Тимчасова місіс Увінстон

Айра відчула, як повітря в кабінеті раптом стало надто густим. Вона не вірила власним вухам.

— Зачекайте... Ви хоча б розумієте, що зараз запропонували? — її голос здригнувся від обурення та розгубленості.

Фор навіть не поворухнувся. Його погляд був холодним і прямим.

— Так. Я чудово розумію кожне своє слово. Це несподівано, знаю. Але я даю слово: я не скривджу тебе. Натомість — забезпечу твоє майбутнє до кінця твоїх днів.

— Тобто ви серйозно хочете, щоб я стала вашою дружиною? — вона нервово засміялася, сподіваючись, що це жарт.

— Цей шлюб — фіктивний — відрізав він, підкреслюючи кожне слово. Його тон не залишав місця для романтичних ілюзій.

— Я можу відмовитися, чи не так?

— Звісно. Але ми обоє знаємо, що гроші тобі потрібні негайно. Твоя мати... вона ж сподівається на тебе, розумієш.

Дівчина зблідла.

— Звідки ви знаєте про маму?

— Я знаю все. Отже, яка твоя відповідь?

Айра відчула, як стіни кабінету починають тиснути.

— Мені... мені треба подумати.

Вона майже вибігла з офісного центру. Лавка в парку стала її прихистком на наступну годину. Думки хаотично билися в голові з одного боку — абсурдна пропозиція незнайомця, з іншого — захмарні рахунки за ліки, які були єдиним шансом її матері на життя.

Вдома її зустріла лише холодна порожнеча.

— І я теж сумувала за тобою, самотність — гірко прошепотіла Айра, замикаючи двері.

Вона впала на диван і заплющила очі. У спогадах вона знову була маленькою дівчинкою поряд із батьком. Він був суворим, але його любов пахла домашньою випічкою. Поки інші мріяли про хмарочоси та кар’єру, Айра віддала б усе, щоб ще раз відчути смак його фірмового печива з шоколадом. Тільки він знав секретний рецепт.

Ніч минула в напівзабутті, а ранок увірвався в кімнату різким дзвінком о 8:20. На екрані світилося одне слово: «Мама».

— Так, мамусю? — пробурмотіла вона, намагаючись приховати втому в голосі.

— Доню... ти ще спиш? — голос матері був надломленим, крізь нього проривалися ледь чутні схлипи.

— Мамо, ти плачеш? Що сталося? — Айра миттєво підхопилася з ліжка, серце забилося десь у горлі.

— Ні, нічого... Тобі здалося.

— Скажи мені правду. Ти була у лікаря?

Жінка не витримала і розридалася в слухавку. Світ Айри почав руйнуватися й сипатись їй прямо на голову.

— Що він сказав? Прошу тебе, скажи мамо!

— Хвороба прогресує — ледь чутно промовила мати.

— Потрібно терміново починати курс. Я сказала, що у нас немає таких грошей. А він відповів... що інакше мені залишилося зовсім трохи.

— Чорт! — вигукнула Айра. — Мамо, я все вирішу. Я передзвоню!

Вибір зроблено. Назад дороги уже немає.

Вона не бігла — вона летіла. Забувши про дрес-код, про те, що запізнилася на роботу, Айра увірвалася в офіс. Біля кабінету керівника її намагалася перехопити секретарка Талі

— Стій! Куди ти? Там нарада!

Але Айра не чула. Вона розчахнула двері. Десяток чоловіків у дорогих костюмах одночасно повернули голови в її бік. У центрі столу, непохитний і спокійний, сидів Фор.

— Вибачте, що перериваю, але це терміново! — видихнула вона, ледь переводячи подих.

Фор повільно підвівся. Його погляд зустрівся з її відчайдушними очима.

— Прошу вибачення, панове. Нарада переноситься на завтра. Документи надішліть на пошту.

Коли останній колега зачинив за собою двері, у кабінеті запала тиша.

— Що це було? — спокійно запитав він.

— Я згодна.

— Що?

— Я стану вашою дружиною. Фіктивною дружиною. Але в мене є умова.

Фор сперся на край столу, ледь помітно піднявши брову.

— Я слухаю.

— Мені не потрібні ваші статки. Але ви повністю оплатите лікування моєї матері. Кожен цент, кожну процедуру.

Кілька секунд він мовчав, і в його очах вперше промайнуло щось схоже на повагу.

— Домовилися. Усі витрати я беру на себе. За це не турбуйся.

Він дістав із шухляди теку з документами. Контракт уже чекав на неї.

— Ми житимемо в одному будинку? В одній кімнаті? — Айра швидко пробігала очима по пунктах.

— Звісно. Це має виглядати правдиво. Але не хвилюйся, спати в одному ліжку я не збираюся. Термін договору — один рік. Мені потрібен час, щоб переписати бізнес на законних підставах.

Айра взяла ручку. Її рука не тремтіла. Вона підписала своє життя на найближчий рік, знаючи, що рятує єдину дорогу їй людину.

— Чудово — Фор глянув на годинник.

— О 18:40 я заїду за тобою. Ми їдемо до моїх батьків. Ось картка. Купи собі все необхідне. Ти маєш виглядати на всі сто.

Кілька годин по магазинах пролетіли як у тумані. Вибір пав на вишукану червоно-білу сукню трохи вище коліна з зухвалим вирізом. У дзеркалі на Айру дивилася фатальна жінка, яку вона сама ледь впізнавала.

Коли у двері подзвонили, на порозі стояв Фор — у бездоганному чорному костюмі, елегантний і небезпечно красивий.

— Вибачте, а куди ви поділи мого похмурого боса? — з іронією запитала Айра, поправляючи зачіску.

Фор коротко засміявся

— Хочеш сказати, що я зазвичай виглядаю кепсько, а сьогодні — «дуже навіть дуже»?

— Ти хоч зрозумів, що зараз сказав? — Айра не стримала сміху.

— Все, ходімо. Моя мати вже не знаходить собі місця.

У машині панувала напружена атмосфера підготовки до спектаклю.

— Отже, план такий — почав Фор, міцно тримаючи кермо.

— Ми знайомі пів року. Зустрічаємося плюс мінус стільки ж. Мій улюблений колір — чорний. Фрукти — полуниця та яблука. Шрам на плечі — з дитинства. І головне сьогодні я зроблю тобі пропозицію перед усією родиною. Запам'ятала?

Айра лукаво посміхнулася

— Так, звісно. Твої улюблені фрукти — банан і ківі, шрам на нозі, а знайомі ми рівно три дні.

Фор на мить відвів погляд від дороги, намагаючись не видати посмішку.

— Продовжуєш жартувати? У нас серйозна справа, дівчинко.

Але в цей момент він вперше подумав, що цей рік може бути набагато цікавішим, ніж він планував.