Гарбузеві сльози

Жив-був Крадій. Він жив на звичайному підвіконні, бо був підвіконним гномом. Кожного ранку він крав печиво і шматочок сніданку у господаря, крав трохи чаю та цукру і міркував, який же він крадійний Крадієць. Його дивувало, що взагалі в житті він народився Крадійцем — адже насправді він цього не хотів. Він хотів народитися яблуком. І відчував глибоку провину за те, що народився саме Крадійцем.

— Як шкода, що я не яблуко, — любив повторювати Крадієць, крадучи олівці й папір зі столу та ховаючи все це у вкрадені шкарпетки.

Ось такий він був — простий гном сам по собі, з доброю душею. Але зі складним характером — бо трохи в душі мав злодійства, як справжній професіонал пластилінових справ. Дивний був, що й казати.

Цей Крадієць ніколи не мав ані сім’ї, ані друзів і не хотів їх мати. Бо тоді довелося б ділитися вкраденим — а цього йому зовсім не хотілося. Можливо, самотність зробила його диваком? Хто знає...

Крадієць любив закидати ногу на ногу, схрещувати маленькі руки і думати. Він думав про те, який він поганий і недосконалий.

— Що зробило мене поганим? Може, постійні крадіжки? Треба зав’язувати. Але почну з понеділка. Перестану красти смугасто-зелені шкарпетки. Так. Замість них буду трохи красти жовті шкарпетки. Так я потихеньку відвикну від крадіжок смугастих шкарпеток узагалі. Але це, звісно, лише найменше, що я можу зробити... Хотілося б одразу перестати красти — просто зараз, раз і назавжди. Але в мене не вийде, бо навіть у поганців так не виходить. А я поганець і злодій... Тільки злодії, окрім сніданку, крадуть ще й трохи солі, щоб підсолити. Тільки злодії мріють стати яблуками — бо хороші хлопці мріють перемогти злодія. До речі, а де мій добрий хлопець?

І тут Крадієць зрозумів, що в нього немає доброго хлопця, який би переміг зло і перевиховав його.

— Треба доброго хлопця вкрасти.

Наступного ранку, прокинувшись, Крадієць пройшовся всім підвіконням у пошуках доброго хлопця, якого можна було б украсти й привести до себе, щоб той його перевиховав. Але не знайшов. Зате знайшов Гарбузового хлопчика біля кухонного столу.

— Як тебе звати?

— Гарбузик... але всі звуть мене Гарбузеня, — перелякано й ніяково відповів хлопчик.

— Ти, бачу, гарбузовий хлопчик... А ти знаєш якихось добрих хлопчиків?

— Так, я сам, можна сказати, добрий хлопчик! — не без гордості відповів Гарбузик. — Я щоранку і щовечора чищу зуби, а головне — пишу казки.

— О! Чудово! Ходімо, я тебе вкраду!

І Крадієць украв Гарбузового хлопчика, взяв його на руки й потягнув до себе на підвіконня.

— Ну все, ти вкрадений. Тепер ти маєш перемогти зло! — задоволено сказав Крадієць.

Гарбузик якось дивно подивився на нього.

— Я не хочу... Я втомився боротися зі злом. У мене немає стільки добра, щоб перемогти все зло... — і гарбузовий хлопчик розплакався. Сльози-сінинки впали на підвіконня.

— Та що ж це таке — не щастить і не щастить... — засумував Крадієць, а потім зібрався і сказав: — Добре, не переживай. Ми спочатку знайдемо тобі силу і добро, а потім уже й моє зло переможемо. Добре?

— Добре...

— Ну от і все! Тримай хустинку, витри свої гарбузові сльози й висякайся.

І Крадієць віддав свій біленький випраний носовичок доброму гарбузовому хлопчикові.