Повільний кит 🐋 зими

Зима — як синій кит у небі сивім,

Повільно плине крізь холодні сни,

Вдихає вітер — довгим тихим дивом,

І хвостом б’є об тишу глибини.

Вона важка, мов океан мовчання,

І сніг — мов хвиля, що ляга на шлях,

Міста ховає в білому чеканні,

Вогні гойдає, ніби в теплих снах.

Автобуси — мов риби серед ночі,

Пливуть у ліхтарях, мов у воді,

І люди — наче тіні між обочин,

Несуть свій шторм захований в собі.

Зима мовчить — та чує кожен подих,

І кличе в глиб, де спокій і межа…

Синій кит часу — повільний і холодний —

Пливе крізь нас, як вічна сторожа.