Про емоції, про нечість, про Смерть та її роботу.
З переписки з Сєрим "про добро"
В мені доброго мало чого лишилося: я сьогодні коригував вогонь по підарам, і як мінімум одного ми замочили - я радів цьому як вболівальник на стадіоні. Було пряме влучання міни в нього. Це і за моїх загиблих друзів - гарні були люди, і за моє вухо, яке глохне і шумить, за все. Це не добре - але приємно. Ще кількох точно оглушили. Вранці дронщики нарахували ще 3 "свіжачків" і як мінімум одного 300 вивезли (це результат колективної роботи, хто саме їх поклав - вже не з'ясуєш). Ганяти підарів мінометом - це не дуже добра розвага, але весело 😆😆😆
Ти оце написав мені "добряк" і мене прорвало. Не лишається нічого доброго в людині після війни. Ми всі вийдемо з неї спуштошені і дезорієнтовані, це мінімум, на тлі цих станів такі поняття як добро і зло нівелюються, розчиняються... Багато до чого починаєш ставитися байдуже. Це більшість речей, які викликають емоції, раніше викликали. Тепер емоції виникають лише в критичних ситуаціях :( навіть вдома я сірий і дуже беземоційний.
Сєрий, по трупакам ціле літо пролазив і в прямому і в переносному сенсах, а зараз в екрани на них цілими днями дивлюся. Розумій правильно, забагато смерті на кожен метр квадратний останні півтори роки майже кожного дня. 😐 Якось так...
***
Про нечість, про роботу Смерті'
Сонце сідає, і нечість помалу вилазить зі своїх сховків: з холодних закіптявлених нір, прикритих завалами обрубанного уламками гілля наших лісосмуг, з під опалених іржою кістяків бронетехніки без люків і ляд, які винесли к хєрам наші арта, танки та ефпівішки, і з усіх щілин, де вони гріються і сплять під грудами лахміття, чи укриттів з пробитими дахами-бліндами і покритими памороззю стінами. Вони ходять нашими полями, що вкриті місячним візерунком розривів та повзають поміж пеньки та зламані стовбури в колись пишних лісосмугах. Нечість готується вчергове захопити шматочок території, і облаштувати собі черговий холодний схрон, або загадити цей клаптик землі чимось, що згодом вибухне, або просто реально загадити сміттям, власними випорожненнями чи власною мертвою плоттю...
Я вже знаю, що весною тут буде важко дихати, бо буде занадто багато задубілих трупів. Влітку вони тхнуть нестерпно, але хоч швидко розкдадаються і не встигають накопичуватися. Що буде навесні - дурно уявити. Нечість буде повільно розкладатися і дуже довго тхнути. Цей запах падла буде розноситися на десятки кілометрів, як запах від тваринних ферм, тільки це буде запах мегатрупарні, про яку забули державні санітарні органи. Величезний скотомогильник під Авдіївкою, місце чорної сили — сили смерті, яка щасливою для нас підковою накопичує свій зимовий врожай навколо коксохіма, житлових кварталів та десятка-іншого прилеглих сіл, в які так наполегливо лізуть щоночі навіжені потойбічні потвори зі своїх схованок-морозильників...
Війна зимою — найважча, вона остаточно витягує все тепло і добро з людини. Мені здається, що Війна міняє зібране тепло на послуги Смерті: навіть роботу Смерті треба чимось оплачувати, тим більш на війні, бо роботи реально в Смерті багато, а тепло їй потрібно, щоб теж трохи грітися, таки холодно взимку всім, навіть Смерті.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!