Вася і Вампір

— Сууууукааааа! — крик вирвався мимоволі, але якщо вже так, протягнути його було необхідно. Весь день через сраку, а тут ще й ця срана поличка для взуття! Вася, зав’язавши з підвиваннями, але все ще лаючись собі під носа пострибав на одній нозі з коридора до кухні. Другу ногу він тримав в руці. Він був би й радий відпустити, але мізинчик, який щойно спробував пояснити предмету меблів, хто в домі хазяїн, швидко попустився і тепер нестерпно болів. Не те, щоб тримання за нього зменшувало біль. Але так принаймні було менше шансів на рецидив несанкціонованих розбірок між кінцівкою і всім іншим.

Помилковість цих суджень дійшла до хлопця набагато швидше ніж він міг очікувати. Вже на третьому стрибку йому під ноги кинувся кіт. Не втримавши рівновагу, Вася спробував навчитися літати, як в книжці Дуґласа Адамса. Не вийшло. Він вдарився об підлогу. Тепер вже весь.

— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!!!! — словниковий запас чи то підвів хлопця, чи то був вибитий з нього підступним лінолеумом, але нічого, хоч скільки-небудь осмисленого ніяк не осмислювалось і не говорилось. От і залишалось просто лежати і волати, як в сраку поранений ведмідь.

— Ну, ти ще довго зображатимеш пожежну сирену? — новий голос в своїй хаті завжди звучить трохи незвично. Особливо, якщо незнайомий. Тим паче, якщо ти живеш сам. Вася негайно змовк і одним рухом підвівся. Точніше, він би підвівся, якби не трохи прочинені двері вітальні. Точніше ручка цих дверей, яка зустріла його потилицю смачним металевим дзвоном. Принаймні, у Васиних вухах після удару дзвеніло саме так.

Підіймаючись знову, вже повільно, хлопець спробував в сяйві зірок, які його очі розсипали в сутінках коридору, роздивитись кого там принесло до його оселі в цей і без того досить злопаскудний день. На жаль, зорі більше засліплювали, ніж освітлювали. Тому, прийнявши зважене (на одній шальці — пофіг, на другій — фіолетово) рішення, Вася, спершись плечем на стіну, посунув до кухні. Ввімкнув світло, включив чайник, побачив, що води в ньому нема, вилаявся крізь зуби, виключив, налив води з напів порожнього відра і знову включив. Дістав з морозилки шматок чогось замороженого і приклав до потилиці. Біль потрохи відступав. В голові стало ясно. А потім холодно. І навіть дуже. Поклавши на стіл те, що виявилось курячою четвертю, він глянув у вікно. З вікна на нього дивився, якщо можна так сказати, безголовий білий костюм-трійка.

Вася повернувся до кухонних дверей. Там, спершись на одвірок стояв чоловік, в тому ж таки костюмі, який відображався у вікні, але з головою. Корені темного волосся, що спадало гостю на плечі, показували, що насправді він ніякий не блондин і його мозок не припинив боротьби. Білосніжні зуби виблискували в тьмяному світлі шестидесятиватної лампочки, яку вже давно варто було б замінити на економну, але Вася вирішив дочекатися, поки вона перегорить. А лампочка, вирішила триматися до останнього, як старий, схиблений комуніст за догмати партії. І не перегоряла вже років три. Економні в залі і кухні вже перегоріли по декілька разів. Троє дівчат перегоріли в своєму бажанні зустрічатися з Васею, а ця клята лампочка все ніяк. Від злості знову розболілась голова і хлопець ще раз приклав до неї морожений шматок мертвої курячої плоті.

Незнайомець продовжував мовчки спостерігати. А коли закипів чайник, відірвався від одвірка і підійшов до шафки, що самотньо висіла на стіні кухні.

— Кави в тебе нема. Принаймні, я не став би називати ці помиї кавою. Тому спитаю так: Ерл Грей, чи зелений з жасмином?

— Внизу зліва — пакетик з липою. Тільки обережно. Від одного його запаху цукор в крові піднімається.

— Цукор це добре, — пробурмотів тихенько гість. — Люблю солодке.

В тумбочці й справді був одноразовий пакетик, щільно, але обережно затрамбований липовим цвітом. Розв’язавши його, чоловік аж гойднувся від аромату липи. Вася не обманув — настільки солодкого запаху липи йому вже давно не доводилось відчувати.

— А..?

— Де взяв — не скажу. Нафіга мені конкуренти?

— Справедливо. — незнайомець дістав дві чашки, поклав в кожну трохи “заварки” і залив окропом. Аромат, що й без того вже заполонив кухню став густим, як сироп. Здавалося, саме повітря можна пити, як божественний нектар. Він переставив чашки на стіл і присів навпроти Васі.

— Ну що, давай знайомитись, чи що? Мене звуть Аркадій Семенович.

— Вася.

— Хм, Василь. Чудове ім’я. А по-батькові?

— Нема по-батькові. Я того виродка ніколи в очі не бачив. Чого б я тоді його патронімом користувався?

— Тобто, просто Василь?

— Чому ж просто? Василь Оксанович.

— О! Матронім? Прекрасний вибір. Отож, Василю Оксановичу, мушу вам зізнатися, я вже деякий час спостерігаю за вами і маю визнати, що ваше життя повільно скочується в прірву. І якщо ви нічого з цим не зробите, то воно має всі шанси піти саме по тому органу, через який, зазвичай, нове життя приходить в цей буремний світ.

— О як ти гарно завернув, шо в мене все йде по пизді. Дай вгадаю: ти адвокат, чи то пак нотаріус якогось мого дальнього родича, який мав багатомільйонні статки, нещодавно вмер і заповів все своє багатство мені?

— Ні…

— Чомусь я так і думав. То що ти від мене хочеш, Семенович? І давай швидше, чай стигне.

— Хоча я і не є тим, про кого ви собі фантазували, втім, я все ж можу вирішити ваші проблеми. Хоч і в дещо радикальніший спосіб.

— Чай. Стигне. — Вася демонстративно підняв чашку, трохи подмухав на неї і повільно й голосно відсьорбнув. Гостя трохи перекосило від такої поведінки, але він швидко опанував себе.

— Я пропоную вам угоду: всі борги вашої родини будуть закриті вже завтра. Проблеми з надокучливими бюрократами — впродовж тижня. Гарантовано. Натомість вам потрібно зробити невеличку пожертву: близько п’яти літрів вашої крові на мою сьогоднішню вечерю.

— Хм… — Вася задумався, ще раз підняв чашку і відсьорбнув. — Ай, сука, гаряче!

Поки хлопець відхекувався в спробі подути на обпечений язик, Аркадій Семенович взяв свою чашку і почав шукати очима цукор.

— А де?.. — він поглянув на хазяїна, що перестав вдавати з себе промисловий фен і знову взявся за чашку.

— Нема. Цукор, він наче конкістадор для корінних народів обох Америк.

— Тобто?

— Біла смерть. А ще в мене на нього грошей нема, тому пий, як є. Нічого іншого я тобі все одно не запропоную.

Гість повернув чашку з чаєм, до якого навіть не торкнувся назад на стіл.

— Чи маю я розуміти це, як відмову від моєї пропозиції?

Вася теж відставив чашку і уважно подивився на чоловіка.

— От, дивлюся я на тебе, Семеновичу, і не можу зрозуміти. Одягнений ти добротно. Я б навіть сказав по-багатому. В хату мою пробрався так, що я того не помітив. І навіть котик мій не одразу зрозумів, що тут чужий. — пухнастий в цей час виглянув з кімнати і нявкнув щось зневажливе. — От і виходить, що мужик ти непростий і, наче, навіть розумний…

Хлопець вичікуючи замовк. Гість, дещо невпевнено, кивнув.

— Отож. Так скажи мені, Семеновичу, чого ти такий тупий?

Незворушність Аркадія дала ледь-ледь, але все ж помітну тріщину. Посмішка, що він її весь час тримав на обличчі, перестала бути невимушеною.

— Це було дещо неввічливо, з вашого боку, Василю Оксановичу.

— Справді? Дякую, що зауважив. — Вася знову взяв чашку і надпив чаю. Не сьорбаючи і не відводячи очей від гостя. — Знаєш, Семеновичу, я й не збирався бути ввічливим. Обстановка не надихає.

— Що ж. Це одночасно ускладнює, але й полегшує ситуацію. — відповів гість. Хлопець подивився на нього поверх чашки, роблячи ще один ковток. — Звісно, ускладнення це ваша відмова від добровільного донорства. Але тепер мені не потрібно буде за це розплачуватися. Це добре.

Посмішка Аркадія розширилась демонструючи не тільки два ряди білосніжних зубів, але й ікла, розмір яких значно перевищував звичайні людські.

— Це значить, що я сьогодні повечеряю надурняк.

Вася миттєво усвідомив, що діло пахне смаженими пісюнами. Майже повна чашка окропу полетіла в обличчя незваному гостю, в той час, як хлопець полетів в бік коридору. Але на другому кроці, Аркадій, вже оклигавши від підступної атаки, шарпнув його за плече і відкинув до стіни. А вже за мить вп’явся іклами в шию.

— Суууукаааа. — прошипів Вася, без особливого успіху намагаючись вирватися з мертвої хватки вампіра — Кусатися будеш, мразота? А ти знаєш, за що мене вигнали з дитячого садочка? А ти, падло, в курсі, чому за перший і другий клас я змінив шість шкіл? Я кусаюсь! ЯК СОБАКА! — проревів хлопець прямо у вухо, оторопілому від такого повороту Аркадію.

Вася, з утробним гарчанням вчепився зубами в шию нападника. Адреналін забив, не те що фонтаном, цілий вулкан цього гормону вивергнувся всередині. Востаннє так щиро, з такою насолодою і самовіддачею він кусався в другому класі, коли якийсь старшак вдарив його однокласницю. Результат виявився аналогічним: щелепи зімкнулись з неймовірною силою, зуби клацнули, а рот наповнив солонуватий присмак крові.

Аркадій відштовхнувся від хлопця, тримаючись рукою за шию, в якій не вистачало чималого шматка м’яса.

— Ти що, їбанутий?

Вася спробував щось сказати, але не зміг розтулити рота. Він вдарив себе в щелепний суглоб, спочатку основою долоні, потім кулаком. Щось клацнуло і хлопець таки зміг відкрити рота і виплюнути саме те, чого зараз так не вистачало його візаві.

— Ти прийшов в мій дім. З метою мене вбити. А коли я почав захищатись, ти вирішив, що це саме я їбанутий? О так, я таки збіса їбанутий. А тепер, іди, суко, сюди, бо я не розпробував.

Аркадій поглянув в на своє відображення у шибці. Криваві плями на білосніжному костюмі, здавалось, вкінець добили його і він рвонув до виходу. Вася ринувся за ним. Враховуючи нелюдську силу і швидкість “гостя”, в нього були всі шанси втекти геть. Але не він один мав “нелюдські” якості. Зі скаженим нявом йому в ноги кинувся кіт. Вампір, несамовито лаючись впівголоса, полетів сторч. І саме в цей момент хлопець звалився на нього зверху.

Одним рвучким рухом Вася підняв голову “гостя” і знову вгризся в його шию. Кіт за його спиною, не менш агресивно, вп’явся зубами в праву ногу Аркадія, перегризаючи ахілесове сухожилля. Вампіру знадобилась всього секунда, щоб перевернутись на спину, але Васі того вистачило, щоб вирвати ще два кусні з шиї і оголити артерію. Кровосос спробував також вкусити хлопця за шию, але той був готовий і підставив, а точніше запхав в пащеку передпліччя лівої руки. Не зважаючи на біль, Вася почав методично вбивати голову Аркадія в лінолеум підлоги. І з черговим ударом, голова хлопця теж послідувала донизу. З рішучістю бульдозера він почав, навіть не кусати, а просто пережовувати горлянку вампіра.

Довгі миті тяглися одна за одною. Поступово спротив припинився і Вася відірвався від “огризка”. Йому згадалась реклама, що він її сфотографував на днях в метро, щоб посміятись з друзями. Але зараз було не вже не до сміху. Хлопець намацав телефон в кишені куртки, яку скинув на підлогу, коли прийшов додому. відкрив галерею. Це фото було першим в списку. Вася відкрив його і ще раз перечитав напис: “Бачили мавку, перевертня, вампіра, чи іншу нечисть? Повідомте нас за винагороду. Тел.: +38067…….”

Вася набрав номер. Слухавку взяли після першого гудка.

— Доброго вечора, слухаю вас. — відповів приємний жіночий голос.

— Альо, в мене в хаті вампір.

— Будь ласка, говоріть тихше, ви можете наразити себе на небезпеку, якщо він вас почує.

— Не почує. Цей ублюдук, Аркадій Семенович, шоб його чорти в пеклі в сраку перли, вже ніколи нічого не почує.

— Ви сказали Аркадій Семенович?

— В тебе проблеми зі слухом? Так, саме так я і сказав.

Голос в слухавці змінився на чоловічий:

— Назвіть свою адресу. Група зачистки виїжджає негайно.

— Підлісна сімнадцять. І нехай якого медика з собою візьмуть.

— Прийнято. Очікуйте.

Вася підсунувся спиною до стіни, взяв на руки кота і погладжуючи його поглянув на справу зубів своїх.

— Те, що моє життя йде по пизді, не значить, шо якесь мудло може вирішувати за мене, коли йому прийде кінець. Ясно тобі, сука?

Аркадій Семенович промовчав у відповідь, незворушно дивлячись у стелю скляними, мертвими очима.