Абрикоси

— Уночі обіцяють заморозки, — він обперся руками об старі дерев’яні перила садового будиночка.

— І що ти зробиш? Знову рік буде без абрикос, — Вікторія байдуже загорнулась в плед, смачно надкусила червоний бік гала, яке він годину тому привіз із супермаркету. — Я хочу їх прибрати, — сказала вона. — Вони старі. Від них лише сміття. Уже багато років майже не родять.

— Вони гарні, — він замріяно дивився крізь біле мереживо пелюсток над головою. — Зараз вони особливі.

Дерева були схожі на великі білі хмари, що заплуталися в гіллі. Сонце висіло уже над самими верхівками, на обрії. Пахло пилом і випитою кавою. Дачне селище огортав сизий серпанок з димарів і багать. Абрикосові пелюстки падали у порожні горнята з-під кави.

— Краса не триває довго. Потім будуть гнилі плоди. Оси. Ти знаєш, як це буває. Весь двір загадить. — Потисла плечима Вікторія.

Він потягнувся до графіну, налив собі води. Вода була холодна, але не втамовувала спраги.

— Мені подобається, коли все в білому, — сказав він. — Це правильно.

— Це безглуздо. Ми могли б посадити троянди, жасмин, щось корисне. Або просто залишити простір для газону.

— Простір — це дурня. А це — дерева. Це життя. Сад.

Вона нервово підвелася і підійшла до перил.

— Я вже домовилася з Павлом. Він прийде в суботу.

— Не прийде, — сказав він тихо.

— Чому це?

— Бо я його не пущу.

Вона різко повернулася. Її обличчя скривилося, очі були зіщулені.

— От. Як завжди. Ти завжди так робиш. Чіпляєшся за те, що вмирає. Вони ледь живі. Подивися. Там скрізь черви.

— Ми всі трохи з червами усередині, — кивнув він. — Подивися, як вони світяться в сутінках.

— Це просто дерева, — вона потисла плечима.

— Ні. Це не просто дерева.Це абрикоси.

Він спустився і вийшов у сад. Йшов повільно, наступаючи на м’яку землю. Пелюстка впала йому на плече. Він не став її струшувати. Світло зникало, і білий колір ставав ще яскравішим, ніби дерева самі випромінювали його.

— У суботу їх не буде, — крикнула вона з веранди.

Він не відповів. Стояв під великим деревом і на повні груди дихав весною. Запах свіжий з гіркими нотами.

— Подивися, — прошепотів сам до себе, — лише мить краси.

Вікторія вже зайшла в будинок і, гучно грюкнувши, зачинила двері. Світло на веранді згасло. Абрикоси продовжували біліти серед тесного саду. Пахло сирістю і холодом. Прозоре чисте нічне небо виблискувало лелітками зірок і готувалося до холоду.Вночі мав бути мороз. Він це знав. Але зараз білі гілки дерев світилися у темряві і обсипали усе навкруг пелюстками.