«Ви несете добробут людям. Ви і є доброта!»
В ігровій панувала безтурботна атмосфера. Я сперся на двірний одвірок (моя улюблена поза) і спостерігав за Леєю. Вона сиділа, схрестивши ноги, а навколо неї вовтузилося з десяток охочих погратися. Одні несли кубики, інші розсипали пазли. Маленький Денис катав машину по підлозі, виводячи кола й овали по автострадах, що існували лише в його голові.
І до усіх однаково добра Лея. Вона не знає відпочинку, її рука жодного разу не торкається телефону, на відміну від нас — ми то перевіряємо месенджери кожні десять хвилин. Посмішка не сходить з обличчя, дівчина аж світиться. Такі ж щасливі й усі навколо неї.
Я підсідаю до них і мене радісно приймають. Наша робота зводиться до виконання ігрових бажанок дітей і підлітків. Деякі, щоправда, старші за нас третьокурсників, але їхні обличчя так і сяють дитячою невинністю. Можливо, непідготовленому оку це й здасться дивним і неприродним, але це не так. Ці діти й дорослі найщиріші з усіх людей, вони ніколи не подумають чогось поганого. Вони прямі й непідробні, коли їм весело — сміються, погано — плачуть, коли зляться — кричать.
Ще одне наше завдання: не полишити когось без уваги. Ми маємо слідкувати за тим, щоб жоден і жодна не почувалися самотніми чи покинутими. Звичайно, є особи, які сидять окремо в кутку й займаються своїми справами, не бажаючи посвячувати в них інших. Таких ми не чіпаємо, але приглядаємо за ними, хоча б одним оком.
Але моїх очей не вистачало, мій погляд був прикутий до Леї. Всі думки перемішувалися, я витав десь у хмарах. Згадував минуле, тішився сьогоденням.
Їй розбили серце. Яка іронія — таке трапляється найчастіше саме з тими, хто на таке ніколи не піде. Я щиро не розумів тоді й досі не допетрав сенс дій і сподівань того хлопця. Він дарував їй квіти, водив у кінотеатри (чим сильно розбурхував мої ревнощі), а потім коли здобув її, то одразу ж зрадив. Три місяці зустрічався, аби зрадити на третій день стосунків. Ото ще мудило…
Але вона не зламалася, хоча помітний шрам на її душі лишився. Лея не стала шукати порятунку у швидкоплинних романсах, чи страждати як в оцих мильних операх, що звуться любовними романами. Не впала, хоча й сильно оступилася. Лишилася доброзичливою, але стосунків більше не хотіла. Після декількох розмов, сповнених співчуття і тони натяків, я зрозумів, що маю змиритися з роллю друга, принаймні на деякий час.
Пишу я це зовсім не для того, аби надати історії глибини чи трагізму. Останнього нам вистачає й без цього, достатньо відкрити новини. Також не ставлю за мету аналіз наших стосунків, адже тоді б не було про що писати. Розповів я цю прикру історію лише для того, аби показати Вам, що вона — звичайна людина. Має свої почуття, переживання та принципи.
Через надзвичайно м’який характер, дівчина не мала ворогів. Кафедра її обожнювала, усі в неї були друзями чи хоча б приятелями. Лише один жарт ходив про неї: вона названа на честь принцеси Леї з «Зоряних війн» через те, що батьки зачали її під час перегляду. А найсмішніше те, що це трохи перекручена правда
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!