У пастці

Вони думають я тупий. Добре. Побачмо, хто кого перехитрить!

08:05, світло в квартирі навпроти увімкнулося за розкладом. Дивись, дивись, нічого ти крізь нові штори не побачиш. Хтозна, як довго він за мною стежить, можливо вони збирали інформацію місяцями. Але останнім часом той вилупок геть знахабнів. Думає обдурити мене дешевою перукою і макіяжем. Наче я не впізнаю його ходу чи погляд, якщо він підведе очі або натягне спідницю!

08:16, світло згасло. Нарешті, можна заварити чаю. Чогось би солоденького до нього, та виходити надвір занадто ризиковано: він проникне у квартиру, наставить тут камер, жучків та ще бозна чого. Замовити їжу кур’єром — ідіотизм, очевидно, що той гад її отруїть. Раніше хоч сусіди допомагали, але тепер морозяться. Набридло мабуть. А може той покидьок їм заплатив. Скоріш за все.

Він завжди мені заздрив, ще зі школи. Думав, я не здогадуюсь, що це Антон доносить на мене вчителям, що він намагався відбити мою дівчину… Але щоб переслідувати мене з такою одержимістю, через стільки років! Псих.

08:43, гучні кроки у під’їзді. Нишпори скільки хочеш, в квартиру ти не пролізеш. Двері зачинені на всі замки, ручка затиснута балкою, так що увійти можна тільки за допомогою циркулярної пили. Але я і до цього готовий. Нагострений ніж лежить на комоді в коридорі, перцевий балончик завжди у кишені. Голими руками ти мене не візьмеш, падло!

9:30, хочеться їсти. Трюк з теплою водою вже не спрацьовує, шлунок розуміє, що його дурять. Може ще залишились золоті рибки, раптом якась сховалася в піску на дні акваріуму? Ні, зосталось лише трохи корму, але від нього тільки живіт крутить. Ти мені за це заплатиш, виродку! За всі мої страждання, за безсонні ночі, за проблеми з поліцією…

Треба було одразу здогадатися, що від тих дармоїдів не буде жодної користі; наче вони хоч колись комусь допомагали. Навіть слухали мене не стали, замкнули в камері, за те що «напав» на цю сволоту, коли він прикидався немічним стариганем. Напав! Я всього лиш попросив показати документи! Чому ж він відмовився, якщо був тим, за кого себе видавав? І чому почав тікати? Та ще й як швидко, геть забув, що хвилину тому на ціпок спирався! Може ти й надурив тих телепнів-в-погонах, але мене тобі не провести. Я вас всіх переграю, от побачите.

11:15, варто поспати, поки світло. Вночі треба бути насторожі, хто знає, що ця покруч може втнути під покровом темряви. Але вдень можна відпочити. Кілька годин зараз, кілька — ближче до вечора, щоб не втрачати пильності.

13:37, хтось грюкає у двері! Прокляття, невже він таки зважився? Ох, серце калатає, ще й піт у очі… Заспокойся, вдих-видих, дивись прямо перед собою, як лікар казала. Отак, не давай думкам розбігатися, не підгодовуй страх.

Знову гуркіт.

— Іди геть, покидьку! Ти сюди не зайдеш!

Кроки. Стишуються. Тікає, падлюка. Ще одна перемога! Головне — зберігати самоконтроль, як вчила доктор Тетяна. Гарна була лікарка, тільки не дуже кмітлива. Мало не переконала мене, що це я божевільний! Я ж їй пояснював, розказував, виклав перед нею усі його хитрощі, — а вона лиш головою киває і постійно намагається перевести розмову на мене. Робити мені більше нічого, крім як усе це вигадувати? Тьху!

Як вона тільки не намагалася знайти нестиковку в моїх аргументах, в той час як цей виродок був прямо у неї під носом. Прикидався санітаром в цій же клініці! Густі вуса, зелені контактні лінзи — дитячий садок! Хотів підмішати мені щось у ліки. Можливо і підмішав, але три дні на активованому вугіллі напевно вивели з мене усю ту гидоту. Ти завжди будеш на крок позаду, Антоша, завжди номер два.

14:51, треба якось розслабитись. Що там по телевізору? Як завжди, вдень суцільна дурня: повтори серіалів, дитячі шоу, новини… Стоп! Ні, не може бути… Але ж це він! Сидить у студії, у рудій перуці, з намальованими зморшками, і так само недолуго мружить очі.

Як йому це вдається? Поліція його відпустила, він пробрався в лікарню, тепер от — у телевізійну студію. Хто йому допомагає? Невже його покривають спецслужби? Але як іще це пояснити? Навчили його маскуватися, злили інформацію про те, де я живу, де працюю…

— Що тобі треба, кончений ти виродку? Відчепись від мене!

На тобі по пиці, падло. Бляха! Екран розлетівся на уламки. Ще й руку порізав. Стільки крові, треба швидко перев’язати. Чорт, аж юшить! Де той клятий бинт?!

Ти мене не дістанеш, не дістанеш! Що б ти не вигадав, хто б тобі не допомагав, я тобі не дамся, я вас всіх через коліно зламаю, чуєш?

Ох, як болить! Ніби хтось зверху ще солі насипав.

18:21, кров не зупиняється, мабуть осколок проштрикнув вену. Замарав уже всі рушники, треба пошукати якусь стару футболку. Той гад не просто так пробрався на телебачення. Зрозумів, певно, що мене не впіймає, і вирішив спробувати психологічну атаку. Що він там сказав? Щось типу «я тебе бачу», чи «я буду поруч»… Стоп, не згадуй! Викинь з голови, саме цим він мене і підчепив.

Як же ти мене дістав, Антон! Аби ти знав, як мені набридло скрізь бачити твою пику. Все, ти догрався: наступного разу, як попадешся мені на очі, встромлю в тебе ножа по саме руків’я! Тільки спершу трошки відпочину. Клята рука… ниє гірше за дірявий зуб.

19:13, нудить страшне. В очах темно, хоча бачу як сонце за вікном дивиться прямо на мене. Я й не здогадувався, що в мені стільки крові.

Хилить у сон… Але не можна! Той покидьок тільки цього і чекає. Я витримаю, не сумнівайся. А от коли я до тебе доберусь…

19:44, рука заніміла, майже не ворушиться. Тіло важке, у вухах дзвенить. Телефон поруч… Я вже дзвонив у «швидку»? Ні! Він таку можливість не проґавить, напевно пролізе під шумок.

20:08, — Алло, швидка? У мене кров не зупиняється…

— Вікторе Олеговичу, ми вже прийняли ваш виклик. Карета швидкої в дорозі. Дочекайтеся, будь ласка.

Чекаю…

২⦂:ᔭ৩, скільки там, бляха, часу? Хтось знову стукає у двері. Приїхали нарешті? Тепер треба якось доповзти в коридор.

— Зараз відкрию!

Це мій голос? Ледве сам себе почув. Спершу прибрати ту кляту балку з-під ручки. Міцно сидить, зараза! Ногою її, ще разок, отак… Та що ж таке! Ще й ті бовдури там гупають.

Де ключ? Де той сраний ключ?! Все тіло тремтить, ніхріна не видно.

Намацав! Спершу нижній замок… Бляха, стій! Скільки крові, все крізь пальці вислизає… Де він, де? Я ж чув, як він тут дзвенів.

Тіло не слухається… Ніби свинець жилами тече…

— Це бригада швидкої допомоги, ми отримали виклик!

Заходьте, я тут… Нема сил навіть рота розтулити. Щось бряцає, дверна ручка смикається десь віддалік. Боже, як хочеться спати…