Обирай себе.

Аліна прокинулася і солодко потягнулася…

Рука сама намацала телефон. Потрібно глянути, що там Олег їй відписав…

Хоча, як він міг їй щось відписати, якщо вона його заблокувала?

Правильно зробила. Нє*уй водитися з мудаками.

Вона клацнула кнопкою – але екран був темний. Ще кілька разів. Нічого не змінилося. Сповзла з ліжка. Позіхаючи, натягнула м’які капці. Встановила телефон заряджатися.

Застояне повітря спальні відгонило перегаром. Вона взялася за ручку балконних дверей – відкрити на провітрювання. Двері не відчинялися. Смикнула раз, другий – безрезультатно.

Завтра викличе майстра. Подзвонить на фірму – дасть їм чортів, за те що не відрегулювали, як потрібно.

Взяла блакитний, м’який халатик і почовгала до душу.

Ніжилася під теплою водичкою, намилюючи ніжну, чутливу шкіру.

Ні, він -, однозначно, red flag. Що він про себе думає? Що може вказувати їй що робити ?! Чи як себе вести ? Вона - вільна жінка. З ким хоче з тим і спілкується. Де хоче і як хоче. А їй захотілося на їх побаченні пофліртувати з іншим. І це її право.

І хто він такий взагалі для неї ? Ніхто. Навіть букет нормальний на першу зустріч не приніс – лише одну, жалюгідну троянду.

Прохолодний душ трохи освіжив і прояснив голову.

А подружка її — Оксана, теж, ще те стерво. Нема, щоб її підтримати.

- Аліна. – каже. - Можливо не варто себе так вести?

Аліна пирхнула, витираючи мокре волосся. І кивнула собі в дзеркало:

- Не може бути ніяких компромісів. Правда, моя дівчинко? Ми не дозволимо переходити наші кордони. Завжди обирай себе.

Ні, потрібно прощатися з такими подружками. В ігнор її.

Вона накинула халатик на голе тіло, підперезалася пояском і вийшла з ванни.Завмерла.

Зеленкуватий, липкий слиз тягнувся через весь коридор до кухні.

Де за зачиненими дверима, хтось голосно шарудів, зсував стілець і посуд, булькотів, плямкотів і чавкав.

Бандити ? Тварина ? Хтось з колишніх?

Хаотичні обривки думок закрутилися в її голові. Аліна ще декілька секунд тупо витріщалася на гидкий, драглистий слід на підлозі. Здригаючись від огиди, настрахано, інстинктивно кинулася до вхідних дверей.

Добре що в неї «розумний дім» - достатньо біометрії. Вона приклала палець до замка. І шарпонула ручку. Ще кілька разів. Марно. Двері не відчинялися.

У скронях застугоніло. Тільки без паніки!

Обережно ступаючи вона прослизнула у свою кімнату і тихо зачинила двері.

Так. Спокійно. Вона схопилася за телефон.

Б*дь. Чого він не заряджений ? Щось з телефоном чи зарядкою? Вона нервово посмикала провід. Ще раз кілька разів пробувала висмикнути зарядний пристрій з розетки та вставити назад. Поворушила провід. Нічого.

Роздратовано кинула непотрібний телефон на ліжко.

Замок вона не зможе відкрити. Біометрія не працює. Телефон розряджений

Може розбити скло? Вона істерично засміялася. Сама наполягла, щоб всюди засклили 16-міліметровий триплекс. Півтора сантиметра гартованого скла – не розтрощити і здоровому чоловіку, а не те що їй.

Заспокойся. Потрібно покликати допомогу. Не даремно ж вона платить такі шалені гроші за охорону. Ох і влаштує вона скандал їм, за те, що чужі пробралися в її дім. Решту життя будуть охороняти безплатно.

Швидко кинулася до ноутбука. Напише через месенджер.

Мережа Wi-Fi не знайдена.

Всередині в Аліни все похололо.

Вона осіла на підлогу.

***

Їй, як завжди, допомогла ненависть і злість. І ще сто грамів коньяку для хоробрості. Запас якого завжди вона тримала в мінібарі.

Аліна ще кілька разів перевірила, чи може відкрити вікна і двері. Не відчинялися. Стрибати перед вікнами – в надії що її в особняку помітить хтось зі служби безпеки – марна справа. Відеонагляд і охорона відстежують лише зовнішній периметр. Ще не вистачало їм підглядати за власницею будинку, яка часом любила відпочивати й без спіднього.

Хильнувши ще п’ятдесят, вона взяла в руку кочергу для каміна і тихенько прокралася до кухні.

Перед дверима на мить зупинилася. Руки тремтіли, серце стугоніло, а по тілу бігли дрижаки. Вона глибоко вдихнула і рішуче відкрила двері навстіж.

***

В ніс вдарила суміш квіткового аромату Chanel No. 5, млосного духу гнилятини та аромат свіжозмеленої кави.

За столом на її улюбленому місці сиділо щось огидне.

Зеленувато сіра драглиста фігура — зовні нагадувала людину. Вона хапала своїми пальцями-ковбасками філіжанку кави та гучно сьорбаючи, гикаючи, закочувало від задоволення очиці.

Аліна від несподіванки в першу мить оніміла.

Потвора глянула на неї, грайливо поправила на голові жмут сіро блідих пасм, що звисали донизу мотузками старої швабри та скривилася. Мабуть, це мала бути усмішка.

- Ну що моя дорогенька ? Ти прокинулася? Бажаєш кави?

Аліна заверещала від страху і кинула в потвору кочергу. І тут вже втратила свідомість від болю.

****

Вона прийшла до тями, тому того що вода текла по її обличчю, і ще тому, що її страшно нудило.

Відкрила очі. Потворисько, тупилося на неї вицвілими жовтими баньками, співчутливо поливаючи з графина, і кожен його рух здіймав нову хвилю смороду, як від старечого немитого тіла.

ЇЇ вирвало.

Сидячи на підлозі, в блювотинні вона з відразою те нерозумінням дивилася на потвору, яка почалапала назад до столу, подала їй паперові серветки, і вже незворушно наливала собі її коньяк.

Страшно боліла голова – ніби це її огріли кочергою.

- Люба моя, не раджу тобі, чинити так нерозумно. – прошамкотіла потвора. І влила у свою бездонну пельку алкоголь.- Ти можеш себе скалічити.

- Хто ти ? - прошепотіла Аліна, витираючи обличчя.

- Я? - страховидло знизало тим, що мало бути плечима, так, що кавалки жиру хвилею побігли тлустим тілом. – Та, з ким ти завжди хотіла жити.

- Я зараз викличу поліцію чи охорону! – верескнула Аліна. Мозок відмовлявся розуміти побачене.

- Як ти її викличеш? Мобільний зв’язок та інтернет не працює. Розумний дім під моїм контролем — я нікому не дозволю переступати мої межі.

- Мене будуть шукати ! – заверещала Аліна

- Хто? - зацікавлено глипнуло на неї балухами чудисько. - Клієнти? З яких ти, власник агентства нерухомості, дерла три шкури? Чи колеги ? Яких ти підставляла? Чи може ті двоє дівчаток, яких ти вчора звільнила, не заплативши за минулі два місяці роботи?

- В мене є друзі ! – захлипала успішна власниця агентства нерухомості.

- Це ж які ? – зареготала потвора, показуючи рідкі гнилі зуби. – Останню свою подругу, ти вчора послала на*уй, бо вона сказала те, що ти не хочеш її чути. Як і свого бойфренда-арбузера, що нахабно хотів обмежити твою свободу. Ред флег.

- В мене багато друзів на сайтах знайомств та соцмережах. – вже ридала Аліна.

- Аааа. Ці. – чудо відмахнулося рукою-цурпалком. – Та вони вже забули, що ти така була. Там купа таких Алін.

- В мене є рідні ! – крізь сльози протестувала Аліна.

- Дай подумати. – задумалося опудало. Діставши тонку цигарку і клацнувши запальничкою. - Мама з татом? Ці токсичні старигани? Так ти сама перестала з ними спілкуватися, і не виходиш на зв’язок. Достатньо з них тих грошей, які щомісяця висилаєш. Брати, сестри, дядьки з тітками? Скільки років назад ти їм останній раз телефонувала?

Потворисько пахнуло в її сторону димом та перегаром:

- Може колишній чоловік ? Який з них ? Перший? Той, що закінчений аб’юзер? Чи другий — жалюгідний «каблук»?

Воно струсило попіл у філіжанку з-під кави:

- Ааа, я забула. Вони теж в бані.

- Донька! В мене є донька ! – Аліна була в істериці. – Вона згадає про мене!

- Донька? Яку ти вчила завжди вибирати себе? Сумніваюся. Вона і так з тобою вже два роки не спілкується. Ти ж токсична і переходиш її кордони.

- Хто ти й чого ти мене мучиш? – Аліна забилася в куток, важко схлипуючи.

- Випий! – чудовисько налило коньяку, і причалапавши подало жінці.

Підійшло до столу, загасило попільничку, і задумливо прорипіло:

- Люди шукають себе. Кожна людина, що нам зустрічається — наше дзеркало. Рідко трапляється чисте. Частіше криве, брудне, з тріщинами. Нерідко просто уламки скла. Але навіть в найдрібнішому шматку, ми можемо побачити своє відображення. Зустрітися з собою.

Ти не хотіла дивитися в дзеркало. Тікала від справжньої себе…Від мене! – виправило себе чудисько і вишкірилося. - Не бачила, ким ти стаєш. В що перетворюєшся …. Але я не втрачала надії зустрітися з тобою… Зустрітися з собою….

Воно розвернулося і повільно рушило до Аліни, широко розчепіривши кінцівки-цурпалки.

- Нарешті ми разом. І я нікому не дозволю переходити наші кордони. Мої кордони…

Тепер, дівчинко моя, ми обираємо лише себе…

Ніхто не стане більше між нами…

Лише я і ти…

Навічно…