Натюрморт

Символічно, що перед вашим читав інше коротке оповідання, теж досить алегоричне. Так ось, там було заховано слово "любов", що досить легко вгадувалося. А автор у кінці ще й практично прямо написав: тут заховано натяк на любов) І я подумав: ну навіщо?! Було б набагато краще не давати відповідь і залишити все на розсуд читача... А у вас... Ух! Поки продерся крізь образи до історії про зраду та вбивство, у мене мозок закипів, аж захотілося, щоб у кінці автор дав пояснення... Але насправді я сам уже який рік не можу визначитися: де ж вона - ця золота середина?! Де та межа між "автор, ну ти й кеп" і "блін, автор, що ти в біса таке написав"???=))) ПС. А де там крапля соку, яка виблискує на очищеному лимоні в натюрморті де Рінга?=) Наче в гарній роздільній здатності розглядав, щось так і не побачив...

На те й автор читачу, аби цікаво було щось нове дізнатися) Хоча іноді проблема в тому, що автор не все виносить з власної уяви назовні, але думає "ну це ж очевидно", і все не так було б складно, якби трохи більше пояснив. Але це, як і надмірну простоту, дуже складно виловити автору саме через власне всезнання: тут треба читач зі своїм поглядом, який прийде і скаже "а де?". Бажано — багато читачів) Як-от з лимоном, дуже слушне зауваження: у мене це скоріше сприйняття, що ось, очищена долька, там сік, свіжий, кислий, ця капсула з соком буде як росинка "блищати" за рахунок смаку, а не візуального ефекту. Ну й лимон теж сам по собі блискучий. Треба подумати тепер, як це виправити, щоб не накрутити зайвого 🤔

До слова, трошки нагадало оповідання Джойс Керол Оутс -- The Skull: A Love Story. Часом не надихались ним?

Напряму - ні, але читала до цього декілька схожих оповідань. Дякую, пішла шукати, почитаю ❤️

Скажу своїх «два слова». Цей текст теж комерційно-заохочувальний. Я от уявляю, як досвідчена мистецтвознавиця заходить на кафедру і почергово показує слайди. Вкрадливим голосом вона промовляє легенди і домисли пов'язані з цими зображеннями, дещо замовчує, на щось натякає. Молоді студенти-митці, затамувавши подихи, слідкують за мерехтливою лазерною указкою, що рухається екраном. Я б точно відвідала таку лекцію, якби добре знала, чим відрізняється охра від умбри. Це працює у колах, де не треба пояснювати специфічні терміни. Для ширшої аудиторії на жаль більшість сенсів проходить повз увагу. Я б почитала розширену версію «для чайників».

Вітаю) Розширеної версії "для чайників" однозначно не передбачається навіть у віддаленому майбутньому. Без мистецьких деталей оповідання стає статею з кримінальної хроніки, яких повно і які не цікаві навіть широкому загалу, як і самому автору. Не бачу сенсу когось там заохочувати і працювати на аудиторію, менш зацікавлену у тому, аби книги потенційно включали щось нове і невідоме 🙄

В рамках Естафети взаємного читання і обговорення. (В коментарях ви вже розказали, що і як, тож просто дам відгук, який спочатку написав, як мені прочиталось) На мою думку, жанри 'містика' і 'жахи' взаємовиключні з 'сучасною прозою', тож тут щось з цього зайве. Анотація зацікавила - як тут буде зображено мертве живим. І - 'що ховається в глибині умбри?' - як це буде: мертве містично оживе в шарах фарби, чи це просто про майстерність художника, щоб картина сприймалась наче дивишся не на картину, а на дійсні речі. І для мене анотація була б краща тільки з таким доповненням: (Натхнене конкурсом від фензіну "Підвал" "Мистецтво має зуби"). Перше речення навело на думку, що це оповідь не від людини, а від когось містичного. Бо протиставляє себе людям. Але підтвердження далі цьому не побачив, хіба що не розгадав) Тож, можливо, тут протиставляння не людям, а здатності щось зробити. Якщо так, то тоді краще його написати так: 'Ну от як, скажіть мені, люди це робили?' Коли говориться, що щось щойно зірване, і перелік починається з яскраво-червоного омару, то це збиває з читання, про омар краще окремо сказати. В даному випадку, в тексті і в назві картини має бути одна й та ж назва - або келих, або кубок. Я вважаю - кубок. Спочатку думаєш, що це слова (думки) персонажа, потім у закінченні частини дається посилання на картину, і думаєш, що це був епіграф, або вирізка з газети чи книги, а далі піде основний текст. Але потім знов те саме, і розумієш, що текст складається з окремих частин. Можливо, щоб відразу читалось частинами, назви картин краще було б давати на початку частини. Якщо мова йшла про алхіміків, то ви дійсно й планували написати 'гомункулюс', чи все ж там має бути 'гомункулус', бо воно трохи різне?) 'Черепа тепер дивляться зі стіни порожніми' - 'черепи'. Це картина на стіні? Бо читається як черепи на стіні. А раніше були якими, не порожніми? 'Особливо впертим не гріх і почекати на поличці в шафі.' - це вона збирає черепи тих примхливих, які жадають суцільний несмак на полотні? Вкінці намагався додумати, чому вказані жанри 'містика' і 'жахи', були варіанти: це містична істота, яка живе ще з 1600-х років, або вона з'їла свого коханого і його коханку (чи вони вже в могилі), а їх черепи малювала, а потім додала на поличку в шафі до інших черепів. Та це так і залишились просто варіанти. Або чудовиська просто згадуються як можливі в загадковій глибині картини, але тоді жанр 'містика' взагалі ні до чого. Версія з містикою - намальоване на картині не образно, а містично живе. Версія без містики - контраст з черепом робить букет 'більш виразно живим навіть, якщо зовні непомітно. Вдихає життя у гомункулюс.' І знову, можливо, все ж 'гомункулус'? Основний варіант був - вона намалювала портрет коханого, і він на ньому як живий. Але там підписано, що на картині череп, тож це картина з черепом коханого, і це з ним (на картині) вона розмовляє і хоче взяти в подорож цю картину. А що сталося з самим коханим і його коханкою, залишилось загадкою. Символізм з агріопою - може на картині череп і жовті нарциси розташовані прикладом зі скетчу і нагадують фігуру агріопи. Які там інші мистецькі традиції в Мексиці, то я не дуже по мистецтву, навіть дуже не) І що саме вона пам'ятає, а він не дасть забути, теж залишилось загадкою. Що ж хотів сказати художник - виникли асоціації з що хотів сказати автор в своєму творі. Що якась річ може щось означати, а може бути просто чимось випадковим. Ви гарно малюєте словами. А висловлювання, що майстерно написаний натюрморт це не 'мертва натура', а 'застигле життя', мені зайшло. Воно гарне словами і гарне сенсом.

Ми любимо мистецтво, ми часто відвідуємо різні картинній галереї, і обожнюємо розглядати деталі на картинах. Читаючи ваше оповідання, ми ніби прогулялися якимсь невеликим музеєм, де є тимчасова виставка натюрмортів. Всі дуже цікаві, і хоча робіт сучасної художниці ми не знайшли, однак побачене дало нам змогу домалювати їх в уяві. Тим більше, що всі вони мають спільний знаменник: марноту, цебто vanitas, передану через натюрморт. В оповіданні є сюжетна лінія: це розвиток художниці від перших спроб відтворити вже знані картини через створення своїх робіт і аж до вигорання та втоми, а, відповідно, пошуку нового натхнення. Ось персонажка вивчає картини, вивчає тонкощі та значення кожного елементу, а ось вже сама закладає їх у своїх роботах. Це і є передача умінь та знань через покоління митців, від вчителів (а давні художники є такими ж вчителями, як і педагоги художніх академій) до учнів, майбутніх творців картин, котрі стануть, а, може, і не стануть, зразком для нових учнів. Ці речі не очевидні за описами картин та враження від них, але чи й мають бути такими? Не обов'язково. Вони ніби ховаються за смачними описами винограду, устриць, омара (котрого спаскудила муха) та спаржі. Для кого це оповідання? Для пошановувачів мистецтва та особливо натюрмортів, пошукачів прихованих сенсів у картинах (з цим авторка порадила чудово), для тих, хто любить небанальну літературу та цікаву подачу. В цьому і полягає мистецтво оповідання: підштовхнути читача до пошуку описаних картин, читати, а потім розглядати ті самі творіння майстрів, а потім ходити десь парком (чи як у випадку нашої вампіриці - літати під зорями нічним небом) та роздумувати про побачене та прочитане. Недоліки? Може десь в якомусь місці тире можна замінити на кому. Та ще й згадана Веремією Ворон плутанина у жанрах. Пані Которибо, в котрий вже раз ми захоплені вашим твором.

Рада, що сподобалося) Сучасні роботи вигадані і існують у вимірі оповідання), хоча є і зараз митці, хто не йде у фотореалізм, а використовує техніки живопису, характерні для фламандської школи. І справді, мистецтво безсмертне, але те, що увіковічнене у відомих картинах, часто та сама "марнота марнот", яку ми не помічаємо і зневажаємо подекуди за буденність. Якраз передача у банальних предметах небанальної деї та історії робить картину шедевром (ну, або розкрученість майстра, що теж в принципі "марнота")).

Схоже, авторка пожертвувала сюжетом заради вибагливої форми. Головне питання, чи можна і чи потрібно було навіть у такому форматі намагатися сказати більше? Мені здається, що так, бо як експеримент вийшло цікаво, а як твір -- залишає відчуття незадоволенності. Перші три розділи тут виступають у ролі вступу, а на розвиток сюжету, кульмінацію і розв'язку відводиться стільки ж, що виглядає непропорційним. В третьому розділі: "череп то все ж не настільки прямо". І в п'ятому: "хтось казав про очевидність черепів? Визнаю помилку". Як на мене, зайвий повтор, тільки викликає відчуття недбалості.

Я вже пару днів як прочитала текст. Тепер ще перечитала . А написати тямкий відгук не можу. Ось пан ur'ev, мабуть, прав, що за описами губиться сюжет. Чи це скоріше як есе, де немає художнього сюжета, а є "сюжет думки". І розвив ідею автор залишає у фіналі, кульмінації місце для подальших роздумів читача? Але не вистачає мені ерудованості зчитати всі ці багатошарові (як і в малюнках, які описані в тексті) образи, тим більше приховані. Скажіть вже мені, старій шкапі, що там такого пов'язаного зі шлюбом, та скоріш всього і з сексом, як я зрозуміла з останньої сцени, в ціх устрицях і лимоні?! Бо интернет загадко мовчить) Я взагалі гуглила багато, коли читала цей текст, дивилася згадані картини. Але ж це красиво і в описах старовинних натюрмортів та їх прихованих сенсів, і в описах вже сучасної частини. Тьма дивиться в тебе і виводить на поверхню стільки всьго, що є в душі. Словами автор вправляється не гірше ніж художники фарбами. Тож мені сподобалось це зазирання у темряву, хоча я не все там розгледіла, що хотів автор) Але ж автор залишив мені достатньо простіру на "подумати" вже після прочитання, а не просто закрити сторінку текста без жодних рефлексий. Мексика з Санте Муерте та дивним міксом культури ацтеков і католіцизма надасть новий поштовх в творчості героя тексту

Не буду вдавати із себе сивого мудреця, просто пара думок з приводу прочитаного. Подати історію в подібному варіанті - справа небанальна. Вийшло специфічно, хоча щось у цьому є. Втім, увагу на себе тут перетягує форма, відсуваючи зміст дещо на другий план. Описи цікаві, але загальний сюжет постійно губиться. Ще ж доводиться "виколупувати" сюжет з тих описів:) Проблема такої концепції (чисто моє IMHO) в тому, що вона навряд здатна по-справжньому захопити читача. Хіба може викликати певний інтерес нестандартністю підходу. Бо занурюючись у клубок герменевтики, намагаючись відділити зерно від полови, рідкісний читач зможе отримати повноцінне задоволення, яке здатна доставити більш традиційно побудована історія. Втім, текст усе одно цікавий як експеримент, нестандартна проза. Намагання вийти за звичні жанрові рамки. Тут авторці плюсик.

Експеримент називався "а чи може написати жах людина, яку не лякають жахи" 😁. Так і не зрозуміла, як ви їх пишете, колеги))) Мені цікавіше накидати натяків на щось жахливе, що читач має пережити у шкірі героя (чи зробити разом з ним), аніж лякати.

Вийшло справді цікаво)

З естафети. ❤️ За шо ви на нього 16+ повісили???👀 Та і з жанрами проблема: містика? Жахи? ДЕ?? Не мій формат, але як же смачно описано.🥰 ✍️Натюрморт з черепом, яблуком і чортополохом: четвертий абзац, передостаннє речення — одрук. Пишний і розлогий? Чи пишних і розлогих? Навіть не знаю що тут обговорювати. Смерть і прекрасне — це прекрасно. Прекрасний портрет коханого з нарцисами )))🧐 Цікаво, а йому візу у Мексику видадуть? Не пожаліла, що прочитала. ❤️Дякую було цікаво.

От в цьому і проблема: мої жахи, незважаючи на сюжет, мало кого лякають( Скоріше вийшли роздуми на тему мистецької вседозволеності і надмірного захоплення символізмом. Одруківку виправлено 🤝 Візу у Мексику трохи проблематично отримати, це правда , але на кожну бюрократію знайдеться обхідний КВЕД "виставковий екземпляр декоративного мистецтва")