Я сміття і цим пишаюся

Му Цин довго вагалася, чи варто демонструвати плоди своєї праці комусь. Зрештою все ж вирішила спробувати.

— Давно треба було дати тобі добрячого копняка, Цин-дзе. Одразу креативність прокидається. Може тоді й свою нудну дипломну концепцію переосмислиш?

За “нудну” хтось точно отримав би ліктем в бік, якби не був підступним вивертливим мерзотником. Нічого, вона вже придивилася бойову секцію без зайвих питань щодо дуельного етикету, подивимося, хто буде сміятися останнім!

Пальто залишилося те ж саме — ні для чого змінювати гарну річ. Коли здавала його до гардеробу, вже спіймала декілька здивованих поглядів, які записала подумки у список із заголовком “гарна робота”. Але тематика виставки не передбачала ні кежуал, ні чорний галстук, тож Му Цин принаймні не була зовсім вже білою вороною.

Її підхід “виглядати гідною супутницею багатої доньки міністра” не змінився. Хіба що трохи змістилися акценти.

— Це що, вона? Який сором… Я б вмерла, якби мене змусили таке вдягнути!

— Але скажи, меймей, щось в цьому епатажі є! Чи ти заздриш?

— Ще чого! Це жахливо! Бідна Сінь-Сінь!

Ха, і Дзянь Лань тут, оце так співпадіння! Му Цин вже замислилася, а чи не підійти привітатися, але все ж вирішила не відходити від плану.

“Ми у центральному залі, коло подіуму.”

Чудово. Хоч її сьогоднішнє взуття і не мало шпильок, тільки невисокий підбір, все одно довго блукати по залах у пошуках Фен Сінь їй не надто хотілося.

Спочатку в око впало щось блискуче. На тлі стін, частково оздоблених під стиль лофт, настільки яскравий відблиск виглядав дуже незвично і притягував погляди навіть мимоволі. Потім Му Цин побачила знайомий піднесений бюст у відкритому декольте, знайомі широкі плечі, знайоме не-жіночно випнуте підборіддя і до найменшої риски знайомі вилиці, притрушені м’яким золотавим сяйвом гліттера.

Фен Сінь у золоті. У сукні. Вона й гадки не мала, що її кохана має хоча б одну, а не лише численні костюми. Прекрасна, наче божественна статуя… ні, як саме божество. Припасти до ніг, молити про милість… Ще чого!

— Привіт. Не думала, що ти вмієш це носити.

Му Цин наблизилася збоку, фактично підкралася проміж гостей. Носки чорних потертих чобіт зупинилися за п’ять кроків до золотих лоферів.

Фен Сінь різко повернулася і застигла посеред руху.

— Привіт…

Широко розкриті золотаві очі дивилися на Му Цин, всотуючи, вбираючи її в себе. Жадібно, наче дракон, що оцінює скарб. Губи, вкриті напівпрозорим блиском, привідкрилися у здивуванні.

— Му Цин… Це точно ти?

— Хіба не схожа?

— Схожа. Дуже. Та раптом я сплю і мені це все сниться?

— І який це сон? Приємний? Кошмарний? Дивний? — з кожним запитанням Му Цин підходила на крок ближче, доки між ними не залишилася дистанція, достатня в принципі для не надто тісного доторку губами.

Останнє речення вона майже прошепотіла так, щоб слова лише вгадувалися по губах:

— Чи може… еротичний?

Фен Сінь видихнула. Сліпуче усміхнулася:

— Та все одразу!

Ну й зрештою, якщо крок робиться з обох сторін у вірному напрямку…

— Ґеґе, як гадаєш, може натякнути організаторам, що ще трохи — і вони зможуть насолодитися ню-перформансом у прямому ефірі?

— Сань Лане! Але все ж… Цин-мей, твоє вбрання сьогодні просто неймовірне! Невже ти сама…? Сань Лан мені казав, але я не вірив.

Та що там було робити? Зібрати з усієї майстерні непотрібні шматки матеріалу усіх відтінків, від листя плюща і марсали до нічного неба. Скомпонувати у два шматки чогось, що нагадує жакет із декоративними наплічниками та штани-спідницю, і згрупувати за текстурою так, щоб це не виглядало ковдрою зі шматочків. Оздобити чорними акцентами.

І в якості пародії на особистий герб під все це — футболка. Із широкими, гарно розпізнаваним написом “Я сміття і цим пишаюся”. Обрізана так, щоб було видно плаский блідий живіт аж до лінії, що з’єднує кісточки тазу.

Провокативно. Вульгарно. Але її власне. Це теж вона, Му Цин, і точно більш відкрито і вразливо, аніж під прикриттям ношених чужих суконь. Такий собі виклик, середній палець усім скептикам. Водночас і вибачення за все попереднє ненавмисне лицемірство, і вимога вибачитися. Якби Фен Сінь не зрозуміла б натяку — довелося б розмовляти, пояснювати… але на її щастя, ризиковий маневр справді вдався. Чен-ді мав рацію. Із легким запізненням Му Цин подумала, що до цього осяяння міг докласти руку й Лянь-ґе. Ненавмисне, натяком. Адже він довше за них знайомий з Фен Сінь.

Все ж вони у публічному місці, тож довелося перервати поцілунок. Ммм, апельсин, як же вона скучила…

— Скільки банок сьогодні, Сінь-мей?

Фен Сінь і не подумала засоромитися. Як і прибрати долоню з оголеної спини Му Цин, від чого їй з кожною секундою ставало все тепліше.

— Здається, три. Може, чотири, була на нервах, доки намагалася влізти в цю трикляту сукню і не зробити непередбачуваний розріз, чи скоріше, розрив.

— Чотири… Просто жахливо. Так меймей не засне до самого ранку. Казала ж, не смій пити цю цукрову гидоту!

Теплий подих торкнувся її вушної раковини:

— Але ж Цин-дзе знає так багато чудових колискових? Хіба вона не допоможе цій меймей заснути? Розстібнути сукню, зробити масаж?

Зрештою, золота сукня все-таки отримала новий отвір на правому боці. Та вигинаючись під палкими поцілунками, які спускалися все нижче до поясу штанів, Му Цин вирішила, що він там мав бути передбаченим за дизайном з самого початку.