+*** + +***+ +***+ +***++***+
30056
А, знаєш, тобі вдалося
мою любов заморити,
Втопити в холодних росах
І, як жебрака, не впустити.
Коли горіла - гасити,
Подушку зробити з пір'я,
Перлинки з її намиста
Ногами втоптати між зілля.
Тепер ні одна клітина
У серці уже не плаче,
Як спогад, немов дитина,
На руки з розгону скаче.
Не стогне і не тріпоче,
Не б'ється крилами в душу,
Мовчить, не жива вже, точно,
Її пригорну, байдужу.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
⋯