Офіснік.

Марк їхав на офіс на таксі. Сонним поглядом дивлячись через шибку. Так і не виспався. Всю ніч прокидався: чи то через задуху, чи то через якісь уривки жахіть, яких не пам’ятав. Думки постійно крутилися навколо того вечора…

  Музика рубала на весь поверх, який вони знімали. Офіс святкував перевиконання плану. В принципі все було, як зазвичай. Пахло дорогими парфумами, канцелярським приладдям і перегаром. Кілька хлопців обблювали туалет, перебравши віскі. Одна п’яна пара закрилась в туалеті. Повсюди лежали розкидані порожні пляшки з-під шампанського, віскі, текіли та кока – коли. Навкруги на столах  — серед картонних коробок, впереміш, — шматки недоїдених піц та гамбургерів, залишки суші, буріто та салатів.

  Марк з Богданом розкурили по сигарі. Богдан плеснув по пів чарки Hennessy.

- Ну давай за тебе! Красава! Зірвав джекпот.

Марк затягнувся сигарою і закашлявся.

- Я ж тобі сказав, що план ми зробимо.

- Масікі. –  У дверях стояла Мілана. – Ну де ви пропали?

Не чекаючи відповіді, вона підійшла до Богдана і потягнула його за руку.

- Бодя! Пішли! Годі вам тут сидіти.

- Мала, зараз прийдемо. Нам тут з Марком одну тємку треба перетерти. – Богдан навіть не поворушився.

  Вона роблено надула губки. І рушила в сторону дверей. Проходячи повз Марка, вона грайливо провела пальчиками  по його плечі та звабливо посміхнулася.

- Буду ждати вас, масіки…

Богдан провів її жадібним поглядом і посміхнувся:

- Дивися Марк. Бо Мілана на тебе око поклала.

-  Не гони. В мене Аліна є. Мене все влаштовує

Богдан випустив хмарку диму:

-  Добре. А чо там скуф твій? Двіжував вже ? Дзвонив тобі за  профіт? Запитати коли буде?

- Ні, як закинув бабло, так і пропав. Може в нього склєроз? Забув куди гроші скинув?

Вони заржали разом.

- Ну так подзвони спитай? Може він хоче ще бабла закинуть?

Марк глянув на Богдана:

- Ти чо в натурє? В час ночі? 

- Ми ж —  серйозна кантора. Працюємо цілодобово. – Богдан п’яно примружився. - Скажи крипта виросла в півтора рази. Може він хоче ще сотку закинути?

Богдан не жартував. Кинув Марку один з робочих телефонів.

- Давай дзвони.

Марк невпевнено набрав. Гудок йшов за гудком. Трубку не брали

- Спить, мабуть.

- Або під капєльніцой. – Заржав Богдан.

- Слухаю. – Несподівано почувся бадьорий голос старого.

 -  Добрий вечір. Це Мар.. Тьху ти … Антон Петрович – генеральний директор брокерської кампанії  ФорексКепітал. Вибачайте, що  так пізно. – Марк імпровізував на ходу.  – Але термінова інформація. Зараз ринок йде догори. Бачу, що ваш рахунок виріс на шістдесят відсотків.

 - Аа? Так? – Ніби розгублено відповів старий.  – Чудово. Дякую Антон Петрович. Не сумнівався у вашому професіоналізмі.

    Богдан закрив двері офісу  і показав йому пальцем на мобільний. Марк, розуміючи, кивнув і включив на голосний зв’язок. І, відчуваючи азарт, продовжив:

- Раміль  Бекбетович – ринок іде вгору.  Це ідеальний шанс подвоїти капітал. Не можна впускати  такий момент

  Зависла тиша. Марк відчув, як змокріла від поту його сорочка. Він трохи послабив краватку. Глянув на Богдана – який німою статуєю застиг дивлячись на трубку телефону, ніби загіпнотизований. 

Здалося, пройшли години, доки вони почули:

 - І що яка сума нам потрібна?  - Голос старого звучав відсторонено. Ніби він обговорював не інвестицію на тисячі доларів, а колір краватки до сорочки.

 - Ну потрібно, ще хоча б сотню тисяч.

Пульс Марка вже відбивав барабанний дріб.

 - Ні! - Було чути, як старий скривився. – В мене немає часу бавитися по дрібницях. Готовий інвестувати мільйон доларів.  Або не витрачайте мій час. Думайте до завтра. Якщо надумаєте  наберете мене після семи вечора.

 В трубці пішли гудки.

 Марк повільно опустив телефон. Хлопці мовчки дивилися один на одного.

   Богдан повільно піднявся і підійшов до Марка. Від нього війнуло дивним холодом-запахом. Ніби тухлим фаршем з зіпсованої морозильної камери.

- Марк.  – Бодя взяв його  за плече і трусонув. – Марк!

  Посмішка Богдана раптом перетворилася в хижий нелюдський вишкір. З кутиків вуст потекли цівки крові та бульбашки брудно сірої піни.  Вибалушені очі втупилися в настрахані хлопця. Пальці, твердими нігтями-пазурами врізалися в його тіло, роздираючи сорочку, шкіру до самого м’яса. Богдан трусив його як собака теліпає ганчірку:

– МАРК!!!!