Людське, надто людське

Мене сповнює відраза і ненависть до людей. Я ненавиджу несправедливість, якої можна було уникнути. Мене нудить від приналежності до найнебезпечнішого і найбільш руйнівного виду живих істот на цій планеті. Чим більше ми мислимо, тим більше красномовних пояснень своїм звірствам ми здатні створити, тим закореніліше ми виправдовуємо себе, тим міцніше закриваються наші очі на все, що відбувається довкола. Під «мисленням» я маю на увазі не раціональний аналіз доброго та поганого, не спробу уявити себе на місці слабших, не гуманну апеляцію до співчуття до всіх живих істот без винятку, особливо тих, чиї голоси не чують. Для більшості з нас мислити означає й надалі оточувати себе зручною інформаційною бульбашкою, яка щоразу лише підсилює психопатичні відхилення, зарозумілість, лицемірство. І ставлення людей до тварин — найточніший тому доказ.

Нещодавно на сторінці Благодійного фонду «Домівка врятованих тварин» з’явився пост про домашнього кота, який втрапив у капкан, встановлений на території, де цей кіт мешкає і лишається на самовигулі. Незважаючи на відрізані капканом задні лапи, на місці яких, як видно на відео, зосталися лише обрубки, покриті засохлою кров’ю кісток, на які тварині доводилося спиратися під час пересування, переламаний хвіст і решту травм, тварина продовжувала повертатися до свого дому — місця, де, як вдало відмітили власники фонду, цього кота, мабуть, звали «своїм».

«Своїм».

Люди знали про це. Ким би не були його власники, вони не могли не знати, що трапилося з цим котом. Скоріш за все, вони чули ті крики, бачили його стан, і продовжували закривати на це очі, ігнорувати власну провину. Дозволю собі уявити, що те йобане падло, якому спала на думку садистська ідея встановити пастку проти диких тварин (чия поява в місцях проживання людей, варто зазначити, завжди є результатом систематичних помилок та егоїстичних дій тих самих людей), вважало це рішення єдино вірним. Можливо, у того кретина навіть прокинувся якийсь вигаданий інстинкт захисника власної родини, мисливця.

Мисливці — це шматки йобаного, смердючого, вірусного гівна. Це ракова інфекція, пухлина планети. Мисливців потрібно відстрілювати так само, як ці психопати відстрілюють бродячих собак, вважаючи себе необхідним чинником порядку та безпеки. Офіційно дозволене на правовому рівні полювання, відстріл будь-яких тварин — це вкрай погано замаскований психічний розлад. Використовуючи всі наразі доступні нам засоби, маючи інформацію і будучи, як багатьом здається, розвиненим (що б це не означало) видом, є цілковито можливим і необхідним запобігання розповсюдження будь-яких тварин у місцях, де люди не бажають їх бачити. І ці превентивні методи не повинні зводитися до таких очікувано-людських способів, як відстріл або отруєння.

Але наступного разу, коли зграя бродячих собак, які стали такими виключно завдяки безвідповідальності та недоумстві людей, будучи істотами зі значно меншою, на відміну від нас, здатністю до усвідомлення власної поведінки, загризе якогось малого виблядка, батько того виблядка обов’язково вхопить зброю і, вважаючи, що його дії є абсолютно виправданими, влаштує тим тваринам пекло на землі, так ніколи і не усвідомивши причинно-наслідковий зв’язок. Подаючи при цьому іншому, не менш "розвиненому" представнику так званого домінуючого на Землі виду, приклад і моральний дозвіл чинити з іншими, беззахисними істотами так само.

Вірус «людина» продовжує жити, захищає себе, нищить або підпорядковує на своєму егоїстичному шляху слабких. Цикл страждання є запорукою ключового еволюційного принципу виживання сильнішого, відповідно до якого хтось завжди має програти, комусь завжди випадає агонія, для багатьох, включно з людьми, навіть швидка смерть зовсім не гарантована.

І хай як би я не захоплювався активістами, хай скільки здорового глузду, витримки і логіки не демонстрували вегани, яких би розмірів не сягали донати організаціям захисту тварин — постів, схожих до вищеописаного, стає щоразу більше. Тварин, скалічених людиною, які опинилися в цьому абсурді життя з тими самими правами, що і ми, не стає менше.

Я не вірю в щасливий кінець. Історія людини — це одна суцільна і невпинна кровоточива рана на нашому власному тілі та на тілах тих, за кого ми маємо нести відповідальність через подаровану нам еволюцією змогу ставити під сумнів норми, намагатися викоренити дискримінацію, усвідомити, що історичний аргумент про м'ясоїдство або полювання в більшості сучасних країн зараз настільки ж актуальний, як інцест або цілеспрямоване вбивство найслабшої дитини задля збереження роду. Натомість лише одиниці обирають діяти на користь слабких, тих, які, по правді, несправедливо вважаються слабкими за нашими власними, виключно людськими стандартами.

Я не впевнений, що люди заслуговують на щасливий кінець — злагоду та мир, бо наше вибіркове та упереджене ставлення до тварин — це головний показник того, чи ми дійсно мусимо розповсюджуватися: народжувати, знищувати, захоплювати, домінувати. Я продовжую дотримуватися думки, що саме глобальна зміна у співіснуванні з іншими видами і є тією складовою людського его, котру ми мусимо подолати, з якої ми повинні вирости. Лише дійшовши стану розвитку свідомості, в якому людство спільно жахатиметься непотрібного страждання, якого можливо і необхідно уникнути, ми матимемо шанс на самопорятунок.

Досвід вбивства тварин споконвіків використовувався як технічний і психологічний пролог до масових вбивств людей. Чадним газом нацисти вбивали євреїв, та коли веган-активіст (чий образ, можливо, колись і був дещо самопідривний та компрометуючий, однак з розвитком доступу до інформації зараз середньостатистичний веган виглядає та почувається за всіма критеріями краще такого самого середньостатистичного м’ясоїда і має помітно сильніший обов’язок бути здоровим та інформованим) називає масове та щохвилинне вбивство тварин негуманним або, не приведи випадок, кличе це геноцидом — тупоголові, короткозорі та обмежені у розвитку «гуманісти» миттєво ображаються та апелюють до маніпуляцій або — найгірше — використовують власні шизоїдальні схильності до небесних казок в обгортці релігій, забуваючи при цьому, що життя за визначенням рівне, бо кожна жива істота, яка здатна відчувати біль та страх, прийшла в цей світ без згоди, а отже, має однакові права на уникнення страждань, які не повинні визначатися користю від цієї істоти для нас.

Чи варто й згадувати, що більшість текстів, які благочестиві віруючі вважають своїм моральним компасом, були вицарапані на шкірах тварин, які, незважаючи на буцімто довершений божий план, померли геть не без страждань і заслуговують на справедливе та рівне ставлення, радше ніж оповите масовим психозом ритуальне жертвоприношення, яке ми, Apex Predator, самообманно загорнули в обгортку релігій, намагаючись приховати таку притаманну нам жагу крові та вбивства, невпинно наголошуючи при цьому на важливості моралі.

Як підсумок цих хаотичних та підживлених найчистішою ненавистю думок, дозволю собі прохання максимально допомагати тваринам та тим небагатьом людям, котрі про них дбають. Мусимо вбити в собі вибірковість, селективність і розподіл на «домашніх та вуличних», «своїх та чужих», «корисних та непотрібних» тварин. Саме в цьому полягає ключ до нашого спасіння і, можливо, позбувшись цього «надто людського» в нас самих, ми нарешті знайдемо спокій.