дещо іронічні мотиви її балади, в якій вона порівнює себе з еспресо, пішов до найближчого магазину мережі електронних сигарет «Щасливі легені», бо рідина зі смаком полуниці в мене майже закінчилася.

Дорогою я не міг повірити, що причина, чому в мене більше немає дівчини, полягає в напої, який вона сама мені й запропонувала. Запевняючи себе в жіночій жорстокості й дедалі більше переконуючись, що я маю всі підстави вважати колишню відьмою, я ледь відкрив двері вейп-шопу. За прилавком мене зустріло усміхнене обличчя дівчини, яка, судячи з її зовнішності та слухів, що ширилися безмежними просторами Фейсбуку, досить імовірно була ще школяркою, а отже, не могла офіційно працювати в такому шанованому місці.

Наші погляди зустрілися, і я одразу помітив, як посмішка миттєво покинула її обличчя — школярка навіть не привіталася зі мною.

Я зробив декілька кроків і сам не зрозумів, як опинився майже впритул до поличок з різноманітними рідинами, на яких чомусь були зображені горили, черепи і навіть усміхнений Шрек. У дешевих, але безпечних навушниках, якими я вберігав себе від раку яєчок, Нікі Мінаж епатажно повчала слухачів про те, що поганих сучок, як вона, важко знайти. Отож я не відразу почув, що продавчиня-школярка вже майже кричала на мене. Я поглянув на неї — вона мала роздратований вигляд, і мені навіть здалося, що її руки стиснулися в кулаки. Я миттєво витягнув один навушник, але його подушечка зрадливо лишилася в моєму вушному отворі.

— Чекай, чекай!!! — я гучно просив школярку зачекати, доки сам почав колупатися у вусі, чередуючи пальці, намагаючись дістати підлу подушечку. Однієї руки виявилося недостатньо, гумовий елемент сидів надто глибоко, тому іншою рукою я відтягнув себе за мочку, від чого раптово відчув шокуюче приємне збудження. Одне моє око навіть неконтрольовано закотилося, а другим я продовжував слідкувати за порушуючою закон школяркою, котрою, на моє глибоке переконання, керувало лише меркантильне бажання збагатитися.

У другому навушнику вже поселилася Тейлор Свіфт, що мелодійно розповідала про незнайомця, який рятував її від повторення трагічної долі Офелії, мені нарешті вдалося дістати подушечку, покриту моєю вушною сіркою. Страхітливий шматок її впав на білу підлогу вейп-шопу.

— … чи ні?! — до мене долинули лише останні слова продавчині.

— Га? — мені потрібно було зрозуміти, що ця молодиця хотіла і чому так нервово та гучно видихала повітря.

— Я кажу, за прилавок — не можна заходити! П’ятий раз вам повторюю!

Я схаменувся, зробив два різких кроки назад, а потім згадав дорікання колишньої на мій надто м’який характер і вирішив бути справжнім чоловіком.

— А скільки ж це вам років?!

Моє око, яке ще секунду назад закотилося за обрій, повернулося на своє місце, але я кліпав ним так, наче намагався підморгнути. Я був переконаний, цим питанням мені вдасться миттєво встановити домінацію і я взагалі не звучатиму як педофіл. У роті раптом пересохло — я усвідомив, що не пив Рожевий Монстр відколи вийшов з квартири.

— Що? — продавчиня дивилася на мене з виразом огиди.

Вмираючи від раптової та непереборної потреби освіжити спрагле до Монстра горло, мені в очі кинулася маленька рожева пляшечка рідини, на якій був напис «Pink Death». Ось воно! Те, що треба.

— А це Рожевий Монстр? — я різко тикнув пальцем на омріяну рідину.

Продавчиня здивовано підняла брови, але прослідкувала за пальцем і запитала:

— Дати понюхати?

Дати понюхати? Що це вона має на увазі? Я насупився і дивився в її обличчя так, наче намагався розв’язати найскладніше математичне рівняння. У голові стояв дзвін, і навіть ритмічна пісня Ріанни та Джей-Зі тонула в індукованому нестачею кофеїну шумові. Повторюючи за Джей-Зі, я мовив:

— Ага, ага! — качаючи головою.

За мить на прилавку опинилася така бажана рожева пляшечка. Продавчиня її відкрила, і мені в ніс одразу вдарив такий впізнаваний та рідний запах полуниці. Наступної секунди мною оволоділа потужна хвиля спогадів. Подумки я перенісся до своєї квартири, і перед внутрішнім зором постали всі пусті банки Рожевого Монстра.

Ми туууут

Туууут

Йди до нас

Коханий, ми тебе хочемо

Візьми нас

Я не помітив, як почав витріщатися відсутнім поглядом десь перед собою. Пусті ємності говорили зі мною, гукали мене, чарівним голосом Ріанни благали мене допити їх, дістати ще. Я перевів погляд на пляшечку рідини — і вона також промовляла до мене.

Ти маєш моє серце

І нас ніколи не розділити

Бо коли сяє сонце

Ми сяємо разом

Я ж казала, я буду тут завжди

— Педик, блядь…

Тиха фраза школярки вирвала мене з блаженної нірвани. Я різко вхопив пляшечку і, маючи в думках лише Рожевого Монстра, перехилив вміст. З тонкої видовженої трубочки нічого не вилилося, тому я щосили стиснув її — і зі звуком, що нагадував пердіння, до рота потрапила омріяна рідина. Школярка відскочила від прилавку, миттєво схопила телефон і почала кудись телефонувати, поки мою ротову порожнину обпікав їдкий та хімічний смак.

— Це не Рожевий Монстр!!! — важко дихаючи, я дивився на школярку, яка мене зрадила і мала на меті продати фіктивний товар.

Ще раз поглянув на пляшечку, вирішив дати другий шанс і цього разу, не перехиляючи, почав висмоктувати вміст, сподіваючись, що такий спосіб вживання нарешті дасть бажаний смак. Рідина охопила піднебіння, язик, потрапила в горло — і я туберкульозно закашлявся.

— Сергію Івановичу, в магазині якийсь навіжений! — продавчиня, як я бачив, часу не втрачала: не відводячи від мене переляканих очей, розмовляла з кимось по телефону. Яке неподобство, який жахливий клієнтський сервіс! Надурила мене, та ще й хоче зробити винним!

— Я НЕ ПЕДИК!!! — дивуючи самого себе, вигукнув я.

Рідина була вже й на підлозі. Я все продовжував висмоктувати її, і коли пляшка стала порожньою, впав на підлогу і почав вилизувати калюжу хімічної сполуки, перериваючись лише аби поглянути на глядачку і вкотре нагадати їй, що я не педик.

— ЙДИ ЗВІДСИ! — не відпускаючи телефон від вуха, кричала мені капіталістична школярка. — ЙДИ НАХУЙ З МАГАЗИНУ! Сергію Івановичу, він вже…

Я відчув, що мені терміново треба вшиватися, бо рідина таки не була Рожевим Монстром. Намагаючись встати з підлоги, я послизнувся, моя права нога різко поїхала вбік і збила з ніг незаконно працюючу продавчиню, яка не встигла закінчити свою щурячу, підлу та необґрунтовану скаргу на мене.

Під символічний акомпанемент пісні Дженніфер Лопес та Пітбуля під назвою «На підлозі» я бачив, як скроня школярки з глухим звуком б’ється об гострий кут прилавку. Дівчина рухнула на підлогу, її очі повільно закрилися, а з-під її голови почала текти темна кров.

Виходячи з магазину, я обернувся назад, востаннє кинув погляд на підлогу, де залишки рідини вже перемішалися з кров’ю продавчині, і подумав: «Педик такого точно не зробив би!»

Коли корумповані поліцейські заарештували мене за декілька годин, на моєму обличчі сяяла посмішка.