Скандал у "Русі вітрів"

Д і й о в і о с о б и

М а р к і я н Мацаслевський, впливовий підприємець, господар промислового кварталу «Рух вітрів».

П ’є р, помічник підприємця.

А н т о н і й, князь Жалюзі.

К л и м е н т і й Пільговський, чиновник.

О р е с т, слуга чиновника.

М а л ь в а Пільговська, дружина чиновника.

Ганс К е р л є х е н н, впливовий підприємець, господар столичного промислового кварталу "Чорний узвіз".

Л у к а ш, поет з Харкова.

Г р и г о р і й Іскра, капітан кавалерії.

Охоронці Маркіяна.

Охоронці Керлєхенна.

Слуги чиновника.

Дія відбувається в республіці. Підприємство Маркіяна, його кабінет, промисловий квартал «Рух вітрів»

Дія перша

Сцена 1

Кабінет Маркіяна.

Входить П’єр. Маркіян сидить за столом.

П ’є р. Пане, вам надійшов лист від Ганса Керлєхенна! Він сьогодні ж прибуде до «Руху вітрів» з метою обговорити ваші подальші відносини.

М а р к і я н. Що?! Цей чортовий пан-підприємець столичного кварталу

«Чорний узвіз»!? Він же повинен був прибути ще місяць тому! Імператор…

П ’є р. Т-а-а-а-а-к, але ж ви пам’ятає, що минулого Різдва ви посварилися з підприємцем Гансом Керлєхенном.

М а р к і я н. Ну звісно, тому що він казав, що портрет моєї дружини «занадто перебільшений». Сам винен, що так сталося.

П ’є р. Він відправився разом з трьома охоронцями!

М а р к і я н. А чому тільки сьогодні надійшло повідомлення? Перед Різдвом!

П ’є р. Пане-пане. Я сам не знаю. Сказали передати повідомлення.

М а р к і я н. Гаразд, я зустрінусь з ним віч-на-віч.

П ’є р. Ледь не забув, пане! До вас ще їде з Фельдмаршалове князь Антоній Жалюзі, власник родового маєтку Жалюзі, переданий у спадщину від його прадіда Жозефа Жалюзі.

М а р к і я н. Ах, П’єре, що князь бажає на цей раз?

П ’є р. Гнівається він. Він був такою довіреною особою в столиці, але замість того, щоб поставити його у міністра – поставили іншого. Але він, напевно, хоче аудієнції з вами з приводу землі.

М а р к і я н. Міської землі? Мені ніколи з ним аудієнцію влаштовувати. Тож, нехай почекає. Я не підкоряюсь йому!

П ’є р. Пане! Будьте обачливими до князя. Якщо ви його розізлите ще більше, він забере ваше майно.

М а р к і я н. А його – указ – не потрібен мені! Будь я на місці міністра, я би майно його відібрав би кращим чином. Зараз же – указ його дядька чинний і відтепер я власник промислового кварталу.

П ‘є р. Ну гаразд, пане, але якщо що, то я за дверима постою. Буду все чути. Бо ще, не приведи Господь, все тут рознесе. Але якщо що, то я і надійна охорона завжди буде з вами.

М а р к і я н. Тільки скажи, П’єре, о котрій годині він приїде сюди «на аудієнцію»?

П ’є р. Точно не знаю, пане, але гадаю, що він вже в місті.

М а р к і я н. А той підприємець, нагадай, коли приїде?

П ’є р. Сьогодні. Рівно о дванадцятій.

М а р к і я н. Добре. Дуже добре! До речі, вже одинадцята, тому в мене, гадаю, є ще час на те, щоб підготуватися, П’єре, чи не так?

П ’є р. Ну звісно, пане. Мені час іти. Не буду вам заважати. Коли вони з’являться, я вас негайно попереджу про це.

П’єр виходить.

Сцена 2

Кабінет Маркіяна.

Входить охоронець. Маркіян на місці.

О х о р о н е ц ь. Прибув князь Антоній Жалю…

М а р к і я н. Скажіть, що я зайнятий і мені потрібна тиша.

Входить Антоній.

А н т о н і й. Я тобі зараз скажу, кому потрібна тиша, Ваше Підприємництво! Я прийшов поскаржитись.

М а р к і я н. Ваше високосте! Тиша в кабінеті – це святе! Занадто грубо!

О х о р о н е ц ь. Мені його вивести, пане?

М а р к і я н. Князю, давайте тільки швидше з вашою «аудієнцією». Ви прийшли сказати, що я отримав квартал усупереч всім нормам бюрократії?

Охоронець виходить.

М а р к і я н. Вас це турбує?

А н т о н і й. Ні, зовсім інше… інше!

М а р к і я н. Сідайте і ми з вами поговоримо, що інше може бути.

А н т о н і й. У порті підпалили мій корабель!

М а р к і я н. Корабель? Князю, до чого тут я? Зверніться в поліцію.

А н т о н і й. Поліція усе розслідувала. Усе! І не знайшла жодних слідів. Жодних! А потім…

М а р к і я н. Слухайте, я зовсім зайнятий, на відміну від вас. У мене рівно о дванадцятій зустріч з паном Керлєхенном.

А н т о н і й. Що? Зустріч з цим… Керлєхенном? Господарем «Чорного узвізу»!

М а р к і я н. Так! Ви його знаєте?

А н т о н і й. Ха!.. Я з ним двадцять років знайомий.

М а р к і я н. Нічого більше не хочу знати! Вам відомо, він назвав портрет моєї дружини «перебільшеним»?

А н т о н і й. Абсолютно ні! Я сказав йому, що ваш портрет «перероблений», так і сказав, а він напевно подумав, що я сказав «перебільшений». Датчанин за походженням! Я ж розмовляю лише багатьма мовами світу: українською, польською, англійською, французькою, голландською, латинською, італійською, німецькою…

М а р к і я н. Ми пишаємося вами!

А н т о н і й. Грецькою, китайською – китайською! Я був у Гуанчжоу, ви собі можете уявити!

М а р к і я н. (Хлопає долонями) Бравісимо! Може ви підете? З кораблем я ніякого відношення не маю. У мене зовсім немає часу! Розумієте?

Сцена 3

Кабінет Маркіяна.

Входить охоронець. Маркіян і Антоній на місці.

О х о р о н е ц ь. Климентій Пільговський!

М а р к і я н. (Шепотом) Чиновник!

Охоронець виходить. Входить Климентій.

К л и м е н т і й. Пане підприємцю з далеким майбутнім!

М а р к і я н. Пане Пільговський! Прошу, сідайте. Ми рік не бачились! Як у вас справи?

К л и м е н т і й. Я ось хотів повідомити вам про жахливі повідомлення…

М а р к і я н. Як! Вони не втішні?

К л и м е н т і й. Однак! Я все ж таки прийшов довідатись про те, як там мій давній друг.

М а р к і я н. Пам’ятаю, як ви мені подарували збірки Кравченка. В мене від них справжня романтика наростає удома.

К л и м е н т і й. Це приголомшливо, але є одне, що може вас зацікавити. І це… Можете виходити!

Входять Орест і слуги з картинами.

О р е с т. І так. Ось, пане, як ви і казали: три портрети із зображеннями міст: Берлін, Венеція і Варшава. У вантажівці зберігаються ще три портрети із зображеннями єпископа, голови парламенту і великого адмірала. Також три натюрморти із зображенням яблук, груш і кавунів. Загалом дев’ять картин у нашому розпорядженні. Куди ці покласти?

А н т о н і й. Нехай потримають, бо ще панові не сподобаються усі… Венеція? Пам’ятаю, коли з дружиною ми їздили на медовий місяць. Ці човни, канали, наче острова якісь… Слухайте, якщо він не обере Венецію, тоді візьму її я, тільки за скільки карбованців, не підкажете? В мене повна колекція картин з Венецією. Тож, я приєднаюся: Мацаслевський, які картини ви оберите?

М а р к і я н. Я обираю…

А н т о н і й. Усі? Так?

М а р к і я н. З міст мені тут ніщо не подобається.

А н т о н і й. Та як він сміє! Він не хранитель мистецтва!

К л и м е н т і й. Панове…

А н т о н і й. Зачекайте, я…

К л и м е н т і й. Винесіть ці картини і принесіть нову пару з постатями.

О р е с т. Буду зроблено!

Виходять слуги з картинами.

А н т о н і й. Венеція! Я її беру! Скільки тільки?

О р е с т. Пане (до князя)…

А н т о н і й. Між іншим перед тобою князь Антоній Жалюзі з Фельдмаршалове, пане!

О р е с т. Даруйте, князю, просто часи...

А н т о н і й. Часи? Часи? Часи? Краще не питав би! Я краще візьму картину з Венецією!

О р е с т. Вони належать пану Пільговському.

А н т о н і й. Я - знаю… знаю... (до Климентія) Пане чиновнику, чи можу я її викупити? В мене колекція їх на повну. З одним я якось посперечався, чиє місто найкраще – Венеція чи Флоренція. І я оголосив йому парі: хто більше набере картини із зображенням певного міста, той буде правий.

К л и м е н т і й. Так вони ж обидва прекрасні на всю Італію.

А н т о н і й. А мені головне тримати їх при собі. Я візьму її?

К л и м е н т і й. Авжеж беріть!

А н т о н і й. Merci! Тебе слуга як, до речі, звати?

О р е с т: Орест, по імені.

А н т о н і й. Гаразд, Франсуа, дякую. Тоді я вже піду.

О р е с т. Я Орест, князю!

А н т о н і й. Ви однакові з ним на одне обличчя.

Виходить Орест.

Дія друга

Сцена 1

Кабінет Маркіяна.

Входить П’єр. Маркіян, Антоній, Климентій і слуги на місці.

П ’є р. Пане Мацаслевський! Вони тут! Ганс Керлєхенн тут!

М а р к і я н. Вже рівно дванадцята? Як я міг забути!

Входять Керлєхенн і троє його охоронців з гвинтівками.

М а р к і я н. Добродію!

К е р л є х е н н. Добродію!

М а р к і я н. Вас занесло сюди за сотні кілометрів, за пятдесят міських вулиць і чотириста кварталів. Кажіть, що сталось.

К е р л є х е н н. Пане! Я приніс важливу ноту. Це обговорення щодо залагодження конфлікту. Я наполягаю на цьому.

М а р к і я н. Ви занадто поблажливий, пане. Що ж ви, пане, гадаєте, що ми знайдемо рішення щодо налагодження зв’язків, не дивлячись на всі ці розбіжності?

К е р л є х е н н. Звичайно!

М а р к і я н. І навіщо ж вам здалась охорона? Грізна. Озброєна. В чорних плащах, капелюхах і чоботях. Попрошу відкласти зброю, вам.

К е р л є х е н н. Це на все краще.

М а р к і я н. На краще?

К е р л є х е н н. Абсолютно! Бо інакше вам не скажуть про вирішальні засідання робітничого класу, який бунтує направо і наліво!

М а р к і я н. Амінь вам!

Сцена 2

Входять П’єр і двоє охоронців, тягнучи Лукаша.

Л у к а ш. Я нічого не зробив! Відпустіть… відпустіть… негайно відпустіть, та як ви смієте, нелюди!

М а р к і я н. Що відбувається?

П ’є р. Пане!.. Е-е… І пане, і пане, і пане, і вам теж панове. Цей чоловік був спійманий біля цієї будівлі, під вашим вікном! Я так розумію, він хотів спланувати теракт.

Л у к а ш: Теракт? Протестую! Я зовсім не терорист!

П ’є р. Справді? А чого ж тоді у вас були виявлені листи з відповідними переписками, з яких йшла адреса «Чорного узвізу»?

Л у к а ш: Ви зовсім не розумієте, якщо ви хочете дізнатися, то вимагаю, щоб мене відпустили. Я людина вільна від кріпосного праву!

П ’є р. Він бреде, кріпосне право давно як вже нема, я його виведу.

М а р к і я н. Варто, вільні!

Двоє охоронців виходять

Л у к а ш: Дякую Вам! (на коліна встав) Дякую вам! (встав) Моє ім’я, панове, Лукаш, я поет, філософ, мислитель і просвітник, мені двадцять шість років. Я саме народився у найвеличнішому місті усіх часів – Харкові. Але я майже все життя подорожував у Флоренції…

А н т о н і й. Флоренції!? Виведіть його звідси. Венеція… ось що воно є, ніж Флоренція!

Л у к а ш: Це було грубо, пане! Я якраз приїхав сюди з метою написати поему. Я напишу її таку, яку всі будуть читати і вчити напам’ять. Усі знатимуть! Проте я… думав, думав, гадав, гадав, гав ловив, ловив, двічі падав у багнюку, і….

К е р л є х е н н: І не догадав.

Л у к а ш: Так, не догадав. Хоча я мав все ж ідеї про романтику, пролетарію, але коли я тут опинився… Усе таке яскраве, і навіть не олійними фарбами… Ваш квартал – просто ідеал для робітників, які вам служать… Просто справжній шедевр неназваного живопису. Шкода, що я не художник.

К е р л є х е н н. Отже, пане Мацаслевський, я готовий виставити вам рахунок.

М а р к і я н. Ви сказали спочатку про ноту, і вже зараз кажете про рахунок? Від вас нічого не можна очікувати. Ну звісно ж, звісно. П’єре, записуй, я диктую.

П ’є р. Завжди готовий. Що писати?

М а р к і я н. Пиши таке: «Ваша Високосте, столичний князю, з питаннями щодо вирішення цього неприпустимого і недооціненого конфлікту, я гадаю, що ми зможемо це урегулювати, тільки, якщо ви відправите куди подалі, десь у Париж, господаря кварталу «Чорного узвозу».

К е р л є х е н н. Що це значить? Та як ви смієте!

П ’є р. "…Чорного узвозу". Так, готово.

К е р л є х е н н. Причину назвіть!

М а р к і я н. Не хвилюйтеся, пане, столичний князь тут ні до чого. Однак! Ви достатньо самі прорахувались.

К е р л є х е н н. Тобто...

М а р к і я н. Це ви назвали дружинин портрет «перебільшеним»!

К е р л є х е н н. Хто я?

М а р к і я н. За тисячу чортів до Господа все ясно і так.

К е р л є х е н н. Послухайте, пане добродію. Я не винен! Це все князь, не столичний, а... а... Цей! (до Антонія) Він... він сам мені сказав це. Я йому повірив, бо бачите він щось говорив змішано. І передав вам.

А н т о н і й. Так, я сказав, що його портрет «перероблений», а не «перебільшений».

К е р л є х е н н. Я двадцять років живу на цій землі, вчив українську, вчив французьку, слово за словом, речення за реченням, текст за текстом, і ви, князь нестоличний, думаєте, що я не розумію вас?.. Ой, ой, ой-ой-ой, серце, серце… (звалюється на підлогу)

Охоронець номер 1. Пане! Пане! Що з Вами!?

А н т о н і й. Я тут ні до чого.

М а р к і я н. Може лікаря?!

Охоронець номер 3. Пане!

Охоронець номер 2. Лікаря сюди! Лікаря...

Охоронець номер 1. Тихо! Він щось бурмоче!

К е р л є х е н н. Во... ди...

Охоронець номер 1. Води! Швидше! Води!

Охоронець номер 2. Води! Води!

К е р л є х е н н. Води….

Охоронець номер 2. Зараз, пане, зараз буде холодна вода.

К е р л є х е н н. Ні!..

Охоронець номер 3. Він стогне, що з ним таке?

Охоронець номер 2. Може паніка?

Охоронець номер 1. Яка паніка? Це через князя!

А н т о н і й: Не такого я очікував... Стривайте, що?!

Охоронець номер 1. Ти (до охоронця номер 3) розберися з ним.

Охоронець номер 3. (Тримає гвинтівку, підходячи ближче до Антонія)

А н т о н і й. Я не винен! Не винен! Мацаслевський, скажіть йому!

М а р к і я н. Тільки давайте без крові, прошу вас! Я витратив купу грошей на ремонт кабінету. На вулицю. На вулицю!

Охоронець номер 3. Значить на вулицю. (схопив Антонія за плече, тримаючи гвинтівку, поки він тримав картину). Пішов!

А н т о н і й. Я князь! Ти мене не вб'єш просто так!

Охоронець номер 3. Чому це ні? Можу! (кинув його у підлогу, готуючись цілятись) Кінець аристократію!

Бах! (Охоронець номер 3 впав на підлогу, усі подивилися на Пільговського з револьвером)

П 'є р. О Господи!

М а р к і я н. Я сказав без крові!

К л и м е н т і й. Кров і так була би (опустив револьвер). Цього не уникнути (сів на стілець).

А н т о н і й. Хай там як, але... але... я дякую вам... пане Пільговський! (лежачи, впав непритомним)

П 'є р. Він теж непритомний! Лікаря! Поліцію!

М а р к і я н. Ні-ні-ні-ні. А ось поліцію, П'єре, викликати не будемо. Спочатку, П 'єре, піди-но і покликач санітарів. Треба ще вияснити, що з Керлєхенном. Як він?

Охоронець номер 1. (Встав і подивився на Маркіяна віч-на-віч) Як він? Як він? Що з Петром?!

М а р к і я н. (Подивився вбік на лежачого охоронця номер 3) Ну, він мертвий. Все-рівно я відповідальний за всіх вас, панове, хто знаходиться у моєму кабінеті. І це ви - винні. Якби ваш Петро поніс князя на вулицю, тоді би в мене питань малото було якось. А він зупинився, тепер я запитаю вас - що тут відбувається? Чому ваш головний лежить? Чому князь лежить? Якого дідька тут проливається кров, в моєу кабінеті, скажіть мені?

П 'є р. У вас проблеми, пане.

Охоронець номер 2. (Встав) Між іншим, Ганс Керлєхенн дихає.

М а р к і я н. Тоді, я попрошу води. П'єре!..

Охоронець номер 1. Заждіть! (Зупинив його) Вода почекає. В нас в "Територіальному загоні" є гласне правило - якщо один з наших гине від іншої руки, то ця рука повинна бути розчавлена.

Охоронець номер 2. Саме так! (Приготував гвинтівку)

М а р к і я н. Не тут, і не мене, будь-ласка!

К л и м е н т і й. Мене включно!

Охоронець номер 1 і 2. (Цілються в Маркіяна і Климентія)

Входять Мальва і Григорій.

М а л ь в а. Климентію!

Охоронець номер 1 і 2. (Опускають дула)

К л и м е н т і й. Мальво! Як же я радий тебе…Стривай! А це хто біля тебе? (Роздивляється в усіх) Невже ще один охоронець?

М а л ь в а. Климентію, це мій друг Григорій Іскра, капітан, кавалерист. У нього є кінь. Він на ньому мене привіз сюди.

К л и м е н т і й. Ікра... Хто?

М а л ь в а. Ну як же не ясно? Григорій Іскра.

К л и м е н т і й. Іскра... Іскринько моя, ти забула, що в мене складність почути літеру «с»? Нехай так, і чому ти з ним прийшла?

Г р и г о р і й. Між іншим, вона погодилась поїхати зі мною у Париж.

К л и м е н т і й. Що!? Париж!? Мальво!?

М а л ь в о. Це не про те, що ти думаєш, коханий.

К л и м е н т і й. Зрадниця! Як ти могла!? Ми ж дванадцять років як пара, з чотирма дітьми, як ти могла відправитись у Париж з ним?

М а л ь в а. Ти ж ці дванадцять років не на мене звертав увагу. Ось і зробила це. Ти тільки те і робиш, що з паризькими жінками ти листуєшся частіше, ніж зі мною. Тому я відправлюсь з Григорієм, щоб усе дізнатися!

М а р к і я н. Що тут відбувається? Климентію?

К л и м е н т і й. Так, можливо, це правда, але це не значить, що я тебе не кохаю!

Г р и г о р і й. Корабель до Марселя через чотири години. Варто поквапитись.

К л и м е н т і й. Ось ти і їдь у свій Париж! Мальва моя - нікуди не поїде. Без мене.

Г р и г о р і й. Без вас? Знаєте, скільки мені це коштувало?

М а р к і я н. Гей, народ, припиніть ці сварки в моєму кабінеті!

К л и м е н т і й. Зараз ти отримаєш від мене прочухана! (Дістає револьвер)

Г р и г о р і й. Ні, ти отримаєш! (Дістає револьвер)

М а л ь в а. Господи! Заспокойтеся - один самозакоханий, а інший вдовірлевий!

Г р и г о р і й. Як це? Ти ж, Мальво, обіцяла мені, що ми будемо разом?

К л и м е н т і й. Що?

М а л ь в о. Ну так! Це ж був урок для чоловіка мого, що дружину свою не можна залишати наодинці між собою!

Г р и г о р і й. Невже? Бовдур! Бовдур! Повівся! Як так? Я ж повірив. Це все через тебе, пане чиновнику!

М а р к і я н. Не стріляйте!

Сцена 4 (Німа сцена)

Усі застигають, крім П ’єра і охоронців номер 1 і 2.

П’ є р. Отже, панове, я думаю вам краще звідси піти. Однак! Я впевнений, що ваш Петро отримав кульове поранення, але не смертельне.

Охоронець номер 1. І як ви це зрозуміли?

П ’є р. Гляньте на нього. Він лежить животом на підлогу, але якщо придивитися, то можна почути його слабкуватий вдих і видих.

Охоронець номер 2. Так. Але я не чую це.

П ’є р. Бо все тому, що ви оглухли від пострілу з револьвера, тому ви не чуєте нормально! Пульс перевірте!

Охоронець номер 2. Так, є пульс! Але слабкий.

П ’є р. Принаймні так! Він житиме, панове.

Охоронець номер 1. Хутчіш неси Петра, я Ганса Керлєхенна понесу!

А н т о н і й. (Лежить, але отямився) Ой... Ой!.. Що зі мною?.. А це хто такі?.. (Дивиться на Климентія і Григорія) А це, що за міледі? (Дивиться на Мальву) Ой! Я краще піду. (Встав, несе картину). Ой! Вітаю вас, джентельмени. Зі святом вас.

Виходить Антоній

Охоронець номер 1. Ану стій! Це князь!

Виходять охоронець номер 1, 2 і 3, і Керлєхенн.

Лукаш. Оце так! Справжній сімейний конфлікт, зрада у відносинах! Боротьба заради кохання і страждання від неї! Кинути свого чоловіка заради солдата, який захищає свою країну, свою Батьківщину! Оце так! Це приголомшливо! Браво, бравісімо! Треба встигнути записати, допоки вони не закінчать цей конфлікт! Просто приголомшливо! Нарешті, я знаю, що написати, тільки як її назвати? Хм-м… Точно! Я назву її «Та що він собі думає?». Ай який же я розумний, ні це ти розумний, ну гаразд, це я розумний. Ні-ні-ні, може… Ай гаразд, не варто їм заважати в цьому. Бо це справжня романтика!

Сцена 5

М а р к і я н. Та що ви собі дозволяєте! Ніхто не має загинути! Чуєте? Personne ne devrait mourir! Бо інакше...

М а л ь в о. Благаю вас, пане, зупиніть їх!

М а р к і я н. Пані, я вас розумію. Je te comprends.

М а л ь в о. Ви прямолінійний!

М а р к і я н. Ну годі вам! П’єре! Де Керлєхенн?

П ’є р. Вони попрощалися і пішли. Не турбуйтеся про це, я все вже зробив як слід.

М а р к і я н. Добре, П’єре, я тебе за це підвищу. А поки треба з ними розібратись. Охороно!

Входить охоронець.

О х о р о н е ц ь. Пане… Господи! Що тут коїться!?

М а р к і я н. C'est une longue histoire... Тобто, це довга історія. Виведіть їх, благаю, окрім П’єра ж звичайно! Нехай вони розбиратимуться за межами підприємства, може навіть кварталу! Мені потрібна тиша!

О х о р о н е ц ь. Буде зроблено, пане.

Входять ще двоє охоронців.

Виходять Климентій, Мальва, Григорій і троє охоронців.

Дія третя

М а р к і я н. Enfin! Нарешті! Все закінчено. Я забуду те, що тут сталося і не повернусь до цього минулого. До речі, котра зараз година, П’єре?

П ’є р. Приблизно о пів на друга, пане.

М а р к і я н. Добре, вже зовсім скоро обід. Дуже добре, мені якраз потрібно буде подумати над тим, що взагалі відбувалося від дванадцятої до пів на другої.

П 'є р. Але ж ви тільки що сказали, що ви це забудете!

М а р к і я н. П'єре! Я вже піду мабуть, мені потрібно поспати. Нарешті, за що мені таке взагалі? В моєму кабінеті?

Л у к а ш. І не кажіть, пане Мацаслевський, я ім'я запам'ятав з документу, про який я вам не скажу. Зате я написав поему «Та що він собі думає?»

М а р к і я н. Та що ти собі думаєш!?

Л у к а ш. Я вже піду мабуть, на все добре.

М а р к і я н. Ні! Тепер ти будеш стояти! Де мій револьвер?

Л у к а ш. Справді? То я стану вашим новим робітником?

М а р к і я н. Ти станеш більш як танцюристом під кулі револьвера, аніж робітником! А ну стій!

Л у к а ш. Прощавайте, панове! Я про вас не забуду!

М а р к і я н. Стій! Поет-терорист!

Виходять Маркіян, Лукаш

П 'є р. Що не день, то одні скандали напишуть в газетах.

Виходить П'єр.