Царськосільський вальс

У залах — віск і левкоїв дихАння,

Стигне в вікнах січневий світанок.

Нас лишилося двоє, як виклик вигнАнню,

Інших — викреслив світ і ґанок.

Ви в атласі, біліші туману,

Погляд вразив — і серце опік.

Може, лезо свого ятагану

Я згублю десь в дорогах навік…

Під мундиром, затягнутим туго,

Диха степ і ковила дзвінка,

Та в кільці золотистого круга

Мій похід — тільки пил і труха.

Хай уділ мій — стремена й походи,

Курява та черкеськая сталь,

Я краду в майбуття і свободи

Цю хвилину, — святую печаль.

Завтра — фронт. І шинель у вагоні,

І коня закривавлений бік…

Та я пам’ятаю: на білій долоні

Ваш сапфір, що під серце запік.