Система Н

У темному підземеллі під шаром пилу та грубої матерії покоївся скляний агрегат. Він являв собою поєднання зрізаної півкулі, намертво пригвинченої до кам’яних плит, та приєднаного до її вершини шлюзу із двома клапанами. Обидва перекривали шлюз: один — на стику з півкулею, інший — на вільному кінці. У підземеллі панувала б абсолютна тиша, якби кімнатою не розносилося булькотіння, що йшло від агрегату.

Скрипучі металеві двері рипнули після зняття численних замків, і з коридору пробилося світло ліхтарів. За мить Пол із двома орденистами освітили потріскані стіни та побиту підлогу. За ними неквапливо увійшли Самуель із Еліс та Томасом, а останнім — Девід, який раз у раз озирався назад, лишаючись на сторожі. Згодом до кімнати зайшов ще один орденист зростом зо два метри, тримаючи в руках дві туші. Перші двоє орденистів запалили факели, від чого все довкола набуло середньовічного вигляду, і стало зрозуміло, що туші — то кролики. Попри те що люди перебували тут уже хвилину, ніхто не зронив ні слова. Тишу порушив Пол, ледь чутно звернувшись до решти квінтету:

— Заспокойтеся! Спочатку буде шок, але він мине.

Еліс хотіла щось сказати, і тільки-но пролунало «А…», як жінка миттю закрила собі рот ніжними пальцями. Всі чітко чули булькотіння, але тільки Пол та орденисти знали, звідки доноситься цей звук.

— Ерік, закидай! — отримав наказ той, що прийшов із тушами, але почув тільки він, бо Пол сказав йому прямо у ліве вухо.

І поки Ерік підходив до агрегату, Девід побачив на підлозі не тільки тінь від конструкції, а й ще одну тінь, яка нагадувала димок і рухалася в межах півкулі. Про свою знахідку він мовчки вказав пальцем Тому, і останній марно намагався поглядом хоч що-небудь знайти під склом, але агрегат був прозорим і здавався порожнім. Слідом за ним Самуель та Еліс також це побачили, і від того стали ще більш настороженими. Високий Ерік, із безпристрасним шрамованим лицем, ніби він тут буває мало не щодня, відкрив зовнішній клапан і, на здивування новачків, поклав у шлюз мертвих кроликів. Наступним ділом він закрив їх та ще й відкрив шлюз до півкулі.

Те, що відбулося далі, змусило Самуеля «айкнути», а Томасове лице — побліднути. Туші ніби ожили та самі впали на дно півкулі, а Ерік хвацько закрутив внутрішній клапан. Мертві кролики закрутилися і за мить розпалися на дрібні шматочки, які заповнили агрегат і нагадували вихор кривавого відтінку. Від побаченого в Еліс підкосилися ноги, але менш ошелешений Девід не дав їй впасти на холодну підлогу і підхопив під руки. Його друг — Томас — нутром відчув у півкулі щось потойбічне.

— Що за чорт! — вирвалося в нього.

На що в кімнаті пролунало кашляння, яке не могло належати людині, а своїм басом нагадувало трубіння дорослого слона.

— О, Великий Знавець — посланець того світу! — виголосив урочисто дурницю Пол. — Почуй нас!

Девід відчув, що потрапив до якоїсь секти, і тоді змовники вже не здавалися йому антиподом до ордену-опору. Але його думки перебив гучний бас, який заполонив собою всю кімнату; новачки не одразу розшифрували його як «Чую».

— Не лякайтеся! — дружньо звернувся до них Пол. — Воно ув’язнене в склі. Знавець розкаже вам правду про наших спільних ворогів.

Новачки оперлися на змерзлу стіну і мало не з жахом чекали, що відбуватиметься далі.

— О, Великий Знавець! Скажи нам, нещасним, як ви до нас потрапили? — звернувся Пол до агрегату тоном ревного священнослужителя.

— Скажу, але віддайте мені на їжу частину дівчини! — басило Воно, але Його голос нагадував Пола, тільки так, як збільшує гучність мікрофон із колонками.

Еліс вибігла з кімнати, але її наздогнав Ерік. Взявши сильно за її тендітну руку, він заспокоїв її словами: «Ми вас не образимо. Я обіцяю», після чого вони непомітно повернулися до решти.

— Так, ми віддамо, — брехав смаглявий, — але спочатку скажи про себе.

— Я насправді не Знавець. Моє справжнє ім’я Твзьоксишсіотрис, і я родом із Перпендикуляру, — Знавець зупинився і звернувся до Пола: — Той, що звертається, дай мені свою ногу!

— Не відволікайтеся!

— Я із Перпендикуляру. Із планети 6485бета. Ми вийшли на паралельний світ, але підступні хомоси обманули нас. Я був затягнутий у портал. І ось я тут, щоб вами правити!

Знавець замовкнув і знову попросив Еліс голосом, від якого всі в кімнаті змушені були затулити вуха:

— Дайте мені дівку! Я зголоднів!

Орденисти та Пол поспішно вивели решту, зокрема й Самуеля, але в кімнаті все продовжувало басити, від чого двері дрижали, і здавалося, що ще раз Знавець крикне — і вони зірвуться з петель. А в Девіда зникли останні підозри щодо награності ситуації.

Смаглявий зайшов до новачків, які оговтувалися від побаченого та почутого у спартанських спочивальнях під вечір. Їхня кімната була казарменого типу: голі стіни, бідний інтер’єр, двоповерхові ліжка та сірі штори. Проте чистота тут панувала ідеальна, та й ліжка були не такі вже й тверді. Ігноруючи всі запитання та коментарі, які ставили всі без винятку, зокрема й Еліс, смаглявий виступив із монологом.

— Я розумію, що вам нічого не зрозуміло. Але прошу вас, послухайте мене уважно.

Він перевів свій миротворчий погляд із Самуеля на Томаса:

— Те, що ви бачили — це не містика. З нами говорив не демон і не якийсь там злий дух. Я розшифрую його слова, але спочатку…

Смаглявий із кишені дістав чистий аркуш і на ньому за допомогою фломастера вивів латинську літеру «Н», від чого всі новачки переглянулися між собою, але вчергове промовчали, очікуючи пояснень. А тим часом його вказівний палець окреслив намальовану літеру.

— Підійдіть ближче (Девід аж зістрибнув із другого поверху ліжка). Кожна лінія — це окремий світ. Ми — Опір — знаємо точно лише про три. Ось це, — він фломастером обвів ліву частину схеми, — ва… вірніше, наш світ. Ця перемичка — перпендикулярний світ, і звідти цей голосистий Знавець, як ми його називаємо. Його раса вийшла на хомосів — жителів паралельного світу, який не перетинається з нашим. Паралельні світи, як і паралельні лінії, не перетинаються! Частина хомосів використала технології жителів перпендикуляру та через портал прийшли до нас.

Майже всі роззявили роти, почуваючись так, ніби їм розповідають якусь фантастичну історію. Всі, окрім Девіда, який зірвався та напав на Пола зі словами: «Та ти псих!». Смаглявий аж зігнувся від удару в живіт і вже чекав наступної порції від кулаків англійця, але у справу втрутився Томас, який відтягнув свого друга, а Еліс заспокоювала Солом’янчука.

— Він не бреше! Я з ними знаюся більше місяця і можу йому довіряти. Я сама в шоці від усього цього.

Десь у словах жінки Том відчув якусь награність, але миттю відігнав ці думки, оскільки відкривалася правда про змовників.

— Ну а Знавець? Що з ним? — запитав Самуель, який від здивування все чухав потилицю.

Пол присів на вільне ліжко, все ще з острахом позираючи на англійця.

— Його раса відкрила портал у наш світ. А хомоси — наші «любі» змовники — без дозволу запустили його. Наш Знавець у той момент перебував надто близько і разом із кораблем хомосів потрапив у просторову кротовину. Так, здається, воно називається. Він тут деформувався, став прозорим і невидимим, і, як ви встигли побачити, тупим («І ось я тут, щоб вами правити!» — перекривив його Пол) та прожерливим.

Від останнього слова Еліс аж здригнулася, а Самуель, несподівано для всіх, засміявся.

— А я від початку розумів, що ці Дивні Люди — зовсім не люди, але боявся про це сказати. І щодо мови був правий.

— Якесь божевілля! — метався по кімнаті Девід і від злості вгатив по підвіконню так, що аж рука почервоніла, і знову звернувся до Пола: — Чого ти раніше не сказав? Чого ти нам брехав?

— А ти хіба повірив би?! Тільки побачене змусило вас усіх переконатися у моїх словах.

— А він має рацію, — втрутився Том. — Пол, як моральну компенсацію, принеси нам щось випити, а то все це затяжко для розуму.

При цих словах смаглявий дружньо посміхнувся та поплескав по плечах Томаса.

— Вино підійде? Девіде, не переживай, у вино ми нічого не намішаємо.

Англієць промовчав, але коли принесли пійло, радо спорожнив мало не пляшку. Смаглявий пообіцяв, що завтра зранку їх відвідає дехто на ім’я Білл, який розповість усе про змовників і не тільки про них. Згодом алкоголь заспокоїв новачків, навіть непитущий Том пригубив виноградного дурману. Всі, жартуючи з останніх пригод, позасинали, а кімната наповнилася ароматами спирту.

Вже у ночі Самуель чув дивні звуки, які крізь сон вимовляла Еліс. Француз зразу ж списав це на вино і прийняв за чудернацьке буквосплетіння із-за спросоння. Але він помилився.