Тимчасова місіс Увінстон

Коли автомобіль зупинився, Айра відчула, як серце зрадницько забилося об ребра. Хвилювання накочувалося хвилями, наче цей шлюб був не рядками в контракті, а справжньою долею. Вийшовши з машини, вона затамувала подих перед нею відкрився краєвид, гідний кінематографа. Величний маєток буквально врізався у скелястий берег, де сад із віковими деревами плавно переходив у безкраю синяву моря.

— Тобі подобається? — голос Фора вивів її зі заціпеніння.

— Це... дивовижно. Бракує слів, щоб описати — прошепотіла вона, не зводячи очей з горизонту.

Вони спустилися широкими кам’яними сходами до масивних дверей. Перед тим як натиснути на дзвінок, Фор наблизився до неї. Його гарячий подих лоскотав мочку вуха, змушуючи тіло Айри здригнутися від несподіваної близькості.

— Ти сьогодні неймовірна, моя хороша — прошепотів він так тихо, що це здалося маренням.

Двері відчинилися, і вони занурилися в розкіш інтер’єру.

— Привіт, Хазал. Батьки вже чекають? — Фор звичним жестом скинув пальто.

— Так, вони у вітальні — усміхнулася покоївка, приймаючи їхні речі.

У великій залі на них чекали Девід та Маргарет. Жінка, побачивши сина з супутницею, миттєво підвелася з променистою посмішкою.

— Нарешті! Ми вже зачекалися. Ходімо до столу, молодь ось-ось підтягнеться.

За вечерею Айра відчувала на собі десятки поглядів. Коли до кімнати увійшли брати та сестра Фора, атмосфера стала ще напруженішою. Фор рідко приводив дівчат у цей дім, і це читалося в кожному русі присутніх.

— Я Девід, батько цього розбишаки — старший чоловік тепло потиснув Айрі руку.

— А я Маргарет — мама Фора міцно обійняла дівчину, і в цьому жесті було стільки щирості, що Айрі на мить стало соромно за їхню брехню.

Почалося знайомство - енергійна сестра Джина, старший брат Рей та наймолодший — Харді. Але увагу Айри прикувала інша постать. Кейлі, дружина Рея. Її русяве волосся та хитрі «лисячі» очі випромінювали холод. Вона не приховувала, що ця вечеря — останнє місце, де вона хотіла б бути.

Розмова текла невимушено. Девід виявився напрочуд приємним співрозмовником, і Айра, розповідаючи про своє дитинство в Трувейлі та втрату батька, раптом відчула себе тією самою маленькою дівчинкою, про яку колись так піклувалися.

Момент істини настав у вітальні, коли розмови на мить вщухли. Айра зробила ковток чаю, аж раптом Фор підвівся. Час ніби сповільнився. Він опустився на одне коліно прямо перед нею.

— Ти станеш моєю дружиною? — його голос звучав настільки щиро, що якби Айра не знала ціну цього питання, вона б повірила кожному слову.

Маргарет охнула, притиснувши руки до обличчя. У кімнаті запала тиша, в якій було чути лише шум хвиль за вікном. Айра дивилася в його темні очі, і перед нею пролетіло все лікарня, безнадія, дитинство й хвора мати і в кінці підписаний контракт.

— Так, я згодна — відповіла вона, і це була її найкраща роль.

Він одягнув кільце на її палець. Його парфуми з нотками дорогого дерева та цитрусу затуманили розум. Коли він наблизився, вона відчула жар його шкіри. Поцілунок був пристрасним, довгим — занадто справжнім для фікції.

Білий шовк і чорні думки

Минув тиждень. Весільна лихоманка захопила Айру з головою.

— Ні, це мені не подобається. Я в ньому як риба — зітхнула Айра, повертаючи чергову сукню продавцю.

— А мені здалося, що воно дуже навіть миле — озвалася Маргарет, яка супроводжувала «майбутню невістку» по магазинах.

Сьогодні вони обирали вбрання. Кейлі та Джина так і не з’явилися, що було навіть на краще. Коли Айра повернулася додому з горою пакетів, у двері подзвонили. На порозі стояв Фор.

— Звідки знаєш, що я вдома?

— Мама доповіла, що ви здійснили набіг на всі бутики міста — він пройшов у кімнату, оглядаючи хаос із коробок.

Він помітив, як згасли її очі, щойно вони залишилися наодинці.

— Сьогодні я перевів першу частину грошей за лікування твоєї матері. Все, як домовлялися.

— Дякую... Я сьогодні подзвоню їй. Доведеться сказати, що виходжу заміж. Звісно, я не скажу правду.

Фор підійшов ближче. Його присутність завжди заповнювала весь простір навколо.

— Я знаю, що ти нещаслива, мила. І знаю, що ти тут лише через матір — він знову схилився до її шиї, обпікаючи шкіру диханням.

— А що, як я скажу, що закохався? Що наші почуття могли б бути взаємними?

Айра відчула, як серце збилося з ритму. Тіло відмовлялося слухатися, прагнучи цієї близькості, але розум вибудовував стіну.

— Навряд чи я колись зможу покохати вас, Форе.

— Чому? Я настільки поганий?

— Ні. Це я... недостатньо хороша для всього цього. - дівчина вказала поглядом на дорогі прекраси та одяг на весілля

Він востаннє поглянув їй у вічі й мовчки вийшов.

Залишившись наодинці, Айра набрала номер мами. Кожен гудок віддавався болем у скронях.

— Слухаю, доню! — голос матері звучив слабко, але бадьоро.

— Привіт, мамусю. Як ти?

— Все добре! Тут такі дива... Лікування оплачено! Звідки такі гроші, люба?

Айра глибоко вдихнула, стискаючи край весільної фати, що лежала поруч.

— Це мій чоловік, мамо. Я дзвоню, щоб запросити тебе на весілля. Я виходжу заміж.

Тиша на тому кінці дроту здалася вічністю.

— Боже... справді? Доню моя... я вже й не сподівалася. Тепер я маю жити, чуєш? Я маю побачити тебе в білій сукні, а там, дасть Бог, і онуків дочекаюся!

Айра закрила очі, стримуючи сльози. Найважчу частину плану було виконано. Мама була щаслива, а це означало, що кожен день цього фіктивного року вартий того, щоб його прожити. Навіть якщо цей рік розіб'є її власне серце.