Перший місяць війни
Ми багато чого вже бачили за цей свій місяць війни - війна засліплює, задимлює, засипає землею.
Листя в лісосмугах пожовкло і опадає помалу, засліплюючи яскравими відтінками, які нагадують про прихід холодів.
Фосфорні зірочки засліплюють своєю отруйною холодною красою, коли повільно спускаються пеленою на зорану артою землю, що вкрита димом від розривів мін і уламками, які калічать дерева.
Ми вже багато чого відчули за цей свій місяць війни - війна забирає емоції, ти мусиш їх віддати їй, інакше захлинешся в них. Дехто вже захлинувся.
Байдужість огортає душу і серце, спокій заполоняє мозок, тремтіння перетворюється на апатію. Можливо це просто осінь і її дощі.
Ти прокидаєшся в холодній ямі, наче радий що живий, але геть не довго, лише якусь мить, бо наступної мусиш наново боротися за життя. І емоція, яка бажала вирватися на волю, летіти, буяти, акуратно складається в холодний контейнер і кладеться в скарбничку війни - війна любить свої скарби.
Поки вся ця війна для нас: рити, ховатися і тікати. Ти біжиш, падаєш, встаєш, знову припадаєш до землі і люто риєш землю, гребеш. Час від часу випрямляєшся і пригинаєшся наново. Легкий шар чернозему знімається швидко. Але справжня радість - глина. Глина - міцніша за чернозем і важча. З неї виходить добрий бруствер. Рити її важче, але чим глибше ти в тій глині зариєшся - тим менше боїшся. Глина - це важко і добре.
Ми багато чого вже чули на цій війні. Найгірше - чути чужі перемовини в рації про вивіз двохсотих. Найліпше - чути як тобі сповіщають про твою ж евакуацію, що відбудеться за п'ять-десять годин чи навіть добу. Не факт, що тебе заберуть саме в цей час, але вже гріє факт, що про тебе пам'ятають. Але ти вже знаєш, що в першу чергу вивозять трьохсотих і двохсотих, тому радієш почутому обережно, щоб війна не забрала твою необережну емоцію до своєї скарбнички, щоб не притрусила тебе фосфорним дощем, і тебе не евакуювали в першу чергу, а не в твою, вчасну, хоч і з запізненням.
Ми з запізненням пізнаємо цю війну, бо ми тут лише місяць. Але кожного дня дізнаємося все більше і більше. Ми мусимо знати її до кінця. Інакше це все точно не матиме сенса. А ми мусимо знати і розуміти сенс всього цього, навіть ціною війни.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!